Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
Пантелеймон Куліш (1819-1897)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Пантелеймон Куліш прагнув вивести українську націю із темряви неосвіченості, допомогти їй посісти гідне місце в колі європейських народів. Тому ставав до всякої справи: був видавцем, журналістом, фольклористом, письменником, літературним критиком тощо. Він працював надзвичайно плідно; змушував й інших трудитися для блага України.
8 серпня (27 липня) 1819 року в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинського району Сумської області) народився Пантелеймон Куліш. Батько його, Олександр Андрійович, - виходець з давнього козацько-старшинського роду, але в царській адміністративній системі не мав ніякого чину, тому й утратив звання дворянина. Проте він був заможний, роботящий хлібороб. Мати, Катерина Гладківна, розповідала своєму Панюші різних казок, переказів, легенд, наспівувала народних пісень (П. Куліш: «Пісня була для неї не забавкою - вона думала піснями»).
1833-1836 роки навчався у Новгород-Сіверській гімназії (через брак коштів закінчив лише п’ять класів). У гімназії написав перший літературний твір - «Циган», що є обробкою уривку з народної казки, почутої від матері.
1836 року приїхав до Ніжина, де влаштувався на роботу в канцелярію та домашнім учителем панських дітей.
1837 року вступив до Київського університету спочатку на словесний, а потім на правничий факультет, але незабаром був виключений (1841) через відсутність документа про дворянство.
1843 року мешкав у Києві; познайомився з Василем Білозірським, Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, разом з якими заклав підмурівок Кири- ло-Мефодіївського братства (1845).
24 січня 1847 року повінчався з Олександрою Білозірською (згодом відома як письменниця Ганна Барвінок); старшим боярином на весіллі був Шевченко.
1847 року мешкав у Варшаві; заарештований як учасник братства.
У 1847-1850 роки перебував на засланні у Тулі; столярував; працював в «Губернских ведомостях»; друкувався під псевдонімом у журналі «Современник», скомпонував та проілюстрував книжечку про тульську старовину.
1850-1856 роки - господарювали з дружиною на своєму хуторі Баївщина під Лубнами; зимували в Мотронівці (поблизу міста Борзна на Чернігівщині).
1857-1863 роки - організував у Петербурзі «власну печатню» (друкарню).
1860 року видав альманах «Хата».
1861-1862 роки був головним співробітником загальноукраїнського часопису «Основа».
1862 року видав збірку поезій «Досвітки. Думи і поеми».
1864-1877 роки працював на державній службі (Варшава, Відень, Петербург).
1877 року назавжди залишив державну службу; оселився на хуторі Мотронівка; зрідка виїжджав за кордон.
1882 року у Львові з’явилася друга збірка віршів «Хуторна поезія».
1893 року вийшла поетична збірка «Дзвін».
14 (2) лютого 1897 року помер на хуторі Мотронівка, де його й поховано.
Нині функціонує музей-заповідник «Ганнина Пустинь». На місці поховання подружжя Кулішів і брата Олександри - Василя Білозірського встановлено мармурові надмогильні плити й хрести; напроти - дубовий хрест майже 10-метрової висоти. Неподалік споруджено золотоверху капличку. Від цього затишного місця липова алея веде до будинку, що є точною копією того, в якому мешкало подружжя. Обмазана глиною, під солом’яною стріхою звичайна селянська хата. Поруч з оселею - дві бронзові скульптури натуральної величини - Пантелеймона й Олександри.
Літературна спадщина П. Куліша - це художня україно- й російськомовна проза (романи «Михайло Чарнишенко, або Малоросія вісімдесят літ назад», «Чорна рада», ідилічне оповідання «Орися» та ін.), лірика, ліро-епос (поеми «Великі проводи», «Маруся Богуславка», «Куліш у пеклі» тощо), «драмована трилогія» (драми «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай») тощо.