СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

ДИВ

ДИВ — божество страху й смерті. Зображалося у вигляді великої хижої птиці з потворним жіночим обличчям. Згідно з легендою, Д. завше „сидить на сухому дереві і свище по-зміїному, кричить по-звірячому, з ніздрів іскри сиплються, з вух дим валить”. Віщує смерть, надто перед січею, боєм. Д. вважався людоїдом. Згадується в „Слові о полку Ігоревім” („встрепенулся Див-ь, кликнеть на вершине древа” та ін.). Існувало повір'я про „Дивову планиду” поблизу Дунаю, де в печері проживало буцімто сімдесят Д. В пізніші часи (X — XIII ст.) Д. ототожнювався з образом Солов'я-Розбійника, що звив гніздо на дев'яти дубах і не дає нікому пройти чи проїхати до Києва. З XVI ст. образ Д. входить до української народної творчості як елемент орнаменту та в примовках („Щоб на тебе Див прийшов” та ін.). (За П. Трощиним).