Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Історичні пісні
Народний героїчний епос
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Фольклор
Пісні

На XV-XVI століття припадає розквіт українського народного героїчного епосу - історичних пісень і дум. Основою героїчного епосу стала конкретна історична дійсність: визвольні змагання запорожців, народні повстання та їхні ватажки, тяжка доля бранців у татарсько-турецькій неволі тощо.

Історичні пісні - це ліро-епічні фольклорні твори про конкретні чи типові історичні події та процеси, про відомих історичних осіб і безіменних героїв.

Поміркуймо з науковцями

Особливості народних історичних пісень дуже точно визначив М. Гоголь (він і ввів у літературно-науковий обіг термін «історичні пісні»): «Історик не повинен шукати в них зазначених дня і числа битви або точного пояснення місця... Але коли він захоче пізнати справжній побут, стихії характеру, всі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів описуваного народу, коли захоче вдихнути дух минулого віку, загальний характер усього цілого і кожного окремого, то він буде задоволений цілком: історія народу розкриється перед ним у ясній величі» (зі статті «Про малоросійські пісні»).

У 1819 році вийшов перший збірник українських пісень М. Цертелєва і поміж них - одна історична пісня, а в збірнику М. Максимовича «Малоросійські пісні» їх уже було близько двадцяти. У 1874-1875 роках з’явилося видання В. Антоновича та М. Драгоманова «Історичні пісні малоруського народу».

Жанрово-стильові ознаки історичних пісень:

- історична тематика та зміст, що містять імена історичних осіб, перелік подій та ін. (це, безперечно, найвагоміша підстава для виділення їх в окрему групу);

- структурні ознаки, спільні для усіх історичних пісень, тобто їм притаманна чітка поетична форма з усіма її структурними компонентами. А саме:

1) ритмомелодична будова - усі рядки рівноскладові (однакова кількість складів у всіх рядках), збережено метричний рисунок (правильне чергування наголошених і ненаголошених складів);

2) чіткий поділ на строфи, які найчастіше складаються з чотирьох або рідше з двох рядків, об’єднаних між собою римою (співзвучністю рядкових закінчень). Мелодія зазвичай єдина для всіх строф.

3) епічність (фабульність, наявність сюжету, оповідний характер).

Цим історичні пісні наближаються до дум, які теж належать до епіко-ліричних жанрів. Проте за цими ознаками вони відрізняються від ліричних пісень (у тому числі і соціально-побутових).

В основу сучасної класифікації історичних пісень покладено хронологічний принцип:

1. Пісні доби козаччини (XV - перша половина XVII століття).

2. Пісні доби Гайдамаччини (друга половина XVII - XVIII століття).

3. Пісні селянських повстань (перша половина XIX століття).

4. Пісні національно-визвольних рухів (перша половина XX століття).

А в межах кожного циклу виділяють тематичні групи. Так, пісні доби козаччини утворюють три групи.

Перша група - історичні пісні про боротьбу з турецько-татарськими нападниками (XV-XVII): «Пісня про Байду», «Пісня про Коваленка», «Зажурилась Україна», «Та, ой, як крикнув же козак Сірко», «Ой, Морозе, Морозенку...».

До другої групи історичних пісень належать твори про козацько-польські війни, у тому числі і про події та діячів доби Хмельниччини (1648-1654): «Чи не той то хміль», «Засвистали козаченьки», «Гей, не дивуйте, добрії люди (Пісня про Максима Кривоноса та Богдана Хмельницького)», «Ой з-за гори високої (Пісня про Данила Нечая)».

Третя група історичних пісень козацького циклу розкриває становище України після Переяславської угоди (колонізація Московщиною наших територій як наслідок нерозважливих домовленостей з Москвою, події Руїни тощо): «А вже років двісті», «Ой ви, хлопці-запорожці», «Вилітали орли» та ін.

Історичні пісні про турецько-татарські набіги найдавніші (найімовірніше, виникли у XV столітті); у них переважає епічне начало.

У пісні «Зажурилась Україна» не вказано ні на місце подій, не названо їхніх героїв чи учасників, а лише відображено дух епохи ординських нападів.

Умовно пісню можна поділити на три змістові частини:

1) оповідь про трагедію спустошливих нападів з боку турецьких і татарських завойовників

Перший рядок - «Зажурилась Україна» - персоніфікована метонімія. Цим тропом передано всенародність лиха: наскоки орди («витоптала орда») відчувають на собі всі українці. Але найстрашніше, що майбутнє нації теж під загрозою, адже вороги знищують у першу чергу «маленькії діти», а в полон забирають «котрі молодії». Народні митці підсилюють тезу про полон, використовуючи прийом поетичної градації:

У полон забрато,

Як заняли, то й погнали

До пана, до хана.

2) Заклик-звертання до «пана-брата» полишити справу, яка не на часі («ґринджоли малювати»), і збройно виступити проти ворогів («Бери шаблю гостру, довгу 11 Та йди воювати»). Цікаво, що слово пан ужито поруч двічі, але з різним значенням. У першому випадку («До пана, до хана»), пан - особа, яка має владу над іншими (володар, господар). У другому («пане-брате») - ввічлива форма звертання, невимушеність, товариськість.

3) Картина розправи над «вражим турком» («вражий» - постійний епітет, що ним підсилено негативне ставлення до завойовників) намальована оповідачем у майбутньому часі («станеш», «дамо»). Але останні рядки - «Оце ж тобі, вражий турчин, 113 душею розлука» - сприймаються як теперішня завершена дія. Евфемізм «З душею розлука», ужитий замість слів смерть, загибель, підкреслює не лише фізичну, а й моральну перевагу українців.

Важливо те, що боротьбу в пісні осмислено всенародним явищем:

Ой ти станеш з шабелькою,

А я з кулаками...

Ой козак до ружини,

Бурлака до дрюка...

Провідний мотив пісні «Зажурилась Україна» - спустошення рідного краю чужинцями і заклик до боротьби проти ворога - «вражого турчина».

Пісня про кошового отамана Сірка. Супротив турецько-татарським завойовникам породив багато героїв, зосібна - Івана Сірка, славетного кошового отамана Запорозької Січі. Він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами, за підрахунками історика Дмитра Яворницького, 55 перемог (і жодної поразки!). Дванадцять разів Запоріжжя обирало Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. Ще за життя про нього ходили легенди, про його подвиги складали думи й пісні. Одна з них — «Та ой як крикнув же та козак Сірко».

Народний твір розпочинається зверненням козака Сірка до «своїх же, гей, козаченьків»:

- Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!

Тут вираз «у гості» вжито в переносному значенні, це перифраз.

Далі, викладаючи події за допомогою прийому паралелізму, творці пісні повідомляють, що Сірко на чолі запорожців прямує Кримським шляхом і «татар оступає»:

Гей, та ми думали, та ми ж думали,

Що то орли із Січі вилітали,

Аж то військо славне Запорізьке

Та на Кримський шлях із Січі виїжджало...

Отже, маємо такі паралельні зіставлення: «орли» - «військо Запорізьке»; «сизий орел» - «Сірко»; «сонечко» - «військо Запорізьке»; «місяць» - «козак Сірко».

Анафора та (цією підсилювально-видільною часткою розпочинається 11 із 21 рядка) створює маршовий (похідний) ритм, а повторення на початку кількох рядків вигуку гей виражає захоплення мовців (співців) героїчними діями козацького отамана та його війська.

У пісні звучить рефрен - «Та ми ж думали, ой та ми ж думали», який надає їй відтінку довірливості, створює відчуття безпосередньої участі тих, хто складав твір, у поході Сірка.

Постійні епітети - «славне військо», «сизий орел», «(на) вороних конях», «(на) битому шляху» посилюють урочистість пісні, її героїчно-визвольний мотив.

Пісня «Ой Морозе, Морозенку» присвячена боротьбі українського народу проти чужоземних завойовників у другій половині XVII століття. Про її популярність свідчать варіанти - більше сорока. В одних із них згадано ворогів «ляхів-панів», в інших - татар чи «турків-шведів».

Прототипом пісенного Морозенка могли стати видатні керівники козацьких і селянських визвольних змагань XV—XVII століть. Деякі дослідники вважають, що герой пісні, як і однойменного народного переказу, - Нестор Морозенко, осавул Кропивнянського полку, який разом з Максимом Кривоносом боровся на Поділлі проти польських панів і брав участь в облозі міста Збараж (1649). Існує також думка, що це військово-політичний діяч доби Хмельниччини Станіслав Морозенко (Мрозовицький), полковник корсунський, організатор народного опору на Поділлі. Він - учасник битви під Пилявцями, керував кіннотою під Збаражем, де й загинув у бою. Саме за ним, як свідчать сучасники, «дуже жалкувала його чернь».

Та все ж хоробрий козак Морозенко - узагальнений образ захисника рідної землі від іноземного поневолення, трагічна смерть якого в нерівному бою з ворогами стала основою пісні.

Починається народний твір звертанням, задушевність і щирість якого підкреслено вигуком «ом» і двократним повторенням імені, до того ж у другому випадку - це пестлива форма:

Ом Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче...

Події в пісні викладено в зворотній часовій послідовності: спочатку натяк на трагічне - сумують за Морозенком і Україна, і його військо, і мати, а потім - розповідь про обставини загибелі відважного козака. Метафора «Вкраїна плаче» налаштовує слухачів на щось непоправне.

Прийом спадної градації - «Вся Вкраїна плаче», «не так тая Україна, як те горде військо», «заплакала Морозиха» — не лише локалізує простір, а й індивідуалізує персонажа.

У пісні створено образ війська та його очільника:

Ом з-за гори, з-за крутої горде військо виступає,

Попереду Морозенко сивим конем вигравав.

Епітет «горде військо» використаний не випадково, адже він підкреслює внутрішню сутність бойового загону. Воїни сповнені особистої гідності, самоповаги, усвідомлення свого покликання, а ще, певно, розуміння неординарності ватажка Морозенка. Він, як і належить отаманові, попереду. Його кінь - сивий (постійний епітет), тобто світлої масті, видний здалеку, відмітний від інших. Кінь не просто везе вершника, а виграває. Це одиничне дієслово, вжите в переносному значенні, означає «перебувати в діяльному, збудженому стані». Незважаючи на трагічне завершення розповіді про Морозенка, пісня сповнена мажорності, яскравої образності.

Твір «Чи не той то хміль» є історичною піснею, тема якої - визвольна боротьба українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1654 років. Ідея твору - звеличення Богдана Хмельницького як полководця, який перемагає ворога у боротьбі за визволення України з-під влади Польщі. Історичною основою твору є битва козацького війська на чолі з Богданом Хмельницьким під Жовтими Водами. Гетьмана показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем, який у боротьбі спирається на широкі народні маси, що підтримують його. На другому плані в пісні - поляки-загарбники, які змальовані у зневажливо-сатиричному дусі. Як і кожна українська пісня, цей твір багатий на художні засоби: епітети (хороша врода, вражі ляхи); фразеологізми (гадки не маю; на вашу біду, лежати, вищеривши зуби (загинути); дубовая хата (труна), становити дубовії хати (гинути); пестливі слова ляшеньки, вдовиця вжиті з метою приниження образу ворога, глузування з нього; порівняння (один із його видів - заперечне порівняння):

Чи не той то хміль,

Що коло тичин в’ється?

Ой той то Хмельницький,

Що з ляхами б’ється.

Підсиленню образу гетьмана слугує анафора - єдинопочаток (Чи не той то хміль... Ой той то Хмельницький...). Форма пісні - діалогічна (запитання - відповідь), пісня побудована як заперечне порівняння, що також сприяє підсиленню значення образу гетьмана Богдана Хмельницького.

Пісні доби Гайдамаччини (друга половина XVII - XVIII століття) теж мають свої тематичні групи:

а) гайдамацькі пісні («Он закурили, затопили сирими дровами»);

б) пісні про Коліївщину («Максим козак Залізняк», «Он наварили ляхи пива (Пісня про Івана Ґонту)»;

в) опришківські пісні («Ой попід гай зелененький», «Течуть води Черемоша»).

Подивімось у словник

Гайдамака - учасник народно-визвольної боротьби XVIII століття на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту.

Опришок - народний месник, учасник народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти феодально-кріпосницького гніту в другій половині XVI - першій половині XIX століття.

Найпопулярнішою гайдамацькою піснею, в основу якої покладено реальні історичні події, є «Максим козак Залізняк».

Максим Залізняк - запорозький козак, один і з ватажків Коліївщини (1768). Він організував у Холодному Яру (поблизу Чигирина) великий загін гайдамак і під Уманню з’єднався з надвірними козаками на чолі з сотником Іваном Ґонтою. Залізняка по-зрадницьки схопив царський полковник Гур’єв; після жорстокої кари батогами народного ватажка відправили на довічну сибірську каторгу.

Пісня насичена конкретикою: зазначена кількість вояків-гайдамаків під орудою Залізняка, вказано на час облоги міста («обступили город Умань // В обідній годині»), початку битви («Та вдарили з семи гармат // У середу вранці»); згадано топографічні реалії (Запорожжя, Жаботин, Умань). Така деталізація й інформаційність створює враження своєрідної хроніки; переконує, що її складальниками могли бути учасники повстання.

У фольклорному полотні передано скупі відомості про особу Залізняка («Козак з Запорожжя»); оспівано його діяння як очільника Коліївщини («зібрав війська сорок тисяч»); наголошено на битві під Уманню. Замилування отаманом гайдамак виражено за допомогою порівняння «як пишная рожа», адже за народною символікою ружа - квітка, що нагадує собою Сонце.

«Максим козак Залізняк» - твір сюжетний:

експозиція: представлення персонажа - «козак з Запорожжя»;

зав’язка: формування Залізняком багатотисячного війська;

розвиток дії: облога Умані гайдамаками, підготовка до бою («Покопали шанці»);

кульмінація - знищення гайдамаками шляхтичів-поневолювачів;

розв’язка - повернення переможців додому:

Лине гомін, лине гомін

По степу німому,

Вертаються козаченьки

Із бою додому.

Отже, завершується пісня романтичною картиною.

Змальовуючи наслідки бою, народні автори вдаються до гіперболізації: «Накидали за годину // Панів повні шанці...».

Провідний мотив твору - уславлення подвигу ватажка в боротьбі за народне визволення: «...Максим Залізняк // із панами бився, // І за те він слави // Гарной залучився».

Історичні пісні при всій оригінальності окремими рисами споріднені з думами.