Українська література ХІХ століття

(розгорнені конспекти лекцій)

Леся Українка (1871-1913)

Ім'я поетеси овіяне всенародною любов'ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці - поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці. Свою творчість письменниця пов'язувала з визвольним рухом, пролетарським зокрема. За життя Леся Українка була відома не лише на Україні та в Росії, айв Грузії, знали її в Болгарії, Чехії, Польщі, Німеччині, Австрії.

Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в Новгород-Волинському в інтелігентній родини: мати - письменниця Олена Пчілка, батько - юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту. Серед близького оточення, родичів і знайомих Косачів були люди, чиє життя тісно пов'язувалося з українською культурою - Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Старицький, Микола Лисенко та інші. Спілкування з ними сприяло творчому зростанню талановитої дівчини. її літературне ім'я - Леся Українка - з'явилось, коли авторці минуло тринадцять років, ним були підписані вірші «Конвалія» і «Сафо», опубліковані 1884 р. у львівському журналі «Зоря».

Волинь, Полісся - це край дитинства Лесі Українки, який залишився для неї на все життя наймилішим куточком землі. Тут вона слухала пісні, казки, пізнала народні повір'я й обряди, її вразив химерний світ народної міфології. А таємничі бори соснові, росисті волинські луки й блакить озер вабили й притягали, куди б не закидала її доля.

Леся вирізнялась лагідною вдачею, працьовитістю, винятковими здібностями до науки, поезії, музики. Захворівши в дитинстві, поетеса вела, за її власним виразом, «тридцятилітню війну» з туберкульозом. Після операції руки довелося припинити заняття з музики, яку дуже любила. Та природне відчуття мелодії, гармонії звуків переливалось у її твори, відлунюючись в поетичних циклах «Мелодії», «Ритми», «Пісні про волю», оповіданні «Голосні струни», у драмі-казці «Лісова пісня». Вона знала понад десяток мов, що давало можливість займатися перекладами, читати мовою оригіналу твори зарубіжних авторів. У дев'ятнадцять років вона написала підручник «Стародавня історія східних народів». Грунтовно вивчала історію, філософію, постійно читала новітні праці з наукового соціалізму.

З кінця 80-х років Леся Українка живе переважно у Києві, стає душею молодіжного літературного гуртка «Плеяда». Члени гуртка готували видання для народу з історії, географії, перекладали українською мовою твори російських і зарубіжних письменників, читали й обговорювали власні праці. Перша поетична книжка Лесі Українки «На крилах пісень» з'явилася у Львові на початку 1893 р. Вона складалася із шесті поетичних циклів та трьох десятків віршів поза циклами, поем «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». У творах молодої авторки переважали громадянські мотиви, мужні інтонації, життєстверджуючї настрої. Першим акордом було патріотичне звернення до рідного краю («Сім струн»). Безкомпромісне «Або погибель, або перемога» стало наскрізним мотивом циклу «Сльози-перли». Як кредо молодої авторки прозвучав вірш «Contra spem spero!”. Та особливе місце зайняла поезія «Досвітні огні». До збірки ввійшла також пейзажна та інтимна лірика: цикли «Подорож до моря», «Кримські спогади», «Зоряне небо». 1892 р. у Львові з'явилась українською мовою «Книга пісень Генріха Гейне». 92 переклади творів німецького поета належать Лесі Українці. До ранніх її перекладів належать також «Вечорниці» М. Гоголя, «Німфи» І. Тургенева, «Конрад Валленрод» А. Міцкевича, «Лагідні поети, співайте» й «Сірома» В. Гюго, уривки з «Одіссеї», твори староіндійської обрядової поезії з «Ріг-Веди». Дебютом Лесі Українки прозаїка стала поява у журналі «Зоря» в 1889 р. образків «Така її доля» і «Святий вечір». У прозових творах молодої письменниці переважають соціально-побутові теми, взяті з живої дійсності. Проза Лесі Українки розвивалась загалом у руслі реалістичних традицій української прози XIX ст., але й мала свої особливості. Насамперед це стосується ліризму як характерного для неї основного стильового ключа. Авторка - лірик за покликанням, і найкращими її оповіданнями були ті, які випливали саме з ліричного настрою, реалізували потребу ліричного самовиявлення. 1899 р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкривала поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Всі три вміщені тут поетичні цикли - «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки». Героїчний пафос яскраво виражений в поезіях циклу «Невільничі пісні». Він конкретизується в героїчній постаті, вчинку-подвигу, напружено драматичних ситуаціях.

Лесю Українку цікавить творчість письменників української, російської, польської, італійської, французької, німецької, скандинавських літератур. Дотримуючись принципу історизму, вона зосереджує головну увагу на найновіших літературних явищах, і в числі перших вітчизняних та європейських літературних критиків розглядає їх у зв'язку з класовою боротьбою в період пролетарського визвольного руху. Важливою гранню літературно-естетичних поглядів Лесі Українки є трактування нею творчого методу. Її теорія новоромантизму охоплює широке коло питань, пов'язаних насамперед з проблемою народності і класовості мистецтва, його ідейності. Значну увагу вона приділяє також проблемі типового й концепції людини у романтично-піднесеному способі письма. Письменниця новий творчий метод - новоромантизм - розглядає як органічний сплав цих двох начал, як логічне продовження такого єднання на якісно вищому етапі їх взаємодії, бо вимог часу. Звідси в центрі уваги письменниці стає концепція особистості в її суспільних зв'язках, взаємодія героя і маси. Випереджаючи свій час, Леся Українка висвітлює історико-соціальний і естетичний аспекти еволюції методів, аргументує необхідність народження XX ст. нового типу художнього мислення.

*** Новоромантизм

Стильова хвиля модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., пойменована Лесею Українкою «новоромантизмом». Визначальною рисою новоромантизму, на противагу романтизму з його концептуальним розривом між ідеалом та дійсністю, виявилася конструктивна спроба подлати протистояння цих конфліктно непереробних опозицій, завдяки могутній силі волі зробити сподіване, можливе дійсним, не опускаючи цього можливого до рівня інертного животіння. Найповінше неоромантизм окреслився у ліриці та в драматичних творах Лесі Українки, яка вважала реалістичний спосіб «фотографувати» довкілля «унижениям свого хисту», зважувалася боронити «прапор модернізму» і не «зректися прапора новоромантичного», витворюючи своїм поривом «у блакить» основу для естетичних та націотворчих осяянь в українській поезії. Могутній життєлюбний заряд цього новоромантизм наснажував потім покоління «розстріляного відродження» (О. Близько, М. Иогансен, Ю. Яновський та ін.) та «празької школи» (Олена Теліга, О. Ольжич та ін.), виявляв водночас і свої відмінності від революційного романтизму. Творчість українських письменників перегукувалася з творчістю Р. Кіплінга, Р.-Л. Стівенсона, Етель-Ліліан Войнич, Г. Ібсена, К. Гамсуна, Дж. Лондода, М. Гумільова, предстанивків «Молодої Польщі».

1902 р. з ініціативи студентів Чернівецького університету видана третя збірка поезій Лесі Українки «Відгуки». До неї ввійшли цикли: Із циклу «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини», шість легенд і драматична поема «Одержима». 1904 р. у Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки під заголовком «На крилах пісень», але цензура вилучила вірші революційного звучання. Більшість поетичних творів, датованих останнім десятиліттям життя письменниці, були опубліковані після її смерті, вже у радянській час.

Поезія Лесі Українки 900-х років вносила нові якості в національну літературу: загострену увагу до ідеологічних проблем, інтелектуалізм, підвищений ступінь умовності і посилення психологічного змісту тропа, збагачення новою лексикою. Крім того, поетику ліричних жанрів цього періоду, їх естетичну природу значною мірою формувала також поетика драми, якій авторка надає тепер перевагу у своїй творчості. Особливе місце в творчій біографії письменниці займає фольклор. Починаючи ще з дитячої поеми «Русалка» (1884) і кінчаючи останнім поетичним твором - казкою «Про велета» (1913), він органічно входить у поетичний світ Лесі Українки. Великий інтерес виявила вона до слов'янської міфології, яку називала «релігією батьків моїх» і яка відбилась прекрасними образами і барвами колядках, веснянках, обрядах і легендах. Під час перебування в Карпатах поетеса збирала гуцульські мелодії, а в 1903 р надрукувала збірник «Дитячі ігри, пісні й казки». Наступного року підготувала до друку «Народні пісні до танцю», куди ввійшло 54 пісні. У творчості письменниці останнього десятиліття переважає драматургія. За порівняно короткий час Леся Українка написала понад двадцять драматичних творів, які стали новим явищем в українській літературі і театральній культурі, принесли письменниці славу драматурга-новатора. Вона створює не знані досі в національній драмі образи, започатковує нові жанрові форми з незвичайним фабульним наповненням. Єгипет фараонів, Вавілон, Іудея, Еллада, Римська імперія часів раннього християнства, середньовічна Іспанія і перші поселення колоністів у Північній Америці, нарешті українська та іншонаціональна міфологія - весь цей колосальний матеріал систематизується, художньо осмислюється. Та поява на Україні драматурга-новатора була явищем закономірним. Новаторство Лесі Українки випливало з необхідності дальшого розвитку національної театральної культури. Вже перша її драма «Блакитна троянда» (1896) була полемічно спрямована проти традиційної реалістично-побутової драматургії. Зокрема, була очевидною тенденція оновлення «сільської драми». Дійові особи тут виключно міські інтелігенти, об'єкти їхніх дискусій -новітні віяння в мистецтві, науці, філософії. Сюжет твору, розвиток інтриги вибудовується на проблемі спадковості, яка у зв'язку з новими науковими відкриттями хвилювала не лише вчених, а й письменників (Золя, Ібсен, Гауптман, Апухтін). Зіткнення непримиренних поглядів, художньо-філософський синтез ідеологічних і морально-етичних проблем, наявність сильної особистості - такі риси характеризують драматичні поеми «Одержима» (1901), «Вавілонський полон» (1903), «На руїнах» (1904). В «Осінній казці» (1905) крізь фантастичні постаті, умовні ситуації немовби «просвічується» політична атмосфера того часу, розстановка суспільних сил в даний історичний момент. У драматичній поемі «Кассандра» (1907) відбились дискусії української інтелігенції, яка в складний історичний момент шукала шляхів до правди, замислювалась над тим, яка правда потрібна людям, але в силу своєї суспільної ізольованості не знала способу її досягнення. У зв'язку з цим гостро прозвучало тут питання про співвідношення слова і діла, слова і переконання, віри в те слово, правди й неправди, що використовується часто в егоїстичних інтересах.

Крім вже згаданих драматичних поем «Одержима», «В катакомбах» сюди слід віднести також пізіше написані «Руфін і Прісцілла» (1910), «На полі крові» (1908), «Адвокат Мартіан» (1911), «Иоганна, жінка Хусова» (1909). Одним із кращих драматичних творів Лесі Українки є її «Камінний господар» (1912). Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці «Лісова пісня» (1911), яка розказує про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в Грузії, в м. Сурамі. Похована вона в Києві на Байковому кладовищі.