Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Українська література ХІХ століття

(розгорнені конспекти лекцій)

Імпресіоністична проза Михайла Коцюбинського

*** Імпресіонізм (від фр. impression - враження) - напрям у мистецтві, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст. насамперед у малярстві (назва пішла від картинки К. Моне «Імпресія. Схід сонця», 1873). Його представники -художники К. Моне, Е. Моне, О. Ренуар, Е. Дега та ін. - основним завданням вважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої. Імпресіонізм на межі XIX - XX ст. став вагомим компонентом європейського письменства. Але у літературі імпресіонізм не знаходив такого програмового характеру, як у малярстві, не мав свого окремого угруповання, наближався то до натуралізму (у прозі), то до символізму (в поезії). Його представники змальовували світ таким, яким він видавався в процесі перцепції. Ставилося за мету передати те, яким видався світ у даний момент через призму суб'єктивного сприйняття. Це зумовило функціональні та компзиційні зміни опису: опис став епізодичним, фрагментарним, суб'єктивним. Імпресіоністичні тенденції викликали також зміни в характері оповіді епічних жанрів: вона певною мірою ліризувалася, що спричинило піднесення ролі й розширення функції внутрішнього монологу. У французькій прозі імпресіонізм представляють брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, в австрійській С. Цвейг, А. Шніцлер, у польскій - С. Віткевич, С. Жеромський та ін. Елементи імпресіонізму (зокрема, характерне для нього пленерне бачення, реалізоване найчастіше через метафору, що виконує настроєву функцію) зустрічаємо у творах українських письменників, наприклад, у М. Коцюбинського: «На камені», «По-людському», «Тіні забутих предків», “Intermezzo”, «Цвіт яблуні» та ін. Тут естетична функція кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів, передача різних внутрішніх почуттєвих станів автора домінують над іншими художніми засадами. Імпресіоністичні тенденції спостерігаємо у творчості письменників 20-30-х XX ст. - Г. Михайличенка («Блакитний роман», М. Хвильового («Сині етюди»), Мирослава Ірчана («Карпатська ніч») та ін. У ліриці імпресіоністичні тенденції найвиразніше виявилися у французького поета П. Верлена, але без таких модифікацій, як у епічному жанрі. Великого значення надавалося звуковому настроєвому оформленню, музичності вірша. В українській поезії імпресіонізм позначена творча практика П. Тичини, В. Чумака та ін. Характерними у цьому плані є символістсько-імпресіоністичне змалювання ранку М. Иогансеном.

У драматичній творчості імпресіонізм виявляється в розслабленні фабульної структури, розбиванні сценічної дії на значущі елементи, використанні незакінчених фраз, думок, створенні невловного настрою, а також у високому ступені поетизації драми. Подібно до лірики імпресіонізм найчастіше поєднується в драмі з символізмом, що простежується у творчості М. Метерлінка, О. Уальда, С. Виспянського. В українській драматургії імпресіонізм виявляється меншою мірою, проте його елементи притаманні символістській п'єсі С. Черкасенка «Казка старого млина», п'єсі «Бенкет» М. Рильського та ін.