Українська література : довідник для абітурієнтів та учнів закладів загальної середньої освіти - В. А. Мелешко 2014

«Максим Тримач»
Марко Вовчок (1833-1907)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Цей твір, написаний у Немирові, увійшов до першого тому творів Марка Вовчка «Народні оповідання», який видав П. Куліш.

За жанром це оповідання баладного характеру.

Подивімось у словник

Оповідання - невеликий епічний твір, у якому стисло говориться про одну чи кілька подій з життя головного героя.

Балада - це ліро-епічний твір з драматичним сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість викладу матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов’язані з народними легендами й переказами, поєднують у собі перекази й пісні. Баладне оповідання - невеликий за обсягом ліро-епічний прозовий твір соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом, переважно трагічною розв’язкою.

Поміркуймо з науковцями

Баладному оповіданню притаманні «незвичайність зображуваних подій, ситуацій людських доль, драматична напруженість сюжету і бурхливість його розвитку, емоційна наснаженість, експресивність стилю.

П. Федченко

Темою твору є кохання Катрі й Семена. Можна сказати, що це оповідання - балада у прозі про кохання, долю і смерть.

Ідея оповідання полягає не лише у зображенні патріархальних стосунків у козацькій (вільній від кріпаччини) сім’ї, покори дітей батьковому слову як запоруки щасливого, упорядкованого та спокійного життя, не лише в утвердженні автором думки про не спотворене майновими розрахунками родинне щастя - тут виразно звучить мотив долі, яка виявляється вищою над усі людські мрії, клопоти й бажання (згадаймо «Марусю» Г. Квітки-Основ’яненка).

Сюжет оповідання має одну лінію, кожна частина твору (а їх п’ять) відповідає певній сюжетній складовій (пролог, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка, епілог). Композиція твору не ускладнена важкими описами, авторськими відступами тощо — оповідь ллється просто, неначе веде її оповідач - якийсь мудрий, досвідчений у житті чоловік.

Особливості оповідання легше зрозуміти, застосувавши «синхронне» до тексту коментування.

І

Не за вас се діялось, - давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, в барильцях щире золото й срібло.

Коментар. Ця частина твору є прологом, де автор зазначає час і місце дії, загальними рисами окреслює важливу для розуміння змісту ситуацію, знайомить із героями.

Дія твору відбувалась у давні часи - у період, коли Україною разом («удвозі») панували і Московщина, і Польща (хоча час дії твору окреслено досить чітко, це не має історико-героїчного, як можна було б сподіватись, продовження у змісті оповідання, а слугує лише побіжним роз’ясненням для наступних подій). Звичайно, за стану безвладдя не можна було сподіватися на законне врегулювання торгівлі, то ж спритні («руччіші») людці багатіли на незаконному перевезенні товарів і неоподаткованій торгівлі, не вважаючи це порушенням закону.

Саме проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Тримач; то сей і довгенько кохався в тому. Такий-то багатирі Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! Було, як вийде в неділю поміж люди, то так його і обступлять. Дуже його любили.

- От, - каже, було, хто з громади, - ти, брате Максиме, зовсім у пана вбрався.

- Еге ж, братіку, вбрався. Вбирайтесь лишень і ви, добрі люди. Добре панам жити, кат їх не взяв! Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! Буду їсти, та пити, та хороше ходити, - звісно, так, як панові вельможному годиться.

Коментар. Такою прибутковою справою займався і Максим Тримач. Автор змальовує його не тільки зовнішньо привабливим, а й шанованою у суспільстві людиною. Вибившись із колишніх злигоднів, він став справді вельможним паном - багатою, вільною людиною - чого ж іще чекати від долі?

Марко Вовчок не жаліє епітетів для портретної характеристики Максима. Його заможний стан передає фразеологізмом «Буду їсти, та пити, та хороше ходити».

А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода - головою ляже, а вирятує; нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да заняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро. Коли жив, то, може, й досі пам’ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана Максима Тримача.

Коментар. Максим, попри багатство, був людиною справедливою, хороброю, обороняв від несправедливих зазіхань і своє, і чуже добро. Створенню образу захисника допомагають фразеологізми («головою ляже»), порівняння («налетить, як той вихор»), метафори («дощенту викорчує»), фрази, вжиті у переносному значенні (пам’ятати, «які нагайки-дротянки плелися в пана Максима Тримача» — бути битим цими нагайками).

Був Максим удовець, мав дві дочки. Одна - Катрею звали - вже дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна; друга - Тетяна, так собі підліток, невеличечка; звивається, було, в дворі або в віконце виглядає, як ясочка. Жили вони в батька у розкошах.

Коментар. Максим був удівець і сам виростив двох дочок - Катрю і Тетяну, обидві гарні (образи дівчат змальовуються за допомогою народнопісенних епітетів, порівнянь).

Ото, було, як опівночі, то й пливуть човни Дніпром та й пристають під старою вербою; а пан Максим їх веде до світлиці та приймає, що треба. Забулась, як на ім’я того пана, що пересилав йому човнами все те добро. Він держався в кам’яній пещері поміж горами, над Дніпром, і ніхто про те не знав, окрім купки вірних козаків.

Коментар. Оповідач веде мову про заняття Максима Тримача, який приймав контрабандний крам, - усе трималося у великій таємниці. Проте не пригодницькі події привертають увагу автора - ця оповідь є лише тлом, на якому розгортається драматичний сюжет оповідання.

II

Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл, - і щиро покохала його наша гордовита Катря.

Коментар. У другій частині відбувається зав’язка твору: читач дізнається про Семена, якого автор змальовує у фольклорних традиціях (епітети, порівняння). Саме такого, красеня і сміливця, покохала старша дочка Максима Гримача, Катря. Проте Семен, як уже видно із змісту, не рівня Гримачу, бо не був заможним, вільним, а лише служив наймитом у якогось «пана, що пересилав /.../ човнами все те добро».

Сватають її багаті люди й хорошого роду - один, і другий, і третій. «Не хочу, не піду».

- Слухай, дочко, - каже Максим, - багацько ти гордуєш, рибочко! Сватають тебе перші люди в селі, парубки все молодії й хороші, - чому не йдеш?

- Мені байдуже, що вони молоді й хороші, коли моє серце не до них горнеться.

- А до кого ж, доню? Слухай лишень, моя дитино: я тебе не буду за них силувати, та й за бурлаку не віддам; нехай він хоч і місяця з неба схопить. Не оддам, дочко! як тобі кажу, так і буде. Слово в мене батьківське, кріпке, сама знаєш.

- Знаю, тату. А якого б ви собі зятя бажали?

- Вільного козака, дочко, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь - от якого!

- А як буде сам собі пан?

- Тоді з Богом!

- Ну, я буду дожидати.

- Дожидай, моє серце, не бороню. Хто ж він такий? Я щось примітив.

- Нащо вам знати, таточку! Нехай перше визволиться, тоді й знатимете.

- Добре, моя люба дитино, нехай!

Коментар. Щиро покохавши Семена, Катря відмовляє на сватанні усім поважним і гідним женихам. Батько не сварить своєї дочки - він швидше здивований поведінкою дівчини. Максим Гримач не силує дочку до шлюбу з нелюбом (у цьому виявляється його батьківська любов і повага до дитини), але, бажаючи їй добра, не може погодитись на шлюб дочки з бурлакою (людиною без господарства й достатку, яка заробляє гроші наймитською працею - яка ж тоді буде доля самої Катрі?). Відчуваючи відповідальність за дочку, батько певною мірою обмежує вибір Катрі. Вона розуміє батька і не перечить його волі - навіть не признається, хто її коханий, а батько, повністю довіряючи Катрі, не випитує (порівняйте: у цьому стосунки Катрі і Максима схожі на довірливі взаємини Марусі, героїні однойменної повісті Г. Квітки-Основ’яненка, та її батька Наума Дрота).

Як почув Семен, то й каже:

- Що ж робити, Катре моя кохана! треба ждати! Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній. Як послужить доля, то сього року буде велика здобич. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний... Подякую йому за хліб, за сіль, нагледжу де хуторок красний да й поклонюсь тоді твоєму батькові... Тільки люби мене вірно, моя дівчино!

Ждуть наші голуб’ята. Не плаває - літає Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває.

Ладяться козаки в дорогу; Семен з ними. Виряджаються козаки на здобуток.

- Соколе мій, козаче! - каже Катря, пригортаючись до його. - Коли ж ти вернешся? чи хутко?

- Хутко, моя рибчино, хутко! Зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля - я припливу до тебе, припливу не наймитом - вільним козаком, Катре!

Рушали козаки восени, казали дожидати на весну.

Коментар. Семен також розуміє, що поки він не має морального права свататись до Катрі. Закохані чекають, коли закінчиться термін наймів (добуває останній рік). Отаман добре розрахується із Семеном, і той купить хутір, стане вільним козаком, хазяїном - тільки тоді зможе йти до Максима Гримача сватати його красуню-дочку. Єдине, про що просить Семен свою кохану, - бути вірною йому. А тим часом йому знову час збиратися на небезпечний промисел.

До речі: такі майнові стосунки уже не раз були описані в українській літературі, і якщо Петрові («Наталка Полтавка» І. Котляревського) вдалося-таки заробити грошей та одружитись із коханою, то заробітчанство Василя, що стало причиною відкладення його шлюбу з Марусею («Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка) закінчилось для закоханих трагічно: за час відсутності коханого Маруся захворіла і померла.

III

Сидить Катря в світлиці, вишиває шовком рукава та рушники та все в віконце поглядає, чи крутить завірюха, чи вже сніг тане, чи хутко-то теплом повійне.

Скресла крига, пройшла. Шумить Дніпро, сивіє, й чорніє, і плескає в береги; розвивається верба, зеленіють комиші. Весела наша Катря ходить собі да поглядає.

Зацвіли вишні, прокувала сива зозуля. Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя; цвіте-процвітає мак повний: і сивий, і білий, і червоний; розкинувсь по землі синій ряст; розрослась зелена рута. Поміж тим квітом сама, як найкращий квіт, походжає Катря, походжає та з синього Дніпра ясних очей не зводить, а тільки зійде місяць та посипле іскорцями у темну воду, Катря вже й під старою вербою на березі. Пильно дивиться вона, придивляється, чи не пливе хибкий човен, чи не править тим човном ставний та любий козак.

Коментар. У цій частині, що містить перипетії, дія розвивається швидко: весна приходить на зміну зимовій завірюсі, розквітають сади, а Катря жде свого коханого. Тривожне очікування різко контрастує із красою навколишнього світу - здається, ніщо не повинно затьмарити її! Та й сама Катря - як найкращий квіт цього саду. Часто ходить вона до Дніпра, виглядаючи, чи не побачить човен свого коханого.

Минає тиждень, минає й другий... Якось сидить вона під вербою, а ніч зорешлива та тиха; тільки соловейко свище, та гуде Дніпро. І замигтіло щось оддалік, ніби чорна чаєчка... ближче... Се човен! Летить, мов на вітрових крилах. Вона аж рученьки до його простягла... Який же то козак править човном?.. Се не Семен... От уже він і коло берега, схилився на весельце, свиснув раз і другий. З хати вийшов батько. Катря припала за вербою.

Вийшов старий Тримач та й питає:

- Які вісті?

- Лихо, пане Максиме, - каже козак, - лихо!

- А що там таке?

- Позавчора перед бурею, опівночі, горіла береза (а козаки, було, як треба дать звістку, що йдуть, то й запалять березу або друге яке дерево над Дніпром); от ми примічали та вчора й виїхали назустріч... Нема нікого... тільки Дніпро потрощені човни носить...

- А велика була буря?

- Я й зроду такої не бачив! Дуби так з кореня й вивертає; дощ комиші позсікав, як шаблею; Дніпро - аж пісок зо дна викидає... Ніч темна-темна, тільки блискавка блискає. А як грім гримне, то наче всі гори наддніпрянські луснуть.

- І ніякої чутки?

- Нема чутки, пане Максиме. Ми вже міркували, та й отаман з нами розсудив, що всі наші хлиснули дніпрової хвилі.

- А жваві були хлопці, брате! о, жваві хлопці! Ну, ходім до хати.

Коментар. Уночі блукаючи берегом Дніпра, дівчина вгледіла-таки човен, та не було в ньому коханого. Не помічена ніким, підслухала вона розмову батька із прибульцем, що під час великої бурі на Дніпрі загинув човен з усіма людьми.

Автор подає замальовку цієї бурі у романтичному дусі, що дуже нагадує пролог до Шевченкової «Причинна»:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Нічна прогулянка Катрі до Дніпра, випадковість почутої трагічної новини, несподіваність такого розвитку дії, коли ніщо не віщувало біди і попереду закоханих чекало щастя - усе це елементи романтизму, які автор вдало поєднує із реалістичністю зображуваних подій.

- Тепер уже вільний козак мій жених, тату! вільного собі зятя дождали!

Старий - зирк! се його Катря стоїть проти місяця, біла-біла.

- Господь Бог з тобою, моя дитино! - крикнув він, ухопивши її за холодну руку.

Вона глянула йому в вічі, визволила руку і пішла, не промовила й словечка.

Коментар. Слова Катрі - єдиний докір батькові: тепер її Семен вільний від усіх життєвих обов’язків-ланцюгів. А якби ж не батькова умова, якби ж не найми - може б, і були вони у парі?..

IV

Повів він козака в світлицю, пошанував, випровадив та й знову до дочки.

Вона сидить у садочку та вінок плете з червоного та з білого маку, зеленим барвінком перевиває. А сонце саме сходить з-за дніпрової кручі.

- Дитино моя, Катрусю! - каже старий, сідаючи коло неї, - послав тобі Господь великую тугу на серце. Підніми ж бо голівку, доню, та глянь на старого батька!

Вона підняла голівку й глянула на його.

- О доню! яка ж ти стара стала!

- Ні, тату, я ще молоденька, - зітхнула вона та й знов за вінок.

Як уже він її розважав, як умовляв! А вона, знай, плете свого вінка і словечка йому не миркне.

Пішов старий, покликав меншу дочку:

- Тетянко, йди, моя рибко, до сестриці; вона у великій печалі - розважатимеш її.

- А що там? А де ж вона? Прибігла в садочок:

- Сестрице Катрусю! сердечко! Чого ви сумуєте? От уже й літечко надворі...

А сама обхопила її за шию ручечками.

- Сестричко моя малая! щебетушечко моя нерозумная! - жалує Катря малу.

- О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який же красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете?

- Ввечері візьму.

Повісила вінка над водою та й гуляє по саду, водячи сестричку за ручку; а ся щебече собі.

Коментар. Переживання Катрі автор передає не через зовнішні ознаки (не чути ні плачу, ні нарікань), а через скупі деталі, що змальовують психологічний стан героїні (дівчина раптово наче зістарілась). Заквітчуючи себе вінком із маку, Катерина дотримується давнього українського обряду: здавна вірили, що мак має магічну силу, захищає від будь-якого зла. Також вірили, що ця ніжна квітка несе в собі пам’ять роду. Дівчата, в родині яких був загиблий, з любов’ю вишивали квіти маку на сорочках, а на голови надягали віночки з семи маків, таким чином даючи обітницю зберегти пам’ять про рідних, що загинули. Друга квітка Катриного вінка - барвінок - вважалася весільним символом. Проте його садили й на могилах. Причиною цього, на думку М. Костомарова, було слов’янське вірування про таємничий зв’язок між шлюбом і смертю. Імовірно, в цьому символі ми маємо бачити високе розуміння наших пращурів про міцність і святість шлюбу: закохані мають бути вірними один одному - аж до смерті. З часом барвінок стає таємничим символом переходу від одного стану життя до іншого. Тетяна, молодша сестра Катрі, не зрозуміла таємного значення її вінка (мабуть, через свій дитячий вік) і не усвідомила близької біди.

Кличе батько обідати. Прийшла й сіла кінець стола; своїми білими руками меду батькові наливала й розмовляла. Тільки як старий не заходив, нічого не говорила про себе.

Увечері ввійшла до батька й поцілувала його в руку. Старий схопив її за голову:

- Катре, дочко моя нещаслива! нехай тебе Мати Божа помилує!

І малу сестру прийшла обняла й пригорнула до серця.

Коментар. Катря, відповідно до патріархальних традицій, навіть у тузі виявляє до батька знаки пошани: розмовляє з ним, не дорікає ні в чому, частує його, цілує в руку...

Вийшла знов у садочок. Так-то гарно убралась! Сорочка тоненька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіткований, черевички високі; дрібно, дрібнесенько русу косу заплела, і золотий перстень блищить на правій руці.

Прийшла над воду і зняла свого вінка, що сплела ранком, зняла та й каже: «Не зов’яв ти, мій маковий вінку!» - і наложила той вінок собі на голівку. А на самому березі верба - аж геть попустила віти на воду. Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голівку на білую ручку; взяли її думки та гадки. Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку.

Як заіскрився місяць у воді. «Вже ясний місяць зійшов», - каже (а то, було, як любились із Семеном, місяць зійде - він і пливе до неї) та й ступила на вербову віть... Зійшла, як на хибку кладку, поглянула на всі сторони та й кинулась на самий глиб.

Коментар. Гуляючи в садочку, Катря убралась, наче на побачення із коханим. Згадуючи, як зустрічалась із Семеном на березі Дніпра у такі ж місячні ночі, дівчина позбавила себе життя, кинувшись у воду. Таємничість нічного пейзажу, тяжкий душевний стан дівчини та епізод смерті Катрі, описані Марком Вовчком, знову ж таки суголосні Шевченковій «Причинні»:

Вона все ходить, з уст ні пари.

Широкий Дніпр не гомонить:

Розбивши вітер чорні хмари

Ліг біля моря одпочить.

А з неба місяць так і сяє;

І над водою, і над гаєм,

Кругом, як в усі, все мовчить.

Проте, на відміну від Шевченкової балади, в оповіданні немає ні русалок, ні фантастичних видінь героїні.

Цей розділ є кульмінацією та розв’язкою подій оповідання.

V

Уранці гомін та тривога по двору. Тетянка плаче, старий Гримач без шапки ходить, розхристаний та все питає:

- Де моя Катря? Де моя дитина люба?

Кинулись до води - тільки вінок маковий плаває, кружиться.

Коментар. Оповідання закінчується епілогом, що містить події, які відбувались після закінчення основної дії твору.

Зачинився старий Тримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий.

Коментар. Максим Гримач дуже тужив за своєю дочкою - можливо, він відчував певну свою провину, хоча прямої вини батька тут немає.

Дав Господь діждати другої дочки. Висока, та ставна, та чорноброва! Висватали її хороші люди - сотник молодий і на лиці дуже гарний. Бучне весілля справили: од її двору аж до церкви червоною китайкою вислали; срібними кубками гостей частували. Да й понаходило ж їх чимало! в хаті й на дворі, і коло брами - аж усю вулицю вздовж закрасили. Цілий тиждень гуляли.

Коментар. Весілля другої дочки, Тетяни, яка виросла і також стала красунею, дещо пом’якшує трагізм оповідання, вносить світлу ідею: життя продовжується...

По весіллі поблагословив старий молодят, випровадив до господи... Сумно старому Максиму самому в хаті; глянув тоді на Дніпро та й згадав старшу дочку, а сльози йому покотились на сивий ус.

- Катрю! Катрю! дитино моя хороша! загубив я твій вік молоденький!

Коментар. Проте горе батька - вічне: воно - у його самотності, сивині, сльозах, пам’яті...

Хто ж є головним героєм твору Марка Вовчка - нещасна Катря, чиє життя трагічно обірвалось (і якій, до речі, приділено автором уваги більше, ніж іншим героям), чи... її батько? Від вирішення цієї проблеми залежить правильне розуміння ідеї твору. Пропоную довіритись автору: у назві твору Марко Вовчок визначила головного героя - це Максим Тримач. Таким чином, провідною ідеєю оповідання є не показ трагедії кохання - задум автора більш глибокий: показати страждання батька, винного без вини, у якого доля забрала його втіху - дочку й позбавила радості життя, прирікши до останніх днів сумувати й картатися: «Катрю! Катрю! дитино моя хороша! загубив я твій вік молоденький!»







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.