Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Чигрине, Чигрине»
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Історична довідка

Чигирин як козацьке укріплення відомий ще з XVI століття, згодом поселення збільшилось, стало містом, здобуло Магдебурзьке право. В 1638-1647 роках чигиринським старостою був обраний Богдан Хмельницький. У 1648- 1657 роки Чигирин став резиденцією Хмельницького й столицею гетьманської автономії - Гетьманщини. Після смерті Богдана, під час Руїни й унаслідок російсько-турецької війни 1676-1681 років, місто було зруйноване, а столиця гетьмана була перенесена у Батурин.

Двічі, у 1843 й 1845 роках, у колишній гетьманській столиці побував Т. Шевченко. Вірш «Чигрине, Чигрине» був написаний після першого відвідання міста, у 1844 році, з присвятою М. Щепкіну й увійшов до збірки «Три літа».

За змістом і настроєм поезія близька до Шевченкового послання «До Основ’яненка». Тут також звучать мотиви туги й жалю за минулою героїчною славою, крізь сум проривається гірка іронія:

...і про тебе,

Старче малосилий,

Ніхто й слова не промовить,

Ніхто й не покаже,

Де ти стояв? Чого стояв?

І на сміх не скаже!

Образ старої козацької столиці подано уособлено, як до істоти звертається до Чигирина поет, уславлює його й плаче над минущою славою.

Докоряючи співвітчизникам за байдужість («заснула Вкраїна, бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла»), поет не може безсторонньо споглядати занепад гетьманської столиці й козацької слави. Тому ще одним провідним мотивом поезії є визначення ролі поета в історії й суспільному житті народу (цим мотивом поезія споріднена із віршем «Думи мої, думи мої...»):

Може, верну знову

Мою правду безталанну,

Моє тихе слово.

Може, викую я з його

До старого плуга

Новий леміш і чересло.

Запальні заклики поета, обурення і надії на відновлення минувшини передано за допомогою численних риторичних фігур: питань («За що ж боролись ми з ляхами?»), звертань («Чигрине, Чигрине, мій друже єдиний»).

Цікавими є символи поезії: поетична праця розкривається через важку роботу орача (цей символ використовуватимуть пізніше й інші поети, зокрема, Леся Українка: «Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки...»):

Може, викую я з його

До старого плуга

Новий леміш і чересло.

І в тяжкі упруги...

Може, зорю переліг той,

А на перелозі...

Я посію мої сльози,

Мої щирі сльози.

Сон, бур’ян, цвіль - символ забуття і байдужості, гадюки символізують підступність, що тихо вповзає до народної свідомості, убиваючи національну гідність та історичну пам’ять.

Все ж поезія закінчується висловленням упевненості, що встане правда на сім світі.

Вірш написаний різними віршовими розмірами.