Всі публікації щодо:
Гулак-Артемовський Петро

ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

Гулак-Артемовський Петро Петрович - ЛІТЕРАТУРА XIV — ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

П. П. Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. у м. Городище на Черкащині в сім’ї священика. Вчився в Київській академії (1801-1803), але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині. У 1817 р. вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного року викладає тут польську мову. У 1821 р. Гулак-Артемовський захистив магістерську дисертацію на тему: „О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней“, згодом стає професором історії та географії, з 1841 р. — ректором університету.

Літературні інтереси П. П. Гулака-Артемовського пробудилися рано, ще в часи навчання в Київській академії. З перших його поетичних спроб збереглися лише два віршових рядки з переспіву поеми Буало „Налой“ (1813). Активну літературну діяльність Гулак-Артемовський розпочинає після переїзду до Харкова (1817) — під час навчання і викладацької роботи в університеті. Підтримує дружні стосунки з Г. Квіткою- Основ’яненком, Р. Гонорським, Є. Філомафітським та ін., виступає на сторінках „Украинского вестника“ з перекладними й оригінальними творами, написаними у різних жанрах.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Спираючись на літературні зразки попередників в українському і світовому байкарстві та на фольклорні традиції, Гулак-Артемовський творив цілком оригінальні, самобутні вірші, йдучи від просторої байки-казки через байку-приказку (цю традицію продовжив Л. Боровиковський) до власне байки, з якою згодом успішно виступили в українській літературі Є. Гребінка й особливо Л. Глібов.

У 1818-1819 рр. Гулак-Артемовський друкує в „Украинском вестнике“ переклади прозових творів, критичних статей польських письменників.

1819 р. — російський переклад із польської мови „каледонской повести“ (шотландської) „Бен-Грианан“ („Украинский вестник“); нарис „Синонимы, задумчивость и размышление (подражание польской прозе)“.

1817 р. — „Справжня Добрість (Писулька до Грицька Прокази)“, оригінальний вірш українською мовою.

1818 р. — „казка“ „Пан та Собака“ („Украинский вестник“), написана на основі фабульної канви чотирирядкової байки І. Красіцького „Pan і Pies“ та окремих епізодів іншого його твору — сатири „Panniewart slugi“. Ця „казка“ Гулака-Артемовського відіграла помітну роль у розвитку жанру байки в Україні. Це була, по суті, перша українська літературна (віршова) байка, написана зі свідомою орієнтацією поета на фольклор, на живу розмовну мову.

1819 р. — письменник опублікував в „Украинском вестнике“ ще дві байки — казку „Солопій та Хівря, або Горох при дорозі“ і побрехеньку „Тюхтій та Чванько“.

1820 р. — цикл байок-приказок: „Дурень і Розумний“, „Цікавий і Мовчун“, „Лікар і Здоров’я“ (першоджерело — приповідки І. Красіцького).

У 1827 р. Гулак-Артемовський написав ще три байки — „Батько та Син“, „Рибка“, „Дві пташки в клітці“. Цей, останній, цикл байок Гулака-Артемовського також пов’язаний з творчістю Красіцького.

Не останню роль у пошуках письменника відіграло читання ним в університеті лекцій з естетики, які він готував один час за книгою

О. Галича „Опыт науки изящного“, де були викладені основні положення романтичної теорії, зокрема пропагувалися твори Жуковського, визначалися нові жанри — романтична балада, поема, романс тощо.

1827 р. — виступ на сторінках „Вестника Европы“ із „малоросійськими баладами“ „Твардовський“ і „Рибалка“, якими представлено романтичну баладу різних тональностей.

„Твардовський“ — це вільна переробка гумористичної балади А. Міцкевича „Пані Твардовська“, основу якої становить досить популярна у слов’янському фольклорі легенда про гульвісу-шляхтича, що запродав душу чортові. Балада „Твардовський“ користувалася значним успіхом у читачів.

„Рибалка“ — переспів однойменної балади Ґете (ще раніше її переклав російською мовою Жуковський), має вже виразно романтичний характер.

З кінця 1820-х рр. Гулак-Артемовський відходить від активної літературної діяльності, пише лише принагідно, здебільшого у зв’язку з пам’ятними подіями в його службовому і родинному житті.

В останні роки Гулак-Артемовський написав низку ліричних медитацій у народнопісенному дусі (жодна з них за життя автора не друкувалася) — „Не виглядай, матусенько, у віконечко“, „До Любки“ (перекладений російською мовою О. Фетом), „Текла річка невеличка“.

Продовжує цікавитись Гулак-Артемовський і літературним життям, захоплюється творами Шевченка, підтримує зв’язки з російськими, українськими, польськими діячами культури (він познайомився в Харкові з А. Міцкевичем, із яким певний час підтримував дружні стосунки),турбується про видання творів окремою книжкою. Його обирають членом кількох науково-літературних товариств, зокрема „Московського товариства аматорів російської словесності“, „Королівського товариства друзів науки“ у Варшаві.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Основні твори: байки „Рибалка“ („Селяни і Ріка“), „Ведмежий суд“ („Селянин і Вівця“), „Грішник“, збірка „Рассказы пирятинца“, повісті „Лука Прохорович“, „Верное лекарство“, „Сила Кондратьев“, фізіологічні нариси „Петер-бургская сторона“, „Провинциал в столице“, „Хвастун“.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Велику роль відіграв Гребінка в житті, творчому становленні Т. Шевченка, з яким познайомився у другій половині 1836 р. Він брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На літературних вечорах у Гребінки Шевченко дізнається про новини тогочасного російського й українського літературного життя, зближується з багатьма прогресивними діячами російської культури, зокрема майбутніми петрашевцями М. Момбеллі та О. Пальмом. Особлива заслуга Гребінки в тому, що в 1840 р. з його допомогою побачив світ „Кобзар“ Шевченка.