Михайло Коцюбинський (1864-1913)

Українська література ХІХ століття

(розгорнені конспекти лекцій)

Михайло Коцюбинський (1864-1913)

На зіставленні уявного і реального світу героя, що дозволяє розглядати не лише можливі збіги, проекції духовного, естетичного чуття, пошуки гармонії, а й психічні збочення, втрату ідентичності особи («В дорозі», «Дебют») будував чимало своїх творів Михайло Коцюбинський.

Його творчість сприяла засвоєнню психоаналітичного письма, самоаналізу, об'єктивації відчуження. Поряд з імпресіоністичною манерою і спробою творення новітнього соціального роману-міфа («Фата-моргана») письменик увів до української літератури теми естетизму, масової людини, міщанства, до яких активно звертатимуться митці XX ст.

Специфічною властивістю художньої творчості М. Коцюбинського стало переключення уваги на процеси і явища індивідуальної свідомості - пам'ять, враження, ідеали. При цьому письменник вдається до екзистенціального аналізу, що розглядає факти щоденного життя героїв з погляду переживання індивідом повноти людського існування, злитого з природою, враженнями краси і людського спілкування, спогадами і пам'яттю пережитого, зародженням творчості тощо. Відкриття нової, ексистенціальної проблематики, зануреність її в інстинкти, сферу підсвідомого, злиття з символікою сліпоти, тривоги, крику, опредмвчених «слідів» людського, які викликають нове прозріння Лазаря, - все це спирається в творчості Коцюбинського на чуттєво багату, експресивну образність, на психологічно точну й виразну стилістику.

Започатковані «новою» школою форми художнього зображення поглиблюються і певною мірою навіть вичерпуються на хвилі модернізму, течіі, яка теоретично і практично заявляє своє право на естетичні, гедоністичні, психологічні та філософські теми. З'являютсья нові жанрові різновиди - візії, студії, акварелі, ескізи та різноманітні стильові форми - від експресіонізму, імпресіонізму до символізму й неонатуралізму. Водночас спостерігається властива для більшості модерних літератур тенденція до схрещення різних творчих напрямів.

Яскравою ознакою раннього європейського модернізму стали пошуки універсального символістського стилю й синтетичної образності. В українському письменстві, як і в ряді інших літератур, ці пошуки зумовлюють розгортання своєрідної неоромантичної стильової манери, що давала підстави вважатися явищем синтетичного порядку, що охоплює елементи різноступеневої стилістики (символізму, імпресіонізму, натуралізму, романтизму, неокласицизму) й тяжіє загалом до романтичного типу творчості. В цьому - одна із специфічних особливостей українського модернізму, в якому відроджуються й розвиваються форми романтичної образності, що лише тією чи іншою мірою модернізуються. Не переборені українським раннім модернізмом романтичні елементи стимували формування оригінальної модерної «школи». Віденський імпресіонізм, польський експресіонізм, російський і французський символізм, неоромантизм скандинавських літератур здебільшого переломлювалися через українську національну традицію. Модернізм формувався у своїх найхарактерніших виявах не на рівні загальної стильової манери або «школи», а через творчу самобутність та еволюцію окремих митців. Розгортаючись і поєднуючись із формами реалістично-натуралістичними, власне романтичними символічними, модернізм відкривав нові художні моделі та структури - неореалізм (В. Винниченко), неонатуралізм, неоромантизм (О. Кобилянська), імпресіоністичний символізм (М. Вороний), метафізичний символізм (М. Яцків). Водночас загальною стильовою ознакою ставала тенденція до панестетизму, символізації, ідеалізації й романтизації зображуваного. Це зумовлювалося сприйняттям реальності як естетичного феномена, тобто ідеального й естетично перетвореної, зорієнтованої не на правдоподібність, а на ймовірність своєї інтерпретації.

Народився Михайло Коцюбинський 1864 року - в той лиховісний час, коли офіційною мовою на українській землі була мова російська... Цією ж мовою говорили в родині майбутнього автора славетних творів, і Михайло чув українську мову тільки від челяді, а сам нею не говорив з дитинства. А мова - це ж основне, звідки б'є творче джерело. І тут, без сумніву, зробила своє сильна українська стихія, що, як бурхливі весняні води, розливалася довкола, - українське село та ще, ймовірно, два разючі випадки в житті майбутнього письменника, з котрих перший - це вроджена воля не зневірюватися по згубних невдачах. Перший цей випадок -недуга малого хлопця. «Занедужавши, - писав пізніше сам М. Коцюбинський у своїй автобіографії, - на дев'ятому році на запалення в легенях, я в гарячці почав говорити по-українському, чим не мало здивував батьків».

Як відомо, вже пізніше, після цього випадку, по недузі, десятирічний хлопець, розбуджений цікавістю до українського слова, - про це М. Коцюбинський згадує у своїй автобіографії - почав складати українські пісні на взірець народних.

А коли на тринадцятому році випадково Коцюбинський дістав кілька примірників журналу «Основа», оповідання Марка Вовчка, а згодом -Шевченкового «Кобзаря», то це, за визнанням самого письменника, уже безповоротно скерувало його на свідомий український шлях.

Отут саме й до речі згадати про той другий випадок, разючий своєю згубністю, який мало не скосив першого цвіту, - вродженого хисту й жагучого прагнення до українського письменства, властивого й притаманного молодому Коцюбинському. Коли він написав українською мовою своє перше оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє - тьма», то віддав його на перегляд співробітникові журналу «Киевская старина» - Цейславові Нейманові.

Коли ж говорити про перші літературні впливи, властиві Коцюбинському в цьому періоді, то це були передусім впливи старших письменників-клясиків, зокрема, Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Сам Коцюбинський про це пише в листі з 22-го липня 1896 року Панасові Мирному: «Ваші твори мали великий вплив на мене. Опріч величезного літературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вільний розмах думок - власне те, чого не стає мало не всім нашим белетристам... Я читав і перечитував ваші романи, упивався ними...»

Все ж, незважаючи на помітні впливи, навіть у цьому першому прояві шукання самого себе і мистецького бачення людей і світу, попри вміле й рясне використовування етнографічних і фольклорних матеріялів, в описах, мистецьких засобах чи як засіб індивідуалізації мови персонажів, - навіть у цьому періоді творчості, що позначена реалізмом, у Михайла Коцюбинського вже помітні своєрідні особливості художнього методу.

Відчувається прозирання в людську душу - прозирання, в якому письменник вповні виявив себе пізніше, зокрема в творчості останнього періоду. Але вже і в перших творах, якими Коцюбинський був так незадоволений пізніше (хоч у нього той же нахил до емалювання етнографічних, побутових подробиць, ті ж довгі описи розкішної природи), передчувається справжній мистець, що значно розсуне рамки побутового письменства і поглибить його зміст. В цих ранніх оповіданнях позначається основна риса Михайла Коцюбинського: не подробиці побуту цікавлять його, а душевні переживання й людські внутрішні почуття.

Однак, коли говорити про впливи, та ще в другому періоді, в другій фазі пошуків, то Михайло Коцюбинський, відходячи від реалізму і намацуючи стежку до натуралізму або, точніше сказати, до натуралістичного імпресіонізму, переступає ніби перехідний щабель до чистого імпресіонізму - стилю, в якому письменник знайшов себе відповідно до своєї людської і мистецької вдачі.

Як відомо, про впливи або, точніше, про нову манеру Коцюбинського вперше писав проф. О. С. Грушевський у своїй статті-рецензії на збірник оповідань «З глибини». Твори, вміщені в збірнику («Хмара», «Утома», «Самотній», «Сміх», «Він іде», «Невідомий», «В дорозі», «Intermezzo», “Persona grata”), на думку проф. О. С. Грушевського, позначаються поворотом до психологічних тем та суб'єктивного малюнку: «Характеристична риса пізнішої творчості Коцюбинського - тонкий аналіз настроїв та почувань... В обробленні тем зовнішня сторона життя -подій - поступаються перед внутрішньою стороною: думками, почуваннями».

Взагалі, впливи - умовна річ! Може, краще було б говорити не про впливи, а про тематичну спорідненість домінуючих на той час тем і проблем та мистецькі засоби їх зображення. Нема сумніву, що Михайло Коцюбинський читав тих чи інших улюблених авторів, вивчав їх творчі манери - читав, вивчав і виростав у самобутнього письменника, у якого потім уже вчилися і вчаться інші белетристи. Такі велетні слова, як Еміль Золя і Ті де Мопассан, Кнут Гамсун і Генрік Ібсен та почасти Моріс Метерлінк, як і російські письменники Антон Чехов та Леонід Андреев, не могли не залишити сліду у творчому сходженні письменника. Занадто були тоді панівні їх літературні школи!

Коли ж критики і історики літератури пишуть про впливи європейських письменників, тобто про другий період сталевих шукань, то Коцюбинський на той час як письменник мав уже немалий творчий набуток («На віру», «Ціпов'яз», «П'ятизлотник», серія оповідань на дитячі теми - «Ялинка», «Маленький грішник» і т. ін.) і - що найголовніше! - мистецький досвід. Реалістична манера, перейнята від українських письменників-клясиків Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, дала йому багато: письменник ніби змурував міцні підвалини, на яких мав будувати далі свій власний літературний храм.

І Михайло Коцюбинський будував його, жадібно навчаючись у французських письменників - велетнів слова Еміля Золя і, передусім, у Гі де Мопассана. Однак і тут не сталося без помилкових тлумачень. Цей стиль - стиль французької школи - деякі літературознавці називають імпресіоністичним реалізмом, але його точніше можна окреслити - натуралістичний імпресіонізм.

Як реаліст, Михайло Коцюбинський того часу звертав у своїх творах увагу на змалювання подробниць, бачених в житті. Натомість як натуралістичний імпресіоніст, а пізніше, можна сказати, як психологічний імпресіоніст, він змальовував найтонші й найглибші порухи людської душі. Цей стиль психологічного імпресіонізму або, «чистої води імпресіонізму», - такий самобутній, що його можна вважати виробленим самим письменником.

Новела «В путях шайтана» була написана й надрукована в 1899 р., коли Коцюбинський виявив інтерес до імпресіоністичної поетики. В цій новелі, яку він назвав нарисом, описи природи досконаліші й тісно пов'язані з настроями героїв. Коцюбинський не тільки вміє відчути природу, а й мальовничо й пластично зображує її.

Поворотом щодо літературної форми у творчості М. Коцюбинського вважається 1902 рік, коли появилися новели «На камені» та «Цвіт яблуні» - ці твори (попри раніше написаних в імпресіоністичних виявах новелах «В путах шайтана» та «Лялечка»), де подано багато глибший психологічний аналіз, ніж в попередніх, показують, що М. Коцюбинський вийшов на цілком нову стежку -стежку імпресіонізму.

Тут немає мови про побутові деталі чи описи, а подається ніби малюнок з життя. Письменник уміло передає найтонші психологічні переживання й почування від предметів, які сам ловить і фіксує.

Не дивно, що Коцюбинський новелу «На камені» назвав акварелею. У ній справді переважають зорові образи, картини моря й гір виринають перед очима читачів, наприклад, змалювання бурі на морі.

*** Акварель (фр. aquerelle, від лат. aqua - вода) - короткі, фрагментовані літературні твори (шкіц, образок, етюд), асоційовані з малярством, коли безпосереднє враження передається в тонких пластично-зорових образах. До цього прийому зверталися як прозаїки («На камені», «Гірські акварелі» М. Коцюбинський та ін.), так і поети (М. Семенко).

Письменник вживає «кольорові» епітети - «біла піна», «стемніле море», «синя хвиля» тощо.

Взагалі у Коцюбинського переважають зорові враження і кольорові образи. Саме в цьому проявляється своєрідна особливість письменника, звернення до інших видів мистецтва, зокрема до засобів живопису. Власне, тому його описи природи вирізняються своєю пластичністю та мальовничістю і оригінальністю метафор. Зі спогадів сучасників письменника відомо, що він любив малювати. «Письменнику, - говорив Коцюбинський, - треба знати фарби, як і художникові, а для цього треба бути художником. Це б йому багато допомагало розбиратися в загальній кольоровій стихії і сприяло б утворенню гармонійного цілого з психологією момента дії. Так би мовити, щоб фарби приходили на допомогу слову.»

Часто зорові образи переплітаються із звуковими - хоча б тоді, коли описується гра Алі, то розповідь пронизує мелодія зурни, і ми ясно відчуваємо тут елементи поетичного ритму, т. зв. ритмічної прози.

Письменник ставить на перший плян не фабулу, а психічні переживання окремих героїв. Тут і мова нова, немає довгих речень і дієприкметникових зворотів. Ця тонка фіксація вражень, лаконічність вислову, глибокий ліризм, ритмічність чи плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний аналіз стають характерною рисою творчості Михайла Коцюбинського.

Коли новелу «На камені» Коцюбинський визначив як акварелю, то новелу «Цвіт яблуні» назвав етюдом. За мистецькими засобами - це, справді, ніби етюд, скомпонований мистцем. Не треба забувати, що сам письменник мав хист і до малювання і що він, крім постійного нотатника в кишені та олівця, нерідко носив фарби і пензля, змальовуючи картини чи роблячи ескізи.

*** Етюд (фра. etude - вправи, вивчення) - в малярстві, графіці, скульптурі - твір, що має на меті глибше совоєння митцем зобрачуваної натури. В літературі -невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру («Цвіт яблуні», «Невідомий» М. Коцюбинського, «Дорога» В. Стефаника, «Три зозулі з поклоном» Гр. Тютю'ника та ін.). Поряд з поняттям етюда впиваються його термінологічні синоніми - студія, образок, шкіц (ескіз), що вказують на свідому незавершеність твору, на оте «ледь-ледь», що робить його привабливим. Етюд використовується також у драматургії («Кам'яна душа» І. Франка) та, зважаючи на його ліричні характеристики, - в поезії: найактивніше до цього жанру звертається І. Драч.

Тема новели «Цвіт яблуні» - питання смерті дитини й мистеський хист -Коцюбинський не потребує позичати з творів тих часто зазначуваних авторів. Ця тема психологічної роздвоєності людини була не нова, і її треба розглядати через широке узагальнення напрямів не тільки в літературі, а й у науці, зокрема, у філософії, фізіології та психології. В той час (90-ті й 900-ті роки) в науці й літературі багато писалося про розуміння життя і його мети, про смерть і безсмертя. Цими питаннями напевно цікавився Коцюбинський. В його особистій бібліотеці, між іншим, була праця Армана Сабатье «Безсмертя з погляду еволюційного натуралізму», яку він, звичайно, міг прочитати, як і інші праці.

Таким чином новела «Цвіт яблуні» - це вже новела зрілого, незалежного майстра і з погляду мовного багатства, і з погляду мистецьких засобів, і з погляду психологічного характеру твору. Ведена від першої особи (цим засобом Михайло Коцюбинський дуже часто користувався у зрілому періоді своєї творчості: вісім з двадцяти трьох творів оповідального жанру мають форму від першої особи, а на перший період припадають лише три), новела відтворює переживання батька, прибитого горем умирання його єдиної дочки. У творі такий витончений лексичний та синонімічній добір, що не можна знайти жодного зайвого слова. Все на місці, все підпорядковане тому, щоб викликати враження. Уривчасті прості речення, вигуки, запитальні й окличні форми їх, іноді дієприкметникові звороти, прикладки, - все це фонетичне й синтаксичне багатство служить одній цілі - збудити співзвучність у читачевому серці переживанням батька в жахливий момент смерті любої дитини.

«Цвіт яблуні» - цілком психологічна новела. Батько, головний персонаж твору, крім того, ще й письменник, мистець слова. У хвилини, коли душа зранена горем, його пам'ять, підсилена силою творчості, все це фіксує, все те записує.

Михайло Коцюбинський показав з усією силою свій талант так глибоко перевтілюватися в душевне життя персонажів, в даному разі в переживння батька у «Цвіт яблуні», що він, як зовсім і переносить себе в їх душу, заставляє нас бачити світ і людей своїми очами.

Як новелист, Коцюбинський, у зрілому періоді своєї творчості - це Коцюбинський, можна сказати, останнього двадцятиріччя свого життя, Коцюбинський десь 1900 року, головно після появи «На камені», коли письменник цілком знайшов свій стиль - імпресіонізм.

Звичайно, тяжко провести чи визначити межу, де закінчується Коцюбинський-реаліст, а де починається Коцюбинський-імпресіоніст. Бо і в першому періоді своєї творчості - періоді дозрівання від зовнішнього змалювання образів життя людського буття, кільчаться зерна прозирання в глибінь людської душі, в куточки серця; і в другому періоді творчості - періоді зрілості відчуваються моменти змалювання (етнографізм у «Тінях забутих предків» та натуралістичні образи базару у «Листі»), взяті давніше від українського реалізму.

Останнє, тобто реалістичні моменти, дарма, що вони підпорядковані його таки імпресіоністичному стилеві, - домінуючій творчій манері, і давало привід підрадянським літературознавцям та мовознавцям способом наголошування їх у творах, писати й силкуватися доводити, що Коцюбинський ледве не провісник «соціалістичного реалізму» - єдиного і панівного стилю у підрадянській літературі, що Коцюбинський - один «з найбільш видатних зачинателів соціалістичного реалізму на Україні».

Найосновніше в стилі Михайла Коцюбинського - це його особливий самобутній характер імпресіонізму. У нього, як ні в кого із сучасників, природно поєдналися два крайні полюси: народницький стиль, зображення душевних відрухів простолюддя, що пізніше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення.

Почасти імпресіонізм Михайла Коцюбинського можна виводити із класичної традиції. В цей спосіб письменник повертає своєму стилеві прикмети, властиві мистецтву, розвиненому класиками. Тим-то у творах Коцюбинського другого періоду, крім імпресіоністичності, помітні також романтика, риси символізму та, можна так сказати «ідеального реалізму». Але все ж таки в письменника домінує і дуже сильно переважає струм імпресіоністичності -картинного передаванна настроїв, вражень та порухів людської душі.

У психологічно-мистецькому освітленні письменник застосовує свою новознайдену манеру, подібно до того, ак французські маларі-імпресіоністи брали одну мить часу в особливому, найсуттєвішому зображенні. Так само й Михайло Коцюбинський немов кидає промінь свого мистецького освітленна: найістотніший той, що виавлає чуттєві порухи і вдачу людини, найсуттєвіші авності хвилини, у аких досагаєтьса просто музична поетика зображенна.

Письменникова імпресіоністична вишуканість виавлаєтьса в такій тонкості психологічного прозиранна в усі душевні порухи та все те, що творить силу осайності барв самого зображенна.





Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.