Українська література 100 тем

ГРИГІР ТЮТЮННИК. НОВЕЛА ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ - ЛІТЕРАТУРА сер. ХХ-ХХІ ст. ЕМІГРАНТСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Григір Михайлович Тютюнник (5 грудня 1931 р., с. Шилівка — 6 березня 1980 р.).

Під впливом чиновницького диктату, який тяжів над літературою, прозаїк не міг зреалізувати свій талант і з розпачу покінчив життя самогубством.

! Батько Григора у 1937 р. був заарештований і засланий до Сибіру. Віддана жінка (матір письменника) та інша (суперниця), яка також любила його, вирушили на його пошуки. Письменник згодом напише так: „Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї... Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки... Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла, і якщо доля дасть мені таланту... Не дивися так скептично... Не таланту — Бог із ним... Якщо поталанить щось написати — воздам хвалу жінці й красі”.

√ Філософська новела (з елементами автобіографічної) „Три зозулі з поклоном” (1976 р., течія неорелізм).

! Новела має присвяту — „Любові Всевишній присвячується”, тобто любов для Тютюнника — божество, яке здатне правити світом.

√ У новелі яскраво проявляється тема любовного трикутника; внутрішній світ героїв видно, як у дзеркалі..

! Михайло пише Соні з Сибіру: „Не суди мене гірко. <...> я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй <...> три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу. <...> Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму”.

Основні мотиви новели: філософія життя, сила кохання, влада й людина у протистоянні, романтичний і прагматичний підхід, прощення.

Герої новели: оповідач (син Михайла й Софії); Михайло (репресований чоловік Софії); Софія (мати оповідача); Карпо Ярков (приземлений чоловік) і його дружина Марфа; дядько Левко — поштар.

Образи-символи: самотність, народна формула-прохання не любити — „три зозулі з поклоном”; самотність, Марфа, Софія, син, пам'ять про Михайла, домівка для Михайла — сосна, посаджена Михайлом на піску коло будинку; радянська бідність — піджак тощо.

! Автор добре попрацював над образами жінок — Марфи й Софії. Вони змальовані дуже повно, хоч лаконічно: передчасна старість від горя та надмірної роботи позначилась у сивині Марфи і синьоті губ Софії.

• 3 роками у Софії не було злості на Марфу.

Мати говорить сину:

„У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе”.

Син помічав:

„Очі мамині сухі, голос ні здригнеться”, і він відчуває, що „спогади її не щемлять і не болять — вони закам'яніли”.

• Марфа — чуйна людина, яка повністю віддалася своїм почуттям. Кохання до Михайла супроводжує усе її життя.

Сила почуття була настільки сильною, що вона відчувала навіть, коли родині має прийти лист від Михайла:

просить поштаря потримати лист від коханого і „біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить — не висушить сльози у її очах”.

! Татова сосна — символ дому: „Сю ніч снилась мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може й вища”.

√ Новела складається з кількох частин. Автор на початку й у кінці використовує прийом обрамлення. „Останній лист від батька” — своєрідна новела в новелі.

Художні засоби: епітети, символи, порівняння, прийом контрасту тощо.