Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Як умру, то поховайте...» («Заповіт»)
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Т. Шевченко написав «Заповіт» 25 грудня 1845 року, коли він, хворий, жив у лікаря А. Козачковського в Переяславі. Вірш є останнім у збірці «Три літа». У творі дивним чином передбачена доля самого Т. Шевченка (його смерть, поховання) і доля України. Поет проголосив у вірші заклик до повалення ворожої влади і побудови нової, вільної сім’ї народів. Цей вірш, по суті, є ідейно-естетичним і громадянським кредо поета, у якому втілено мрію Т. Шевченка про майбутнє рідної землі, що зумовило почесне місце «Заповіту» в ряді найдосконаліших зразків світової політичної лірики.

Твір має струнку систему художніх засобів. У вірші знаходимо цікавий приклад одночасного вживання алітерації й тавтології для посилення звукового ефекту рокоту хвиль Дніпра: реве ревучий. Безкомпромісність поета, його тверда віра у майбутні суспільні зміни передана через уживання дієслів наказового способу: поховайте, вставайте, кайдани порвіте, кров’ю волю окропіте, не забудьте пом’янути.

Віршовий розмір - чотиристопний хорей.

Вірш «Заповіт» Т. Шевченка, що був покладений на музику, український народ сприйняв як один із своїх духовних гімнів, тому як пісня він виконується урочисто, слухати його слід стоячи.