Всі публікації щодо:
Федькович Юрій

ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

Федькович Юрій - ЛІТЕРАТУРА XIV — ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Юрій Федькович (повне ім’я — Осип Домінік Гординський де Федькович; ім’я Юрій письменник прибрав у зрілому віці) народився 8 серпня 1834 р. у с. Сторонець-Путилів (тепер смт Путила Чернівецької обл.). Батько його — спольщений шляхтич — займав на час народження сина і пізніше незначні урядові посади. Мати походила з сім’ї українського священника, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв — цю рису перейняв від неї й майбутній письменник.

У 1846-1848 рр. Федькович навчається у нижній реальній школі у Чернівцях. Ґрунтовне і доповнене згодом знання мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою його німецькомовної творчості, що розпочалась у роки заробітчанських мандрів юнака по Північній Молдавії та Румунії.

Першими друкованими творами Федьковича були німецька балада та романтичне оповідання „Der Renegat“ (1859, сліди балади, опублікованої окремо, загублено).

Творчість німецькою мовою письменник не припиняв до кінця життя, видавши дві збірки поезій („Gedichte“, 1865; „Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen“, 1882) та надрукувавши низку віршів у часописах. Кілька творів, в тому числі німецький переклад трагедії „Довбуш“, лишилися в рукописах.

З листопада 1852 р. до лютого 1863 р. Федькович перебуває на службі у цісарській армії. Представники молодої західноукраїнської інтелігенції заохотили офіцера австрійської армії почати писати також рідною мовою. Перші українські вірші Федьковича були опубліковані в брошурі А. Кобилянського „Slovo па slovo do redaktora „Slova“ (1861) і захоплено сприйняті читачами. Брошура була спрямована проти „москвофільської“ орієнтації редагованої Б. Дідицьким газети „Слово“.

Ще перебуваючи в армії, Федькович зближується з рядовими жовнірами, співає з ними народних пісень і сам виступає в ролі складача „співанок“. З цими напівфольклорними, напівлітературними творами пов’язаний його перший український вірш „Нічліг“ („Звізди по небеснім граді“), складений, імовірно, в травні 1859 р. під час походу полку в Італію.

У 1863 р. у львівському тижневику „Вечерниці“ (ідея його заснування належала Федьковичу) вміщено перші його українські оповідання — „Люба-згуба“, „Серце не навчити“, „Штефан Славич“.

Творчість Федьковича характеризує коло наскрізних тем і мотивів: краса гуцульських звичаїв зображена ним у багатьох поезіях і більшості оповідань, у драмах „Керманич“ та „Сватання на гостинці“; тяготи жовнірського життя представлені в ряді ліричних творів перших років, у поемах „Новобранчик“ (1862) і „Дезертир“ (1867), в оповіданнях „Три як рідні брати“, „Штефан Славич“; мотив дезертирства втілено в трьох поетичних творах однієї назви „Дезертир“. Мотив цей, представлений як романтична ідея втечі від казенного, офіційного світу, наявний також в інших творах письменника. Постійною для творчості Федьковича була тема опришківства. Чимало творів присвячено розробці теми кохання як „люби-згуби“, ситуаціям вибору суспільної ролі героєм тощо.

За винятком нетривалого перебування у Львові, Федькович із 1863 до 1876 р. жив переважно у Сторонці-Путилові, був кілька років шкільним інспектором Вижницького округу. Він виношує плани викладання у школах народною мовою, видає „Співаник для господарських діточок“ (1869), де вміщує чимало своїх творів для дітей, складає „Буквар“ (не надрукований). Як педагог Федькович обстоював зв’язок школи з життям, господарською діяльністю, критикував засилля церковної схоластики.

У 1860-х рр. Федькович активно виступає на сторінках галицької преси з художніми творами (вірші, поеми, оповідання, а далі й драми), робить спроби розширення їх тематики, розбудови поетики, що, проте, не завжди знаходило розуміння і підтримку.

1876 р. Ю. Федькович завершує поетичний цикл „Дикі думи“, що являє собою своєрідний підсумковий огляд художніх ідей і мотивів його поезії. Початком того ж року датовані „Повісті Юрія Федьковича“ — книга, видана заходами М. Драгоманова в Києві й складена з оповідань, що доти друкувались у періодиці. Проте письменник на той час уже втратив інтерес до прози, переважні зусилля зосередивши на писанні драматичних творів.

Першим драматичним твором Федьковича був жарт на одну дію „Так вам треба!“. Пізніше (1884) Федькович розширив п’єсу до трьох дій.

У так званий львівський період діяльності Федькович здійснив низку перекладів та переробок п’єс іноземних авторів. Найбільш творчим підходом відзначається переробка комедії німецького драматурга Е. Раупаха, що дістала назву „Запечатаний двірник“ (за життя автора не друкувалася; в радянський час з успіхом ставиться на сцені Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської). З німецької мови Федьковичем перекладено драму Р. Готшаля „Мазепа“. Одним із перших серед українських письменників Федькович звернувся до спадщини Шекспіра, травестувавши його комедію „Приборкання непокірної“ у „фрашку“ „Як козам роги виправляють“ (1872), а також переклавши трагедії „Макбет“ та „Гамлет“.

За відомостями біографів, Федькович, крім перекладу „Мазепи“, написав оригінальний драматичний твір під такою ж назвою (досі не відомий), а також виношував плани написати трагедії „Гонта“ та „Кара Діорді“ (Кара Дьордій — діяч сербського національно-визвольного руху). Проте письменникові не пощастило повністю реалізувати свої творчі задуми.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Фольклорні зацікавлення Федькович проніс крізь усе життя, ставши великим знавцем, збирачем і популяризатором як поетичних (пісні, коломийки), так і прозових (казки, анекдоти, приповідки) творів.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Федькович приділяв драматургії значні творчі зусилля починаючи з 1865 р. Драматичний рід літератури письменник вважав найголовнішим — як у вияві спроможностей автора, так і в характеристиці самої літератури, відносячи драму до пори її розквіту.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Основні твори: „Причепа“, „Гориславська ніч“, „Дві московки“, „Хмари“, „Микола Джеря“, „Кайдашева сім'я“, „Бурлачка“, „Старосвітські батюшки та матушки“, „Панас Круть“, оповідання „Пропащі“, „Афонський пройдисвіт“, казка „Скривджені“, повість „Поміж порогами“.

ЗВЕРНИ УВАГУ

У побутових типах бачимо особи з такими характерними ознаками, що дають їх пізнати як представників певних національних, суспільних або громадських кіл. Побутові типи у кожному національному письменстві творять цілі галереї; кожна доба письменства має типових представників свого часу в романі, повісті й новелі, в епічній і драматичній поезії. Так, наприклад, широко закроєні й обрисовані типи українця-інтелігента 1860-х рр. дав І. Левицький у своїй повісті „Хмари“ в особах Дашковича і молодого Радюка.

У Чернівцях, куди після смерті батька переїхав жити Федькович, поглиблюється усамітненість письменника. Він відходить від будь- якої літературної праці, дає волю давньому зацікавленню астрологією. 1884 р. буковинська інтелігенція робить спроби навернути письменника до літературного та громадського життя. З січня 1885 р. Федькович як редактор підписує новостворену газету „Буковина“, де друкує кілька нових своїх творів. Наступного року місцева громадськість відзначила 25-річний ювілей літературної діяльності Федьковича, що стало певним заохоченням його до подальшої праці.

Помер письменник 11 січня 1888 р.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.