ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

Стельмах Михайло Панасович - ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Основні твори: романи „Кров людська — не водиця”, „Хліб і сіль”, „Правда і кривда”, „Дума про тебе”, „Чотири броди”, „Велика рідня”, повісті „Гуси- лебеді летять”, „Щедрий вечір”.

М. П. Стельмах народився 24 травня 1912 р. у с. Дяківці Літинського району на Вінничині в родині незаможного хлібороба.

Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Великої Вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навички фольклориста на посаді наукового співробітника в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР.

Перша збірка поезій „Добрий ранок” виходить під редакцією А. Малишка 1941 р.

М. Стельмах зустрів Велику Вітчизняну війну перебуваючи у лавах Радянської Армії. У 1941 р. отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування — знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети „За честь Батьківщини” (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944 p.), він повертається до лав захисників Вітчизни і закінчує війну на німецькій землі.

Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірочки фронтових віршів Стельмаха „Провесінь” і „За ясні зорі” (1942), у 1943 р. з’явилась надрукована в Уфі книжка оповідань „Березовий сік” під редакцією Ю. Яновського.

1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором. Праця над ним тривала вісім років; частини твору „На нашій землі” (1949) та „Великі перелоги” (1951) створили в сукупності (після кількох проміжних редакцій окремих частин) об’ємний роман-хроніку під назвою „Велика рідня”. Роман був удостоєний Державної премії Союзу РСР і започаткував серію епічних полотен:

1957 р. — роман „Кров людська — не водиця”, написаний до 40-річчя Великого Жовтня;

1959 р. — роман „Хліб і сіль”, який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961 p.;

1961 р. — роман „Правда і кривда”, несподіваний своєю публіцистичною „відкритістю”;

1969 р. — роман „Дума про тебе”.

Останній роман — „Чотири броди” (1979, Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1980 p.), як і „Велика рідня” і „Дума про тебе”, об’єктом зображення має українське село 1930-х років і часів Великої Вітчизняної війни. Цей роман, який справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника, складно і довго йшов до читача. Це пояснюється тим, що в ньому автор порушив заборонені тоді теми — голоду 1933 p., сталінських репресій, атмосфери недовіри та донощицтва, що панували в ті роки, свавілля партійних керівників.

Поетична творчість М. Стельмаха зменшується: після виходу збірок „Шляхи світання” (1953) та „Жито сили набирається” (1954) письменник обмежується упорядкуванням двох книг вибраного — „Поезії” (1958) і „Мак цвіте” (1968) — та виданням кількох книжечок для дітей.

У 1957 р. вийшла друком п’єса „Золота метелиця”, яка поклала початок низці драматичних творів: „Кров людська — не водиця”, 1958; „Правда і кривда”, 1965; „Зачарований вітряк”, 1966; „На Івана Купала (Дума про Морозенка)”, 1966; „Кум королю”, 1967; „Дума про любов”, 1971.

М. Стельмах — знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр („Над Черемошем”, 1952; „Гуси-лебеді летять”, 1964; „Щедрий вечір”, 1967), вчений-фольклорист.

Був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1972), депутат Верховної Ради СРСР ряду скликань, академік АН УРСР.

Помер письменник 27 вересня 1983 р.