СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

ЧОРТ (НЕЧИСТИЙ, ДІДЬКО, БІС, ДИЯВОЛ, САТАНА, ЩЕЗНИК, ТОЙ, ЗЛИЙ)

ЧОРТ (НЕЧИСТИЙ, ДІДЬКО, БІС, ДИЯВОЛ, САТАНА, ЩЕЗНИК, ТОЙ, ЗЛИЙ) — один з найрозповсюдженіших негативних персонажів стародавньої української міфології та демонології християнської доби. За найдавніших часів носив ім'я й подобизну ЧОРНОБОГА, котрий був антиподом БІЛОБОГА і всього прекрасного на землі.

З розвитком матеріального та духовного життя давніх українців Чорнобог „переполовинився” на ЧОРТА і ПЕКА, володаря ПЕКЛА (за старовинними міфами, ЧОРНОБОГ і його дружина МАРА спородили ЧОРТА, ПЕКА та інші злі сили).

Уявлявся Ч. вельми різноманітно. Переважно— це худорлява, рухлива, гола людиноподібна істота невеликого зросту, з рудою шерстю, що густо вкриває все тіло. Має коротенькі ріжки на круглій свинячоподібній голові. Очі круглі, малі, червоні. Замість носа — свиняче рило. Зуби дрібні, але гострі. Кігті — на руках, .ліктях, колінах і ногах. Довгий вертлявий хвіст. З одягу— куці ногавиці.

Здатен блискавично переміщуватися в повітрі й миттєво перевтілюватися в людей, звірів і неживі предмети. За легендами, найчастіше перевтілюється у вовка, „знайомого кума”, вояка, барана, кота, півня, мишу і т. п. Молоді чортики прибираються у вродливих парубків, приходять на вечорниці з горілкою („чортове пійло”, „чортами вигадане”) та ласощами, пригощають дівчат, зманюють їх, лягають спати з ними й залоскочують до смерті.

За легендою, Ч. спочатку був один на увесь світ (як син ЧОРНОБО-ГА і МАРИ). Але йому надокучило „без товариства”, і він пішов у Вирій до Білобога, заклявся не робити зла людям, а за те — дати йому „товариша”. Білобог повірив ЧОРТОВІ й дозволив підійти до озера, вмочити у живу воду пальця й стріпнути позад себе, внаслідок чого з'явиться „товариш”. Однак ЧОРТ умочив не пальця, а всю руку та як став нею стріпувати, то з безлічі крапель утворилися тринадцять чортячих полчищ („дружин”), які тут же збунтувалися проти Вирію. Розгнівані боги скинули чортів з Вирію. Вони летіли до землі, за легендою, сорок діб, а коли Білобог сказав „амінь”, то „кожен де був, там і лишився: у воді — водяник, у лісі — лісовик, у болоті — болотяник, у полі — польовик” і т. д.

Чорти, за повір'ям, — безсмертні, їх „ніщо не бере”, окрім стріл Перуна. Тільки блискавка Перуна може вбити чорта навіки (в цій особливості вчувається старовинне походження міфа). Тож, якщо блискавка спалила дерево, під ним перебував чорт; коли в грозу згоріла хата — туди забіг був дідько.

Чорти, згідно з повір'ям, поділяються на „дурних” і „мудрих”. „Мудрі” навчили людей добувати вогонь, робити вози і млини, пекти хліб, ковалювати, мірошникувати тощо. „Дурні” — вигадали горілку, корчму і корчмаря, куриво, люльку, злі слова і т. п.

Бувають і „збиточні” чорти, які їздять верхи на конях, аж з тих піна летить, перевертають вози з снопами, б'ють людей, топлять їх у воду тощо. Є повір'я і про „справедливих” чортів: бідний брат, якого зухвало обдурив і прогнав старший, приносить скромну вечерю старцеві (перевтіленому ЧОРТОВІ) й одержує щедру винагороду, ціле багатство, а коли приносить вечерю багатий, його „старець” карає і т. д.

За легендами, чорти люблять позбиткуватись над людьми: п'яного проведуть буцімто в розкішний палац, нагодують, напоять „заморськими винами”, укладуть у перину, а коли чоловік проснеться, помічає, що лежить у калюжі серед болота. Особливо розповсюдженими були народні оповіді про „знайомого кума”, який кличе родичів у гості, наливає їм чарки, а коли вони перед питтям перехрестяться, бачать, що сидять на цямрині й тримають у руках очеретинку і т. п.

Численні міфи, легенди, оповіді про Ч. відігравали позитивну роль у боротьбі проти зла і злодіянь, в утвердженні здорової народної моралі. (За В. Гнатюком).