Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Кайдашева сім'я»
Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо письменника:
Нечуй-Левицький Іван

У 1878 році І. Нечуй-Левицький закінчив роботу над повістю «Кайдашева сім’я». Твір ґрунтується на конкретному історичному та етнографічному матеріалі. Події відбуваються у знайомих письменникові місцях - на Богуславщині, в селі Семигори. «Я роками виходив і виїздив місця, де народжувались, росли й важко робили, кохались і множились герої моїх оповідань і повістей. Коли пишу, їх обличчя завжди стоять переді мною. Їх болі і зітхання, темність і горе крають мені серце». Так, у повісті діють конкретні персонажі, характерні для української дійсності того періоду: Омелько і Маруся Кайдаші, їхні сини Карпо та Лаврін, а також невістки Мотря та Мелашка, інші персонажі. Разом з тим, у повісті поставлені загальнолюдські проблеми добра і зла, терпимості в стосунках, культура сімейного побуту.

Цей твір - соціально-побутова повість, перший в українській літературі твір такого жанру. Тема твору - зображення картин дрібновласницького побуту на селі в середині XIX століття на прикладі життя сім’ї Кайдашів. Письменник, давши досхочу насміятися над кумедними баталіями між героями твору, примушує замислитись над тим, як згубно впливають дріб’язкові стосунки на злагоду в родині, наскільки нікчемним є ґрунт тієї жорстокості, яку виявляють один до одного найрідніші люди - саме це можна визначити ідеєю повісті.

Сюжет твору розгортається поволі, він будується з ряду ситуацій, пов’язаних із життям сім’ї Кайдашів. Композиція твору досить своєрідна. Повість складається з дев’яти розділів. На початку твору подається пейзаж села Семигори та опис хати і подвір’я Кайдаша. Автор знайомить нас із Омельком і його синами. Це становить експозицію твору. Зав’язкою є розмова братів про дівчат. Розвиток дії складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини: одруження синів, сутички в сім’ї, перебування Мелашки у Києві, розшуки її, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщини, сварки. Щодо кульмінації, то вважають, що її немає у творі, оскільки кожна сутичка градаційно перевершує попередню - і кінця-краю цій сімейній війні немає. Проте сутичку Мотрі і Кайдашихи, внаслідок якої Кайдашиха позбулась ока, можна вважати кульмінацією повісті. Розв’язка - примирення двох сімей після того, як всохла груша - причина багатьох сварок.

Картини побуту є складовою частиною композиції твору. Майстерність побутових картин досягається тим, що письменник добре знає життя селян і вміє з художньою виразністю відобразити його в деталях (сватання Мотрі та Мелашки, змалювання сварок - за мотовило, за грушу та ін.). У творі подані яскраві описи процесів праці селян, одягу, селянського подвір’я, інтер’єру хати тощо.

У повісті змальовано колоритні типові українські образи селян. Центральними образами твору є члени сім’ї Кайдашів. З перших сторінок ми знайомимось із Омельком Кайдашем - працьовитим селянином, проте забобонним, слабохарактерним. До того ж він небайдужий до чарки.

Маруся Кайдашиха - жінка Кайдаша. Вона працьовита, любить своїх дітей, дбає за добробут сім’ї. Проте сварлива, заздрісна, гоноровита, хоче мати зверхність над невістками, що є причиною постійних негараздів у сім’ї.

Дуже виразно змальовані образи синів Омелька і Марусі - Карпа і Лавріна. Вони працьовиті, гарні. Проте за характером дуже різняться. Карпо - розважливий, здається похмурим і непривітним, упертий, гордий. До дівчат ставиться зневажливо, і дружину він обрав по собі. Мотря - гарна, ставна, працьовита, але ж і горда, «куслива, як муха у спасівку». Лаврін - ніжний, лагідний, мрійливий. І дружина в нього - Мелашка - мила, ніжна, любляча. Проте життя сімей, що проходить у постійних взаємних сварках, робить братів і їхніх дружин дуже схожими - вони стають однаково дріб’язковими, сварливими, заздрісними, часто жорстокими один до одного.

Щиро сміючись над пригодами героїв твору, ми відчуваємо гіркоту від усвідомлення дріб’язковості сварок, змарнованих кращих людських рис, що знищені лайкою та бійками. Маруся, гарна господиня, перетворилась на злу, ядучу свекруху, що отруює життя двох сімей. Весела, жвава Мотря перевершила згодом і Кайдашиху у майстерності лаятися й битися. Ніжна, «як тихе літо», Мелашка не поступиться їм обом у сварках. Брати стали ворогами. Жаль стає марно втрачених людської щирості й доброти.

І. Нечуй-Левицький цінував народну мову, фольклор і у творчості звертався до цих невичерпних джерел. Мова твору багата на фразеологізми («В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»). Зі сторінок повісті звучить українська пісня: саме словами пісні Лаврін звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та барвінку звита, що додержала мене до самого світу». Казки, замовляння є яскравою ілюстрацією народного побуту. В повісті використано гіперболи («Мелашка виплакала всі сльози», «та вона незабаром поріже та повкидає у борщ моїх дітей»); метафори, епітети («під її солодкими словами ховається гіркий полин», «в хаті гризла Мелашку свекруха»); синоніми (бити - хрьопати, лупити - частувати [миски]).

У повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький виявив себе майстерним гумористом і визначним сатириком. Цікавим є дослідження: як саме створює автор комічні ситуації?

Годі переказувати всі сюжетні моменти, які викликають сміх, - для цього доведеться слово в слово повторити весь текст повісті. Саме створенням несподіваних, парадоксальних (доведених до анекдотичності, а іноді й до абсурду) ситуацій письменник найчастіше досягає гумористичного й сатиричного ефекту. Це епізоди з горбом, який ніхто не хоче розкопати, хоч через нього поламалися десятки возів, це пригоди п’яного Кайдаша, сімейні баталії тощо. Дріб’язковість причин протиставляється силі почуттів і наслідкам сварок, і це також викликає сміх.

Вдало використовує письменник мовні засоби гумору. І. Нечуй-Левицький, майстер художніх порівнянь, надзвичайно дотепно використовує цей художній засіб для влучної характеристики героїв повісті. Так, Мотря вискочила з-за хати, «як козак з маку», Кайдашиха після бійки стала «шута, як безрога корова», горщик в руках Мелашки скавучить, як собака. Таких порівнянь розсипано перлами по всьому тексту твору.

Ще одним із улюблених автором засобів створення комічного є вживання гумористичних епітетів: іродова гора, каторжний горб тощо. Впадає в око такий прийом використання гумористичних епітетів: автор «нагнітає» їх і поєднує з іншими видами тропів (порівняннями, метафорами), по вінця насичуючи твір сміхом.

Жодна сцена, а тим більше «батальна», не обходиться без використання гумористично забарвлених синонімів, які подекуди складають досить довгі синонімічні ланцюжки: хрьопнути, свиснути, лупити; верещати, ґвалтувати, лаятись, пищати та ін.

Сміх викликає мова героїв. Ось Кайдашиха, наприклад, намагаючись удавати з себе добру, використовує «солоденькі» слова, проте її мова звучить, як сичання гадюки (асонанс): «Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучати, наче собака», - звертається вона до Мелашки.

Досконало знаючи фольклор, письменник вдало користується ним для створення сатиричних чи гумористичних епізодів. Народні замовляння, що покликані, здавалося б, сприяти одужанню людини, викликають у читача сміх, адже їхня безглуздість настільки прозора!

Мова твору пересипана жартівливими прислів’ями, приказками: «Хоч між дровами, аби з чорними бровами!» - мріє Лаврін про свою майбутню долю. Автор ввів до тексту й народні жартівливі пісні, що стали цікавим засобом посилення комізму у творі (наприклад, пісня про свекруху).

Часто ситуаційні та мовні засоби сатири і гумору поєднуються. Наприклад, сцена, коли Кайдашиха і Мотря б’ються за мотовило, є смішною сама по собі, але комізм ситуації посилюється ще й жартівливими коментарями Кайдаша та Лавріна: один каже, що вони «в хрещики граються», а другий переконує, що то гра у ворона.

Проте сміх повісті - не однаковий. М’який гумор в описах стосунків братів, Лавріна й Мелашки переходить у їдку сатиру при змалюванні «батальних» сцен. Сміючись над вчинками героїв, замислюєшся: чи гідна людини така поведінка? Сатиричні образи повісті змальовано настільки типово, що стали узагальненням, і тепер, буває, іноді почуєш: «Кричить, як Кайдашиха» або «Гостра на язик, як Мотря».

Сатира й гумор - це двосічний меч. Якщо він опиняється в руках ворога чи просто невігласа, шкода може бути непередбачено страшною. І, навпаки, в руках гуманної людини така зброя стане на захисті найкращих рис людини і народу, відсікаючи все брудне, ганебне, потворне. Таким справжнім майстром гумору є І. Нечуй-Левицький, а сміх «Кайдашевої сім’ї», як джерельна вода, лікуватиме суспільство від думок і вчинків, не гідних справжньої людини.

Високу оцінку повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» дав І. Франко: «З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію повість належить до найкращих оздоб українського письменства». Цього значення для української культури повість не втратила й нині.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.