Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

«Хазяїн»
Іван Карпенко-Карий (1845-1907)
Нова українська література (кінець XVIII - XIX століття)

Всі публікації щодо:
Карпенко-Карий Іван

П’єса вийшла у 1900 році, коли нові економічні процеси у суспільстві стали достатньо зримими й потужними, а тому герої п’єси набули типових рис.

За жанром цей твір - сатирична соціально-побутова трагікомедія.

Терентій Пузир є головним персонажем твору. Цей образ посідає помітне місце у галереї образів скупих світової Літератури: скупий у біблійній притчі, бальзаківський Гобсек, Плюшкін з «Мертвих душ» М. Гоголя, скупий рицар О. Пушкіна...

Проте Терентій Пузир І. Карпенка-Карого помітно відрізняється від своїх літературних «побратимів», оскільки практично позбавлений індивідуальних рис, а є, фактично, уособленням єдиної риси - ЖАДІБНОСТІ. Це - великий землевласник, мільйонер. Незважаючи на багатство, він скупий, жадібний і ненаситний. Пузир скупив землі сусідніх поміщиків, випасає незліченні отари овець, тримає цілу армію прикажчиків, економів, управителів. Як багату людину, його обирають до земства, за благодійність Пузир навіть орден одержав. Але жадоба збагачення не дає йому спокою: він стає нестерпним у своїй скупості - і до себе, і до всіх, хто його оточує: його халат і кожух вже зовсім зносилися, робітників годує глевким хлібом, платить їм мізерні гроші, шкодує грошей на пам’ятник І. Котляревському... Некультурний, він і в господарюванні дотримується примітивних форм роботи. Бажання збагатитись призвели його до порушення закону. Жадібність - основна риса характеру Пузиря - доведена автором до гротеску: маючи неозорі поля хліба, він погнався за гусьми, які щипали стіжок, і забився до смерті. Умираючи, Пузир не хоче звати лікаря, а посилає за «фельшаром», бо лікарю треба більше платити. Гіперболізоване зображення жадібності Пузиря є головним сатиричним засобом його характеротворення. Навіть прізвище Пузир відповідає завданню сатиричного змалювання героя: як пузир, надимався - і лопнув.

Здається, вчинки Пузиря є часто невмотивованими. Читачеві важко усвідомити поєднання крайніх ознак багатства і скнарості. Разом з тим це цілком реалістично розкриває психологію «нового хазяїна» землі - його безкультурність, неосвіченість, невихованість і навіть господарську неспроможність, адже, незважаючи на пильний догляд за скарбами, Пузиря весь час окрадали його ж помічники.

Трагікомізм п’єси - поєднання сатиричного змалювання ненажерливості Пузиря та його смерті - відповідає ідейному змісту твору - викриття сутності «нових хазяїв».

Головна ідея п’єси - висміяти основну особливість «нових хазяїв» - «стяжательство заради стяжательства». Жадібність є основною рисою характеру Те- рентія Пузиря, усі його слова і вчинки, минуле й теперішнє життя можна умістити у це поняття. Глибше усвідомити характер літературного персонажа допомагає цитатна характеристика. Прикладом такої роботи над образом може бути створення шляхом ретельного опрацювання тексту цитатної характеристики Терентія Гавриловича Пузиря (зауважте, що коментарі може кожний давати на власний розсуд, що сприятиме виробленню індивідуального розуміння читачем тих чи інших рис характеру героя, навичок літературного аналізу художнього образу, свідомому запам’ятовуванню цитат, що їх розкривають).

Мова твору, маючи народний ґрунт, рясніє епітетами (свіжа копійка, ясний настрій, буряковий генерал, гарячий час), метафорами (загнуздати мужиків, завод лопне, посватав землю, засохне наука), гіперболами (губернію можна з’їсти, степ без краю, таких хазяїнів мало світ родить), порівняннями (людей годують гірше, ніж свиней; голови котилися з плеч, як капуста з качанів-, змій, а не чоловік; унадився до нас, як свиня в моркву, ідуть [вівці перед Пузирем], мов військо перед генералом); фразеологізмами (настали зуби, замазать очі, не з того тіста, не в ті взувся, з рота вирвали, смерть за плечима, честь мою топчуть в болото) й прислів’ями («Не знаєш броду, не лізь прожогом в воду», «От чоловік! І риби наловить і ноги не змоче!», «Високий до неба, дурний, як не треба», «Не мішайся не в своє діло», «З лиця хоч воду пий») тощо. Досліджуючи особливості мови твору, ви помітите, що значною мірою усі художні засоби спрямовані на змалювання основної (і чи не єдиної) риси характеру головного героя - жадібності.

П’єса І. Карпенка-Карого «Хазяїн» стала визначним явищем в українській літературі. Однією із заслуг її автора є те, що він розширив рамки української драматургії за межі етнографічності й розважальної функції, примусивши глядача критично підходити до оцінювання соціальних явищ. Сам автор писав: «Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху. «Хазяїн» же зла сатира на чоловічу любов до стяжания, без жодної іншої мети. «Стяжания для стяжания». Такий соціально гострий твір в українському театрі того часу з’явився вперше.