Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Чигрине, Чигрине»
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас
Історична довідка
Чигирин як козацьке укріплення відомий ще з XVI століття, згодом поселення збільшилось, стало містом, здобуло Магдебурзьке право. В 1638-1647 роках чигиринським старостою був обраний Богдан Хмельницький. У 1648- 1657 роки Чигирин став резиденцією Хмельницького й столицею гетьманської автономії - Гетьманщини. Після смерті Богдана, під час Руїни й унаслідок російсько-турецької війни 1676-1681 років, місто було зруйноване, а столиця гетьмана була перенесена у Батурин.
Двічі, у 1843 й 1845 роках, у колишній гетьманській столиці побував Т. Шевченко. Вірш «Чигрине, Чигрине» був написаний після першого відвідання міста, у 1844 році, з присвятою М. Щепкіну й увійшов до збірки «Три літа».
За змістом і настроєм поезія близька до Шевченкового послання «До Основ’яненка». Тут також звучать мотиви туги й жалю за минулою героїчною славою, крізь сум проривається гірка іронія:
...і про тебе,
Старче малосилий,
Ніхто й слова не промовить,
Ніхто й не покаже,
Де ти стояв? Чого стояв?
І на сміх не скаже!
Образ старої козацької столиці подано уособлено, як до істоти звертається до Чигирина поет, уславлює його й плаче над минущою славою.
Докоряючи співвітчизникам за байдужість («заснула Вкраїна, бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла»), поет не може безсторонньо споглядати занепад гетьманської столиці й козацької слави. Тому ще одним провідним мотивом поезії є визначення ролі поета в історії й суспільному житті народу (цим мотивом поезія споріднена із віршем «Думи мої, думи мої...»):
Може, верну знову
Мою правду безталанну,
Моє тихе слово.
Може, викую я з його
До старого плуга
Новий леміш і чересло.
Запальні заклики поета, обурення і надії на відновлення минувшини передано за допомогою численних риторичних фігур: питань («За що ж боролись ми з ляхами?»), звертань («Чигрине, Чигрине, мій друже єдиний»).
Цікавими є символи поезії: поетична праця розкривається через важку роботу орача (цей символ використовуватимуть пізніше й інші поети, зокрема, Леся Українка: «Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки...»):
Може, викую я з його
До старого плуга
Новий леміш і чересло.
І в тяжкі упруги...
Може, зорю переліг той,
А на перелозі...
Я посію мої сльози,
Мої щирі сльози.
Сон, бур’ян, цвіль - символ забуття і байдужості, гадюки символізують підступність, що тихо вповзає до народної свідомості, убиваючи національну гідність та історичну пам’ять.
Все ж поезія закінчується висловленням упевненості, що встане правда на сім світі.
Вірш написаний різними віршовими розмірами.