Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Сон» («У всякого своя доля...»)
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Поему «Сон» («У всякого своя доля...») Т. Шевченко написав у Петербурзі в 1844 році після першої подорожі на Україну під безпосереднім враженням від тогочасної соціальної дійсності. Цей гострий політичний твір поет створив без розрахунку на легальне друкування, чим пояснюється розкутість автора у засобах змалювання картин і портретів.

Епіграф до поеми «Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его» («Духа істини світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає»), узятий з Євангелія від Івана, дає змогу глибше розкрити ідею поеми «Сон» - засудження пекельно-абсурдного царства людей, де свобода і людинолюбство та їхні носії караються.

Жанр твору - сатирична громадянсько-політична поема, а авторський підзаголовок комедія більшою мірою вказує не стільки на жанрові особливості твору, скільки на характер відображення дійсності.

Проблематика твору - показ страшного життя українського народу; співчуття оборонцям волі, що страждають на каторгах, осуд українців, які заради чинів забувають свій край, свою мову, втрачають національну та людську гідність, засудження самодержавної політики російського царату.

Композиція твору спрямована на показ широкої панорами царської Росії. Після вступу, який має характер філософських роздумів («У всякого своя доля...»), подано три картини: Україна, Сибір, Петербург. Поет використовує для викладу змісту прийом сну, що допомагає йому миттєво переміщатися в просторі, а також показувати пригоди ліричного героя в «городі на болотах». Прийом сну надає поемі та зображуваним у ній подіям умовності, фантастичності, проте саме такий прийом дає змогу відобразити моральне звиродніння такого суспільства, де мати жне пшеницю, а дитина вмирає з голоду; де на лоні прекрасної природи відбуваються жахливі людські трагедії; де найкращі представники суспільства, борці за волю, страждають у кайданах, а мерзенні підлабузники й нікчеми, «золотом облиті», товпляться біля царського трону.

Відповідно до зазначеного автором жанру у творі широко використовується повний спектр засобів комічного: іронія на тих, хто «отечество так любить», сатира переходять у гротеск у змалюванні пригод ліричного героя в Петербурзі, в описах вельмож, царя, цариці. А чого варта картина «генерального мордобитія»! Фактично ця частина поеми є гротескною карикатурою на вище чиновництво й царизм. Недарма ж саме ця поема стала справжньою причиною арешту Т. Шевченка й заслання на солдатчину у казахські степи.

Твір має глибокі символи: так, сова - це символ мудрості й водночас туги, а цар волі - прозорий символ безкорисливої боротьби за справедливість, близький до образу Христа, ведмідь - символ грубої сили, невігластва, чапля - бундючності, кошеня - крайньої безпомічності, безпорадності, жалюгідності. Символ раю, місця, де людина почуває себе вільною, гідною, щасливою, є наскрізним у поемі. Саме пошуки раю є причиною мандрів ліричного героя. Як бачимо, його не знайти ні у власній хаті, ні в рідній Україні, ні в далекому безлюдному Сибіру, ні у блискучій столиці, навіть у царських палацах.

Ще один потужний мистецький прийом використовує автор для втілення ідейного задуму. Кожну з картин, що постають перед читачем, «сконструйовано», відповідно до законів антитези, з двох емоційно протилежних частин: чудові краєвиди України змінюються жахливими соціальними сценами; безмовність, краса (хоч і холодна) далекого Сибіру порушується апокаліпсичними картинами «виходу з пекла» живих мерців - каторжних; якийсь «чи то турецький, чи то німецький город» вражає феєричною казковістю, багатством, величчю - і саме тут причини усіх бід України - це царі-злочинці, що зруйнували Україну, знищили козацтво, чинами й посадами витискують поняття самоповаги, національної гідності, честі.

Через поему «Сон» імператор проголосив Т. Шевченка своїм ворогом і власною волею прирік поета на тяжкі роки солдатчини.