Міфи і легенди стародавньої України

СВАРОГ - Міфи і легенди стародавньої України

СВАРОГ

Сього чоловіка вважали за дивака.

Його навіть боялися.

Неодружений. Живе одинаком. Оселя його — геть за городищем, на узліссі. Обгородився високим частоколом, за яким копошиться: то каміння навіщось теше, то щось мурує.

„Що ти там робиш, чоловіче добрий?“ — питали його.

„Жорна і піч“.

„А що воно таке?“

„О, се таке, що зробить вас усіх дужчими і мудрішими. Житимете ситніше, довше, краще. Боги, спасибі їм, дали нам жито і пшеницю, а ми жуємо теє зерно, як тварини. Негоже се для людини. Вона має теє зерно змолоти, зробити тісто з борошна і спекти в печі хліб...“

Люди сього не розуміли, проте запитували:

„А коли ти зробиш теє диво?“

„Завтра все буде готове, тоді покличу вас, нагодую хлібом“.

Однак уночі зненацька зайнялися полум'ям і хата дивака, і весь його двір та прибудови... Сам господар ледь порятувався. Хтось бачив, як опівночі Змій прилітав і обдав полум'ям господарство дивака. А він мав уперту вдачу: найнявся до багатого, хутко розжився, збудував собі нову хату, теж на відшибі, і знову обніс двір частоколом, за яким щось тесав і мурував з дня в день.

„Що ти робиш?“ — питали.

„Піч!“

Люди з жахом дивилися на нього. Адже.

..

„Нічого, я її таки зроблю, і змелю борошенце на зграбних жорнах, і спечу хлібину — за три дні все буде готове“.

А за два дні знову лютим полум'ям зайнялося все його господарство. І знову чутки ходили про Змія.

А дивак... знову пішов у найми і заробив на нову хату і широкий двір. І знову його питали: „Що робиш?“ А він відказував: „ПІЧ!“ І люди пошвидше втікали геть.

...Коли він народився, волхви ніяк не могли дати йому ім'я. „Се буде великий чоловік, який принесе щастя людям, — казали вони.— Ми не знаємо, як наректи його. Лише віщий Ант може сказати“.

Послали за найстарішим і наймудрішим волхвом Антом.

Він прийшов за три дні, подивився на хлопчика і тихо сказав: „Ім'я його — СВАРОГ. Він з богами розмовлятиме як з рівними. Він сам богом стане. Та тільки нікому не кажіть про се, аби Мара не почула. І про око людське називайте його Гостем. Прийде час — і світ назве його Сварогом“.

Пішов Ант. А Сварог-Гость швидко ріс. Коли батьки мали його женити — прилетіла до нього у сні Біла Птаха і сказала: „Любий Госте! Не женись! В тебе з часом буде наречена — найчарівніша в світі. Се я, Жива, тобі обіцяю. А зараз іди в найми, зароби собі на хату і господарство, витеши з каменю жорна, збудуй піч та спечи першу хлібину. В тебе божественна душа, вона підкаже, як усе зробити. Мені жалко, що люди й досі зерно жують, як. тварини“.

І ось утретє Гость будує собі хату, і витісує нові жорна, і мурує піч.

Втретє Чорнобог велить Змієві-Дракону: „Знову Гость хоче хлібину людям спекти. А хліб дасть їм міць і довголіття. Такий вогонь нашли на Гостя, аби він ніколи з нього не вийшов“.

Справді, коли опівночі Гость прокинувся від задухи, то збагнув: тікати нікуди! Довкруж гоготіло полум'я, ось-ось мала звалитися стеля. Вмираючи від жаріні й чаду, Гость простогнав: „Живо, Живо, невже мені не судилося довести справу до кінця?“

І тоді над пожарищем з'явилася Жива в золотому вбранні. Вона вихопила з полум'я вже мертвого Гостя, полинула з ним у Вирій, там бризнула на нього Живою Водою, і чоловік ожив. Богиня дала йому з'їсти молодильне яблуко, і став Гость безсмертним.

І сказала Жива: „ТАМ ти був ГОСТЕМ, ТУТ навіки ти — СВАРОГ. Тричі ти горів у полум'ї і заслужив бути богом. Але навіть богові важко спекти першу хлібину. Тож я даю тобі в жони свою рідну сестру — БЕРЕГИНЮ. Сим я виконую свою давню обіцянку. Берегиня народить тобі двох синів-близнюків СВАРОЖИЧІВ, які й охоронятимуть тебе від Чорнобога“.

...Дивувалися люди, коли за 18 років біля їхнього городища знову з'явився Гость. Тепер — з дружиною та синами. Він збудував хату, обгородився, витесав нові ручні жорна й вимурував піч. А коли вночі налетів Змій-Дракон, його зустріли недремні Сварожичі, яким сам Перун подарував по вогненній стрілі. Полетіли вони до Дракона й крила йому спалили, загримів у підземелля посланець Чорнобога.

А Сварог таки спік Першу Хлібину — запашну й золоту як Сонце — і виніс її людям, і дав кожному по скибці, і вкусили люди теє диво, і силу відчули в собі неймовірну, і збагнули, що приніс Гость-Сварог їм велике щастя, і міць, і здоров'я, і довголіття. І врочисто стали на коліна перед ним — новим богом своїм — СВАРОГОМ.