СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

ПЕЛАЗГИ (ПЕЛАСГИ, „ЛЕЛЕКИ”, „ЖУРАВЛІ”)

ПЕЛАЗГИ (ПЕЛАСГИ, „ЛЕЛЕКИ”, „ЖУРАВЛІ”) — об'єднання давньо-українських племен, що за часів трипільської культури переселялися з прадавньої України-Оріани „на нові землі”. Таке переселення було наслідком демографічної політики ВОЛХВІВ, які не допускали скупчення чи перенаселення оріїв, вирубування лісів під нові земельні ділянки тощо.

За описом Страбона, „за багато століть” до утворення держав Греції й Риму П. заселили Фракію, Малу Азію, Палестину, Грецію, Македонію, острів Кріт, Італію, всі острови Егейського моря, Сицилію та інші території.

Морейський півострів та Фессалія йменувалися Пелазгією (Реlazgia).

Геродот підкреслював, що „афіняни походять від пелазгів”.

На думку Страбона й Діоніса Галікарнаського ім'я П. (в перекладі з давньогрецької — лелеки, журавлі) дане за те, що вони масово й згуртовано долали великі відстані, змінюючи.міс'це свого проживання.

Д. Галікарнаський стверджував, що П. заселили Італію „за п'ять століть до Троянської війни”.

До об'єднання пелазгів входили такі давньоукраїнські племена: лелеги, венеди, етруски, трояни, давні (Davni), пани, галичі (галичани, галли), обричі, гірники, любичі, поляни, вовки, попелі, компанійці (Сатрапі), савини, доляни, лучани, річани, шикули (сикули) та інші.З часом найбільші племена розрослися, набули державної самостійності й відокремилися від пелазгічного союзу. Так утворилася велика Венедська держава, що простяглася від берегів Андріатичного моря до берегів Дунаю. Етруски організувалися в державу Етрурію, котра стала підґрунтям для утворення держав Греції та Риму.

Галичани (галичі, галли) перейшли Альпи й на заході утворили державу Галлію, що з часом дістала назву Франція.

Античні автори Плутарх, Павзаній (Повзаній) та інші підкреслювали вірність пелазгів традиціям своєї прабатьківщини. Так, Повзаній описав конкретне новорічне свято КОЛЯДИ 1570 року до н. є., коли П. за традицією кидали в ріку Лабу (першоназва Тибру) хліб, що називався „паляниця”.

Вірність своїй праматері Оріані пелазги виявляли і в назві міст, що будували на чужині: Треба (ТгеЬа), Мана (Мала), Мокра (Мосга), Кора (Кога). Місто Троя було засновано на честь бога Трояна. В Палестині за п'ять століть до нашестя племені Мойсея П. збудували велике місто Русасалем — „Русів постій” (за Дж. Вільсоном), за іншими джерелами (О. Партицький), це місто звалося Русалель (Руса-Лель — на честь „русинського” бога ЛЕЛЯ). З часом назву міста було перекручено на Єрусалим.

Плутарх пише про вірування П., зокрема — їхнє палке поклоніння громовержцеві Перуну, якому „П. будували храми переважно в дібровах”. Деякі діброви на терені Італії називались Додонськими (на честь „нареченої” Перуна Додони — Додоли).

Молилися П. також Дажбогу, Трояну, Велесу, Чуру та іншим. Імена і образи пелазгічних богів Плутарх називав „найстародавнішими рештками первісного світу”. Античні автори стверджували, що П. мали своє письмо, яке Діодор називав ПЕЛАЗГІЧНИМ.

Про згортки папірусів, які написані мовою „одного з пелазгічних говорів”, розповів Д. Галікарнаський. Він називав ці папіруси „Книгами пророцтв”, або „Книгами сивил”, що „цінувалися вище від усіх скарбів Риму”.

Зберігалися ці книги в Капітолійському храмі Рима. Храм і пелазгічні „Книги пророцтв” згоріли в І ст. до н. є. Тоді римляни відправили послів до стародавніх пелазгічних міст у Сарматії та Малій Азії, аби відновити „Книги пророцтв”. Було відновлено до тисячі віршів віщувань сивил. (За Д. Галікарнаським).

Відсутність єдності між пелазгічними племенами, ворогування між ними, надто — між етрусками і галичанами, привело до того, що їх асимілювали автохтонні племена, поглинули нові державні утворення.

Першу ґрунтовну наукову працю про П. як праукраїнський союз племен няписав російський вчений-етнолог середини XIX ст. Олександр Чертков („Пелазго-фракийские племена, населившие Италию”, М., 1853).

Радянська історіографія, виходячи з шовіністичних та українофобських позицій, замовчувала будь-які відомості про П.