Підготовка до ЗНО з української літератури

Зміст і форма художнього твору - ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

ОБРАЗ — форма пізнання реальної дійсності в літературі та мистецтві. Для науки характерна інша форма — понятійна. На відміну від поняття, що сприймається розумом, образ діє і на органи чуття, оскільки в ньому предмет зображення постає в кон-кретно-чуттєвій формі. Образ — конкретна і водночас узагальнена картина, яка створена за допомогою вимислу і має естетичне значення. Відтворюючи життя, письменник втілює свої ідеали в образи, котрі впливають на читачів, даруючи їм естетичну насолоду. Вплив образу на естетичне почуття зумовлений тим, що в ньому втілене прекрасне. Існує кілька основних 'видів літературних образів.

1) Образ-персонаж (герой, тип, характер, ліричний герой) — найпоширеніший вид образів, оскільки основним предметом літератури є людина.

2) Образ-пейзаж — картина природи, яка може виконувати різні функції: фон дії, засіб розкриття внутрішнього стану героя, засіб соціальної характеристики.

3) Образ-інтер'єр — картина речей, яка може бути фоном дії, засобом характеристики героя та ін.

4) Образ-символ (образ-ідея) — образ узагальненого абстрактного поняття (Україна, доля у Шевченка).

Існують ще й інші класифікації образів. Термін вживається і у вузькому значенні — як мовний художній засіб.

ТИП (від гр. typos — відбиток, образ, зразок) — образ-персонаж художнього твору, який поєднує широке соціально-психологічне узагальнення з яскравою виразністю індивідуальних рис. Саме широким узагальнюючим значенням відрізняється тип від персонажа. За^ законами художньої творчості кожен персонаж має бути типовим,

втілювати в собі узагальнені риси конкретних людей. Відмінність між образом-типом і персонажем полягає у масштабі узагальнень. До образів-типів можна віднести численні образи, створені класиками світової і української літератури: не тільки Прометей, Гамлет, Дон Кіхот, Дон Жуан, а й такі, як Гобсек, Євгеній Онєгін, гоголівські поміщики, купці Островського, Чіпка з роману Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні”.

ПРООБРАЗ, або ПРОТОТИП,— реальна історична особа, факти життя якої покладено в основу створеного письменником художнього образу. Відповідність між образом і прототипом не буває абсолютною, оскільки образ є певним узагальненням, витвором творчої фантазії автора.

ТЕМА (від гр. thema — те, що лежить в основі) — основне питання, якому присвячений твір, в ширшому розумінні — явища життя, відображені в творі та висунуті в ньому проблеми. Характерною особливістю теми є її соціально-історична зумовленість. Письменник не вигадує теми, а бере їх із самого життя. Навіть так звані „вічні теми” несуть у собі відбиток епохи (батьки і діти, трагедія кохання, спричинена ворожнечею батьків, тощо). Важливою особливістю теми є її актуальність і соціальна значущість. Те, про що розповідається у творі, має глибоко цікавити, хвилювати суспільство. Саме цим визначається неминуча цінність творів видатних митців, зокрема таких українських письменників, як Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко. У кожному, навіть малому творі, є не одна тема, а кілька, що пояснюється складністю життя і неможливістю штучно виділити якусь одну проблему. Завдяки такій багатотемності досягається розкриття характерів персонажів. Але при цьому у творі завжди є головна тема. У повісті М. Коцюбинського „Fáta morgana” головна тема — боротьба селян проти соціального гноблення, але є й інші теми: анархічні настрої селян (Хома Гудзь), вплив робітничого класу на свідомість селян (Марко Гуща), родинні стосунки (Андрій — Маланка), кохання (Гафійка — Марко) та ін. Тема органічно пов'язана з ідеєю твору і разом з нею складає його ідейно-тематичну основу.

ІДЕЯ (від гр. idea — поняття, уявлення) — основна думка художнього твору. Безпосередньо, як правило (крім байок), не формулюється, а формується всіма компонентами образної системи. Слід розрізняти задум автора й ідею: те, що хотів сказати автор, і те, що „сказалось у творі” (М. Добролюбов). Приклади такої невідповідності: „Ревізор” М. Гоголя, „Напередодні” І. Тургенева та ін. У великому творі може бути багато ідей, але серед них є одна головна, якій підпорядковано весь його зміст. У романі Л. Толстого „Війна і мир” головна ідея — народ є вирішальною силою війни.

КОНФЛІКТ (від лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення, боротьба, що лежить в основі сюжету і зумовлює його розвиток. Розрізняють такі види конфлікту: соціальний („Pata morgana” M. Коцюбинського), побутовий („Баба Параска та баба Палажка” І. Нечуя-Левицького), психологічний („Гамлет” В. Шекспіра), любовний („Талан” М. Старицького). У великих творах звичайно поєднуються різні конфлікти. Конфлікт значного соціального значення іноді називають колізією, а любовний — інтригою.




На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.