Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Минають дні, минають ночі...»
Тарас Шевченко (1814-1861)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Поезія «Минають дні, минають ночі...» написана 1845 року у В’юнищі. Вірш утверджує активне ставлення до дійсності, до суспільних подій, в цьому, на думку ліричного героя, й полягає смисл поняття «доля». Не зла доля, поневіряння чи й сама смерть є найбільш страшною силою. Найгірше для людини - стан морального сну, безпам’ятства, що є тотожним духовній смерті, коли людина, нікчемно животіючи, перетворюється на гнилу колоду. Забуття - ось найтяжча кара за це:

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Таке народне трактування людської пам’яті пізніше буде наведене у «Лісовій пісні» Лесі Українки в образі Того, що в скалі сидить: хто потрапив у його володіння, зникає зі світу й спогадів людей, наче ніколи й не існував.

Ототожнення образів автора і ліричного героя (його стан змальовано від першої особи) надає творові щирості, проникливості, правдивого звучання.

Для надання поезії експресивності, динаміки автор вдало використовує різні віршові розміри.

У поезії використано широку палітру лексичних засобів: антоніми (жив - загинув, доля добра - зла, не плачу й не сміюсь, воля - неволя); фразеологізми (волочитися по світу, заснути навік-віки, гнилою колодою валятись), експресивну лексику, а також синтаксичні прийоми: тавтологія (минають дні, минають ночі, минає літо...; а ще гірше - спати, спати, і спати на волі), риторичні фігури (звертання до долі). Емоційності й логічної довершеності надає твору обрамлення.

Образ сну, приспаної волі досить часто вживав Т. Шевченко, щоб засудити духовну дрімоту, суспільну пасивність. Своїм духом твір став яскравим взірцем громадянської лірики.

Вірш поклали на музику багато композиторів, зокрема М. Лисенко, С. Воробкевич, В. Заремба.