Всі публікації щодо:
Вовчок Марко
Підготовка до ЗНО з української літератури
Марко Вовчок - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII - 90-Х РР. XIX СТ. - ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII - ПОЧАТКУ XX СТ.
Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі — Маркович, у другому — Лобач-Жученко; літературний псевдонім — Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім'ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі
у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, жила в Чернігові, Києві, Немирові. Незабаром виїхала до Франції, оселилась у Парижі. Повернувшись до Росії, жила в Петербурзі, співробітничала в журналі „Отечественные записки”. Пізніше разом з другим чоловіком М. Лобачем-Жученком мешкала в різних регіонах Російської імперії. Померла письменниця 28 липня 1907 р. в Нальчику.
Творчість Марка Вовчка розпочалась у другій половині 50-х рр. Свої найкращі оповідання з українського народного життя письменниця створила під час перебування в Немирові. Написані тоді твори побачили світ як окрема збірка під назвою „Народні оповідання” (1857). У них авторка звернулася до теми жіночої недолі, зумовленої соціальним безправ'ям. Вона рішуче виступила проти соціальної дискримінації народних мас. У повісті „Інститутка” Марко Вовчок гостро критикує кріпосну систему, що згубно позначається не лише на житті пригноблених, але й на моральному обличчі самих кріпосників.
Перу письменниці належить також чимало творів, написаних російською і французькою мовами.
„Марко Вовчок пізнавальних завдань не ставить. Своєю „Інституткою” вона не стільки хоче подати типові явища минулого в їхній історичній зумовленості та генезі, скільки викликати співчуття до поневірених. Коли реалістична повість має перед собою в далекій перспективі ефект соціологічної студії, насичена сентименталізмом „Інститутка” Марка Вовчка, ставлячи наголос на моментах моральних (жорстоке серце панночки і т. п.), справляє скоріше враження проповіді „слова о злых женах”.
Використання народнопоетичних матеріалів, заняття етнографа поклали свою печать і на стиль Марка Вовчка. Вона немов колекціонує у своїх писаннях поетичні образи, народні приказки, рідкісні слова й граматичні форми, а звідси прянощі, поетична напруженість, піднесеність її стилю”.
(Зеров М. К. Твори: В 2 т— К., 1990.— Т. 2— С 231—232.)