Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
«Сто тисяч»
Іван Карпенко-Карий (1845-1907)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)
Всі публікації щодо:
Карпенко-Карий Іван
Одним із визначних творів І. Карпенка-Карого стали п’єси «Сто тисяч» і «Хазяїн», поява яких зумовлена розвитком нових суспільно-економічних явищ у Російській імперії: внаслідок селянської реформи 1861 року пожвавився процес розпаду феодальних і появи нових, капіталістичних, форм організації виробництва, що було причиною занепаду дворянства й появи «нових господарів» - простих «мужиків», отих Калиток і Пузирів, які використали шанс і шляхом надмірних зусиль, а подекуди й обману, ставали великими землевласниками й багатіями.
І. Карпенко-Карий, задумавши п’єсу «Сто тисяч», спирався на реальні факти: на межі ХІХ-ХХ століть частими були шахрайські оборудки, коли в Російську імперію ввозили фальшиві гроші; поширення їх у державі надзвичайно негативно впливало на її економіку. Проте автора зацікавила не детективно-пригодницька лінія - предметом його уваги стала людина, яка заради збагачення свідомо йде на порушення не тільки закону, а й суспільно-моральних норм.
П’єса «Сто тисяч» (перша назва «Гроші») з’явилась у 1889 році. За жанром це сатирична соціально-побутова трагікомедія.
Головний герой твору - Герасим Никодимович Калитка (прізвище героя невипадкове: «калитка» - це торба для грошей, своєрідний «гаманець», отже, так автор чітко визначає свого героя як людину багату, заможну). Весь смисл життя Калитки, всі його думки, вся енергія спрямовані на придбання землі, яку він по-своєму любить: «Ох, земелько, свята земелько - Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші...»
Для землі потрібні гроші. Звичайно, добуває їх Калитка нещадною експлуатацією не тільки наймитів, яким шкодує навіть хліба, а й рідних: жаліє дати коней, щоб жінка поїхала до церкви, зятя для дочки шукає тільки з погляду вигоди, наживи. Економить навіть на собі: «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю». Спокусившись легкою, як йому здається, наживою, Калитка йде на авантюру: скуповує у Невідомого сто тисяч фальшивих грошей за п’ять тисяч справжніх. Проте шахрайство не вдалося: «хитромудрий» Калитка був обдурений більш досвідченим спритником і всі гроші віддав за папірці, що, замість фальшивих тисяч, передав йому Невідомий. Афера потерпіла крах.
Поряд із Калиткою автор подає цілу галерею шукачів легкої наживи: кум Савка готовий душу запродати нечистому, аби збагатитися, копач Бонавентура мріє про скарб, який він, можливо, відкопає й збагатіє на ньому.
Невдовзі образ ненажерливого господаря-стяжателя набуде більш повного розвитку у п’єсі І. Карпенка-Карого «Хазяїн».