Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
Іван Карпенко-Карий (1845-1907)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Карпенко-Карий Іван
Поміркуймо з науковцями
Він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література.
І. Франко
Письменник народився 1845 року поблизу Єлисаветграда. Батько, дворянин за походженням, викупив з кріпацтва дівчину й одружився з нею.
Закінчивши повітову школу з відзнакою, Іван все ж не зміг продовжити навчання, а з 14 років почав самостійне життя - як водилося серед прошарку дрібних дворян, - писарчуком-канцеляристом. Коли ж у Бобринці, де служив І. Тобілевич, утворився аматорський драматичний гурток, він став одним із його найактивніших учасників.
Згодом канцеляриста Тобілевича було переведено до Єлисаветграда на посаду секретаря повітової, а пізніше й міської поліції. Навколо талановитого юнака формувалася творча молодь, він знову у вирі театрального аматорського життя. Під час гастролей у місті театральної трупи М. Старицького І. Тобілевич став її актором, проте через «неблагонадійність» був змушений покинути Єлисаветград і оселитися у Новочеркаську, а згодом на власному хуторі Надія.
Відірваний від живого театрального життя, І. Тобілевич, який узяв псевдонім Карпенко-Карий (Карпенко - від імені батька, Карий - за ім’ям найулюбленішого героя - Гната Карого з п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»), пише ряд п’єс, що стали окрасою театрального репертуару: «Бондарівна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Безталанна» та ін. Лише через кілька років поліційний нагляд за письменником був знятий, і він міг вільно обирати місце проживання.
Майже до кінця життя І. Карпенко-Карий працював як актор і драматург, збагачуючи українську драматургію новими темами, сюжетами, образами, драматургічними знахідками.
Помер письменник 15 вересня 1907 року в Німеччині, де він перебував на лікуванні. І. Карпенка-Карого поховано в Україні, поблизу хутора Надія.