Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«До Основ'яненка»
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Вірш написаний у 1839 році під враженням від нарису Г. Квітки-Основ’яненка про кошового отамана Чорноморського козацького війська «Головатый. Материалы для истории Малороссии».

Історична довідка

Головатий Антін (Антон) Андрійович (1744-1797) - український військовий діяч. Походив із старшинської родини. У неповні 13 років потрапляє до Кущівського куреня Підпільненської Січі (1757). На початку 1760-х років його було обрано курінним отаманом, а пізніше - полковим старшиною на посаду військового писаря. У складі запорозької делегації Головатий був на коронації Катерини II і отримав пам’ятну срібну медаль. Головатий одним із перших зрозумів, що існуванню Січі у тому вигляді, в якому вона перебувала на початку 1770-х років, приходить край. Намагаючись зберегти все те із Запорозьких Вольностей, що ще можна було зберегти, він у 1774 подав Катерині II і Г. Потьомкіну проект реформування Війська Запорозького за моделлю Війська Донського. Після створення Чорноморського козацького війська Головатого було призначено на посаду військового судці, а далі він перебрав на себе керівництво запорозькою флотилією і пішими командами. Серед військових операцій, в яких Головатий проявив найкращі військові здібності, були нічний перехід через Бузький лиман і напад на турецькі селища Аджидол і Яскі, здобуття штурмом фортеці на о. Березань, блокування турецьких сполучень по Дунаю і участь у здобутті фортець Тулча, Ісакча, Кілія, Ізмаїл. Коли козаки-чорноморці вирішили просити Катерину II про надання їм для поселення «Кубанської сторони», саме Головатий очолив козацьку делегацію, що зумовило успіх місії.

Антін Головатий став кошовим отаманом Чорноморського козацького війська (1797 або 1796-97). Він помер через виснаження і хворобу на 53-му році життя і похований у м. Катеринодарі.

Т. Шевченко, добре знаючи історію України, захоплювався козацьким отаманом Антоном Головатим, навіть намалював його, анотуючи малюнок у листі до Я. Кухаренка: «Стоїть Головатий сумний біля царського Зимнього двірця, позад його Нева, а за Невою кріпость, де конав Павло Полуботок». Шевченко гадав, зробивши малюнок, відіслати його до Парижа, щоб там його відлітографували.

Жанр твору - послання. Твір звернений до Г. Квітки-Основ’яненка із вдячністю за його нарис:

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули,

Що діялось в Україні...

Ідейний зміст твору полягає у зображенні болю і туги за героїчним минулим України:

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Твір багатий на художні засоби, серед яких епітети (мова хитра, слава голосна, правдива), у т. ч. й постійні (ворог лютий, лихо тяжке, море синє)-, порівняння (чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче), синекдоха (кров ляха, татарина морем червоніла), метафора (нехай ще раз усміхнеться серце на чужині), уособлення (очерети у Дніпра питають: // «Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?») та ін. Цікавою особливістю цього твору є використання фразеологізмів і прислів’їв («правда не поляже», «позички з’їли»), тавтології (чия правда, чия кривда і чиї ми діти), анафори:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці...

Настрою поета відповідають вдало вжиті риторичні фігури: питання, оклики, звертання:

Де ви забарились?

Вернітеся!

Утни, батьку, орле сизий!

Риторичні фігури підкреслюють марність сподівань, майже безнадію. Разом із тим, саме в історичному минулому, як вважає поет, слава України, яка «не вмре, не поляже»:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Віршовий розмір твору - чотиристопний хорей.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.