Українська література ХІХ століття

(розгорнені конспекти лекцій)

Бурлескні вірші і комедія в Україні

В чому причина величезного успіху української «Енеїди» в сучасників і невмирущості її у віках? Це питання важливо з'ясувати в зв'язку з такими обставинами. «Енеїда» Котляревського - бурлескний твір, травестійна поема. Твори цього жанру взагалі належать до побічної лінії в літературах різних народів, не визначають головного шляху в розвитку їх (літератур). А між тим «Енеїда» Котляревського мала великий вплив на розвиток української літератури першої половини XIX ст., створила досить сильну й тривалу бурлескну традицію. Завдяки впливу «Енеїди» бурлеск виріс у найсильнішу стильову течію в українській літератури перших десятиріч XIX ст.

Бурлеск (від італійського burla — жарт} на час створення української «Енеїди» був явищем далеко не новим у літературі. Ще в добу Ренесансу з'явилися твори, в яких у жартівливому, «зниженому» тоні розповідалось про поважні події, явища й осіб, які раніше були предметом «високої поезії». Широкого розвитку набув бурлеск у XVII-XVIII ст.ст., коли було написано чимало комічних поем, які становили жартівливу переробку того чи іншого відомого зразка «високої» поезії. Такі поеми називають також травестійними. В них певні поважні або й величні герої виступають як би «переодягненими» в невідповідне вбрання, діють у комічних ситуаціях, роблять вчинки, які викликають сміх, отже, змальовуються в «зниженому» вигляді. Особливо «повезло» щодо бурлескних переробок «Енеїди» Вергілія (вже в XVII ст. з'явилися переробки її італійською мовою - Лаллі, французьскою - Скаррона, в XVHI ст. німецькою мовою - Блюмауера, російською - Осипова та ін.).

*** Травестія (італ. travestire - перевдягати) - різновид жартівливої, бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. Першим явищем травестії вважається «Батрахоміомахія» - травестія на «Іліаду» Гомера, здійснена в античну добу Пігретом. Травестія як жанр з'явилася в Італії (XVII ст.). Найвідоміший майстер цієї форми - французський поет П. Скаррон, автор поеми «Вергілій навиворіт». Зверталися до травестії і в російській літературі: В. Майков, «Єлисей, або Роздратований Вакх»; М. Осипов, «Вергілієва Енеїда, вивернута навспак». Найоригінальніший варіант тревестії, що став подією не лише українського письменства, була «Енеїда» І. Котляревського, який взяв із поеми Вергілія лише сюжетний стрижень та імена персонажів, перевдягнувши в українські строї та переселивши їх в національне середовище XVIII ст. Твори такого гатунку називаються «ірої-комічною поемою». Однак травестія не обмежується певним жанром, може бути, наприклад, повістю, як-от «Рекреації» Ю. Андруховича. Травестія відмінна від пародії, в котрій сатиричний зміст зберігає серйозну форму, витриману в манері пародійованого твору.

Дещо іншим шляхом ішов розвиток бурлеска в українській літературі XVIII ст. Тут мали значне поширення бурлескні вірші. Це були, по-перше, пародії на твори релігійного характеру (пародійні ірмоси, тропарі, кондаки, гумористичні величання вареників-мучеників, горілиці-мучениці, пародії колядок, молитов тощо). Другою поширеною на Україні формою бурлеска були жартівливі твори, здебільшого на релігійні теми (зокрема різдвяні і великодні вірші, які давали жартівливу обробку відомих християнських легенд), рідше на побутові теми. Українські автори переносили дію в побутову обстановку старого українського села, переодягали біблійні персонажі і християнських святих у своїх земляків. Релігійні мотиви й сюжети, подаючись у зниженому тоні з виразними ознаками місцевого українського побуту, ставали предметом веселої розваги. Складачами й поширювачами бурлескних віршів на Україні були, головним чином, «мандрівні дяки» та школярі (студенти Київської академії та різних колегіумів).

Не можна забувати про одну обставину, на яку недостатньо зважали літературознавці, пишучи про давній український бурлеск. Українські бурлескні вірші були в обігу не тільки в XVIII ст., а й пізніше і не тільки серед «мандрівних дяків», а чимало їх прийшло в народ і стало народними піснями. Про це свідчить той факт, що немало їх збереглося не тільки в старовинних рукописах і було записано в різних варіантах уже в XIX і навіть у XX ст. Це показує, що давній український бурлеск органічно зв'язаний з фольклором - з жартівливими піснями, гумористичними оповіданнями, анекдотами, пародиями на думи тощо.

У сатиричному плані поет змалював у ній українських панів і чиновників того часу в образах богів і царів. Олімпійські боги в поемі, за виразом Зевса, «на сутяжників похожі і раді мордувать людей». Котляревський показав їх життя в таких характерних для бюрократичного світу проявах, як хабарництво, знущання над людьми, система здирства, корупції, інтриги, безперервні бенкети тощо. З першого епізоду поеми, в якому розповідається про те, як бог вітрів Еол за хабара викликав бурю на морі, висміюються відносити між людьми і богами, вершителями людської долі. Як основа цих відносин показані свавілля, хабарництво, інтриги. Олімп нагадує тогочасну бюрократичну канцелярію, де возсідають боги на чолі з самодуром і п'яницею Зевсом, де Юнона і Венера плетуть нескінченні інтриги. «Драпічка» Нептун, ласий до хабарів Еол, бог підземного царства Плутон нагадують свавільних сатрапів і здирщиків.

Описуючи взаємовідносини між людьми й богами, автор не тільки пародиює міфологічні уявлення, а й осміює тогочасні суспільні відносини. І тут бурлеск набирає сатиричного звучання.

Сатиричне забарвлення мають і ті епізоди поеми, в яких даються картини життя Дідони, Латина, Евандра, Ацеста та їх близьких. У цих образах Котляревський змалював життя українського помісного панства кінця XVIII -початку XIX ст. Головним змістом їх життя є непробудне пияцтво, обжерливість, сварки, інтриги і т.д.

Бурлеск, дійсно, є не головною, а побічною лінією в розвитку реалістичного мистецтва. В травестії, справді, на перший план виступає розважальне начало, прагнення посмішити читачів.

Така традиція цього жанру, але, як уже зазначалось, чимало представників бурлеска спрямовували свій сміх на заперечення певних явищ життя. Сатиричне зображення дійсності не є чимсь неприродним і зовсім не властивим для бурлескних творів. І поява сатиричних елементів в «Енеїді» Котляревського була явищем цілком природним і закономірним. А те, що поет відгукнувся в своїй поемі на важливі проблеми сучасності, зумовлене було його передовим світоглядом, його близкістю багато в чому до народних мас. «Енеїда» звичайно, не є твором чисто сатиричним, сатиричне зображення дійсності поєднуєтсья в ній з просто розважальними епізодами, образами, способами вислову, але не можна не бачити, що Котяревський у більшій мірі, ніж інші представники бурлеска, змальовує реалістичні картини життя і більше вносить елементів сатири в свій твір.

На відміну від інших травестійних творів «Енеїда» дає широку галерею типових образів тогочасного панства, чиновництва, козацтва в характерних для них життєвих виявах, у характерних вчинках, звичаях, взаємовідносинах. Поет показує їх поведінку в певних суспільних умовах, отже, по суті як соціально обумовлену. Звичайно ступінь художніх узагальнень в усіх цих образах ще не той, який становлять образи майстрів критичного реалізму в літературі наступних десятиріч, проте це не дає підстав взагалі заперечувати їх типовість. Поема Котляревського є важливим кроком у типізованому зображенні дійсності, незважаючи на недостаню індивідуалізацію ряду персонажів, а також на наявність елементів емпіризму в змалюванні деяких дійових осіб (Еней, Венера). Українська «Енеїда» стала значним досягненням у розвитку реалістичного мистецтва, в той час як в інших травестійних поемах виявлялись лише реалістичні тенденції.

В бурлескних творах взагалі осміюються якісь явища життя. Сміх у літературному творі є виявленням ставлення автора до зображуваних явищ і людей, виявленням його естетичних оцінок. Сміх звичайно містить заперечення певних форм життя, певних рис поведінки і взаємовідносин людей. Джерелом його звичайно, як давно спостерегли дослідники, є якась невідповідність, наприклад, між змістом і формою, метою і засобами її досягнення, суттю явища і зовнішнім його образом і т.д. Комічне породжується, насамперед, суперечностями суспільного характеру. В творах літаратури і мистецтва дуже часто піддаються осміюванню явища старого, відживаючого. І це має об'єктивну підставу, відбиває певну об'єктивну закономірність історичного розвитку.

Особливо заслуговує уваги те, що в багатьох випадках бурлеск української «Енеїди» переростає в сатиру. В сатиричному плані, головним чином, виведено образи олімпійських обгів і царів у їх взаємовідносинах між собою та з людьми. В цих образах, як уже зазначалось, поет викриває бюрократів і поміщників як самодурів, хабарників, інтриганів і т.д. Найбільше відзначаються викривальним тоном картини пекла й раю в третій частині поеми. Тут сміх автора - переважно картаючий, спрямований проти верхівки тогочасного суспільства.

«Енеїда» Котляревського мала значний вплив на розвиток української літератури першої половини XIX ст. Великий успіх її сприяв тому, що чимало українських поетів цього періоду стали писати в бурлескному дусі. Створилася нова булескна традиція (порівняно з бурлеском у літературі XVIII ст.). Оскільки бурлескний стиль на певний час запанував в українській літературі, ця традиція розвивалася в різних напрямах.

Розвиток бурлескного стилю набрав широкого розмаху в українській літературі першої половини XIX ст., і в зв'язку з цим уже в 30-х роках розгорнулась боротьба проти продовження традицій бурлеска. На цей час у літературах інших народів художнє відображення життя ступило далеко вперед, література давала широкі й різноманітні картини дійсності, розвивалась у різних напрямах, багатьох жанрах. Молоді українські письменники прагнуть зламати традиції бурлескного стилю і в своїх творах ідуть іншими шляхами, керуються новими естетичними традиціями.

Але елементи бурлеска і пізніше творчо використовуються навіть великими письменниками в окремих випадках у сатиричних творах. Так, в окремих місцях творів Т. Шевченка (нпр. в описі царського палацу в поемі «Сон», вступ до поеми «Старенька сестро Аполлона») є елементи бурлескного стилю. Є вони і в сатиричних поемах І. Франка («Ботокуди», «Дума про Маледикта Плосколоба», «Дума про Наума Безумовича»).