Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Великий льох»
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

«Великий льох» - одна з основних політичних поем Т. Шевченка періоду «Трьох літ». Автор визначив жанр твору як містерія - розуміючи під цим терміном різновид сучасної йому романтичної алегорично-символічної поеми в європейській літературі (Байрон, Міцкевич, Гребінка та ін.), якій притаманні такі ознаки:

• гротеск;

• неймовірність, фантастичність зображуваного;

• участь надприродних сил у вирішенні конфлікту твору;

• алегоричність персонажів або ситуацій;

• драматизована форма діалогів тощо.

Саме жанр романтичної поеми-алегорії дав змогу авторові об’єднати в одному творі події часів Б. Хмельницького, Петра І, Катерини II, сучасної йому дійсності й майбутнього.

«Великий льох» складається з трьох частин: «Три душі», «Три ворони», «Три лірники», а також епілогу «Стоїть в селі Суботові», усі ці частини мають свій алегоричний зміст.

Алегорія першої частини розкриває несвідомі гріхи трьох душ, за які ці душі караються. Через ці образи автор засуджує певні історичні явища й осіб, сприяння яким, навіть мимовільне, є смертельним гріхом - такі жахливі наслідки ці події і люди спричинили для України («Мабуть, за те, що всякому служила, годила...»).

Так, перша душа, коли ще була дівчиною, перейшла дорогу з повними відрами Б. Хмельницькому (що, за повір’ям, приносить успіх у справі), коли той їхав до Переяслава підписувати угоду про приєднання України до Росії; друга душа, теж будучи людиною, дала напитися коню Петра І, коли той повертався з-під Полтави, де переміг шведів, та ця ж перемога означала для України остаточне поневолення неї Росією (знищено Батурин — гетьманську столицю). Третя душа карається, що ще немовлям посміхнулась Катерині II, коли та об’їжджала свої володіння, цариці - «голодній вовчиці», яка була лютим ворогом Україні.

В образі трьох ворон - української старшини, яка окрадала свій народ, польської шляхти й російського царизму - уособлене зло в історичній долі України. Три ворони вихваляються своїми злочинами.

Алегоричні образи трьох лірників (один сліпий, другий кривий, а третій горбатий) і досі трактуються шевченкознавцями по-різному. Як одну з версій можна розглядати цих лірників, як знівечену правду, що завжди уособлювалась в образі кобзарів, бо саме кобзарі колись палким словом, піснею, думою сприяли формуванню національної самосвідомості.

В епілозі («Стоїть в селі Суботові»), в алегоричній-таки формі, йдеться про розкопаний льох - колись захований у землі скарб (саме на той час відбувались в Україні історичні розкопки, а всі знайдені старовинні речі переправлялись до Петербурга; таким чином, Україна позбавлялась власних історичних раритетів, історичної пам’яті). Проте до «великого льоху» - волі народу - його ворогам ніколи не наблизитись і не вкрасти цей заповітний скарб.