ХРЕСТА В ДУШІ НОСИТЬ НЕ ВАЖКО (хрест) - УКРАЇНСЬКИЙ ПОБУТ

Та чи не найбільшого розповсюдження не тільки у слов'ян, але й у багатьох інших народів набув хрест, що його носили на шиї. Він був поширений задовго до виникнення християнства та вважався надійним оберегом від „чорних” сил.

З усіх чотирьох сторін (магічність знаку вбачалась саме в його орієнтації на 4 сторони — знак Всесвіту; 4 виміри, 4 пори року, 4 стихії). Відомо, що глечики з хрестиками зустрічаються у скіфо-сарматській культурі II ст. до н. є. — II ст. н. є., в античній Греції, що доводить нехристиянське наповнення цього символу. Зустрічаються вони й у середньовічній Європі, зокрема в ХІП-ХІУ ст. в Німеччині. Такі горщики мав право виготовляти не кожний, не рядовий гончар, а лише визнаний у своїй місцевості майстер, і тільки раз на рік у Зборну, або Федорову, суботу, тобто в першу суботу Великого посту, під час відправи „на Достойно”. Гончар сідав формувати ці горщики з першим дзвоном і робив їх стільки, скільки встигав до кінця служби, помічаючи кожний хрестиком. Як переказує Є. Спасська, „баби за ними страшенно побиваються”, бо в них буває найкращий збір вершків — на всю висоту шийки. Вірили також, що такий горщик захищає від наврочення, від псування корів відьмами. Віра в „магічність” горщика відбивалась і на його матеріальній вартості: на базарі вони коштували ЗО коп., тоді як звичайні — 15 крп.

Здавна хрест вважався ще й емблемою вогню (бо форма хреста нагадує знаряддя для добування вогню), пізніше — сонця як вогню небесного. З вогнем пов'язане язичницьке уявлення про очищувальну, цілющу стихію. На Україні в Страсний четвер страсною свічкою, що приносили з церкви, на сволоках хати, над вікнами, дверима, на воротах випалювалися хрести. Знак цей наносили й на господарські будівлі, на речі хатнього скарбу, одяг з метою вигнати злі сили, очистити.

Для християнина хрест, благословення хрестом прирівнюється до Всевишнього заступника. Ось чому здавна ставили хрести обабіч доріг, на узліссях і в йолі, при річках та ставках, коло містків та на них.

Дерев'яні, часом кам'яні високі, простої форми, лише'“ ді із зображенням Богоматері або Христа, вони часом огороджувались, іноді випадковими мандрівниками прикрашалися вінками з квітів, намистом або цінною річчю („даю, аби ти дав”), бо люди свято вірили, що це разом із молитвою перед хрестом буде гарантом Божої милості.