ВИДИ І ЗМІСТ АНТИЧНОГО ЕПОСУ

АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА - Оксана Гальчук - 2008

ВИДИ І ЗМІСТ АНТИЧНОГО ЕПОСУ

• Різновиди давньогрецького епосу

• “Іліада” і “Одіссея” як найдавніші пам'ятки античної літератури: історична та міфологічна основи; сюжет і композиція поем

• Давня Греція у поемах Гомера

• Художні особливості “Іліади” і “Одіссеї”

• “Гомерівське питання”: його суть і основні теорії

• Дидактичний та генеалогічний епоси Гесіода

Різновиди давньогрецького епосу

Давньогрецька література зародилася на узбережжі Малої Азії (Іонія) і на півдні Балканського півострова (VIII ст. до н.е. - V ст. н.е.), а потім розповсюдилася по Середземномор'ю, Близькому і Середньому Сходу. Це був період родових зв'язків і розвитку рабовласницьких полісів, що сприяло підвищенню особистісної самосвідомості, хоча ще не призводило до відокремлення індивіда від колективу.

Література давніх греків виникла на основі фольклорних жанрів грецьких племен і народностей. Це були міфи, дидактичний фольклор у формі загадок, прислів'їв, афоризмів, а також культові гімни, обрядові пісні та заклинання. Першими за часом виникнення пам'ятками давньогрецької літератури є поеми Гомера “Іліада” і “Одіссея”. Проте вже розмір цих творів, складний сюжет і встановлена поетична техніка засвідчують наявність досить значної догомерівської творчості, що існувала в архаїчному періоді. Свідчення цього можна знайти у творах самого Гомера, а також за пізнішими викладами її змісту і посиланнями в античній літературі. Творцями догомерівської поезії були Орфей, Ліна, Мусей, Евмолп та інші, чиї імена значилися впродовж античного періоду розвитку європейського мистецтва як імена мудреців.

Догомерівська поезія була різноманітною за жанрами. Це пеан — гімн на честь бога; тронос (тренос) — поховальна або заупокійна пісня; гіпорхема — пісня, яка акомпонується до танку; софроністична поезія — моралізаторська пісня; енкомій — хвалебна пісня на честь славних мужів; гіменей — шлюбна пісня; трудова пісня тощо.

Поеми “Іліада” і “Одіссея”, які приписувалися сліпому співцеві-декламатору Гомеру, створюються на основі епічних пісень аедів і рапсодів, що оспівували героїв племені і роду, а також легенд про події минулого в Іонії. “Іліада” є зразком героїчного, а “Одіссея” - пригодницького епосу, які вплинули на розвиток усієї європейської і світової культури. Пізніше поетом Гесіодом були створені поема “Труди і дні”, що для багатьох поколінь стала зразком дидактичного, а його ж твір “Теогонія” - генеалогічного епосу.

Таким чином, у давньогрецькій літературі розрізнялися такі види епосу, як героїчний, пригодницький, дидактичний, генеалогічний.

“Іліада” і “Одіссея” як найдавніші пам'ятки античної літератури: історична та міфологічна основи; сюжет і композиція поем

Виникнення епосу було закономірним процесом подальшого розвитку міфології. Тривалий час міфи залишалися суттєвими елементами магічного обряду або релігійного культу. Виконання епічних пісень було суворо регламентованим: їх виконували під час важливих обрядів чи культових або побутових свят, тобто виконання мало публічний характер. Спеціальною була і техніка виконання: мелодійним речитативом у супроводі музичного інструмента. Пісні виконував аед, а пізніше - рапсод, який, керуючись власним смаком, комбінував пісні з відомих міфів. Один із найулюбленіших міфічних циклів - Троянський. У ньому розповідалося про десятилітню облогу й загибель могутнього й надзвичайного багатого міста Трої (інакше - Іліону, звідси назва поеми, яка є контамінацією слів “Іліон” і “адо” (^.αδω - співаю). Цьому передувала історія викрадення прекрасної Єлени, дружини царя Спарти Менелая, брата царя Міккен Агамемнона, історія про яблуко розбрату та ін.

Розповіді про Троянську війну є не чим іншим як міфологізованими народною фантазією історичними подіями. Вожді Міккен вели досить агресивну зовнішню політику, спрямовуючи її вістря головним чином у бік малоазійського узбережжя. Про це свідчать єгипетські і хеттські документи

XIV - XIII ст. до н. е., у яких зустрічаються назви племен, що нападали на Малу Азію — “ахиява” і “данауна” (у гомерівському епосі греки називають себе “ахейцями” і ''данайцями”). З іншого боку, на тому місці малоазійського узбережжя, яке займає основну позицію на підступах до проливів, що з'єднують Середземне і Чорне моря, уже в IV тис. до н.е. було засноване поселення, що проіснувало до римського панування (територія сучасної Туреччини, пагорб Гіссарлик). В історії міста Трої археологи розрізняють низку пластів, що послідовно змінюють один одного. Для давньогрецької міфології особливий інтерес становить Троя ІІ і Троя VI^: у першій із них, яка загинула біля 2200 р. до н.е. від пожежі, видатний археолог Г.Шліман знайшов величезну кількість золотих виробів, які він вважав скарбом царя Трої Пріама. Друга, не настільки багата, була зруйнована в результаті воєнних подій тисячу років по тому.

“Маска Агамемнона” із Мікен XVIст до н.е. Знайдена Г. Шліманом при розкопках царських гробниць у Міккенах

Ахейці (можливо, у союзі з іншими племенами Малої Азії) неодноразово здійснювали напади на Іліон, і цей похід (або декілька нетривалих експедицій) зберігся у пам'яті нащадків як

грандіозна багаторічна війна, а на чергову зруйновану Трою були перенесені спогади про її далеку багату попередницю.

Передаючись із покоління в покоління, міфологізована історія ахейського часу послужила основою для грецького епосу, остаточне оформлення якого відбулося не раніше VII ст. до н.е. і завершило багатовіковий період існування усної епічної традиції, яка своїм корінням сягає міккенських, а подекуди й доміккенських часів. На основі лінгвістичного аналізу встановлено, що “Іліаду” створено не пізніше середини VIII ст. до н.е., а “Одіссею” - не пізніше середини VII ст. до н.е.

Отже, міфологічною основою гомерівського епосу, зокрема поеми “Іліада” є окремі епізоди троянського циклу міфів, а поеми “Одіссея” - один із циклів про повернення героїв Троянської війни додому, так звана “кіклічна” (“циклічна”) поема.

Як зазначено, в “Іліаді” використано лише окремі фрагменти троянської міфології, тоді як решта міфів цього циклу викладалися у спеціальній поемі “Кіпрії” Стасіна Кіпрського, що не дійшла до наших днів. Зі змісту тих міфів можна було дізнатися про причини (звісно, космічного характеру - воля бога Зевса) і привід до Троянської війни (викрадення троянським царевичем Парісом дружини царя Спарти Менелая Прекрасної Єлени).

Події до “Іліади ”: на весіллі Пелея і Фетіди (у майбутньому - матері найвідомішого героя Троянської війни Ахілла) розгорілася суперечка між Герою, Афіною і Афродітою за право володіти яблуком із написом “найвродливішій”, що підкинула богиня розбрату Еріда. Олімпійські боги не змогли вирішити, хто ж з них найвродливіша, тоді богині звернулися до смертного, а ним виявився пастух Паріс, як з'ясується пізніше - троянський царевич. Кожна із богинь пропонувала у випадку своєї перемоги щедрі дари, та найпривабливішою для Паріса виявилася пропозиція Афродіти: вона обіцяла допомогти здобути серце спартанської цариці Єлени. Звісно, яблуко дісталося богині кохання і краси, дружина царя Спарти Менелая через кілька років - Парісові. А Троя (Іліон), за міцними мурами якої заховався Паріс і викрадена ним Єлена, опинилася в десятилітній облозі ахейських племен, що піднялися на захист честі Менелая. Так у міфах про Паріса відображено мотив відносної сміливості смертного перед богами й демонами. Окрім того, оповідання про Паріса — найвродливішого мужчину Азії, що викрадає Єлену — найвродливішу жінку Європи - прикрашає безрадісну історію старовинних воєн й ідеалізує минуле, що важливо враховувати при подальшому аналізові поем Гомера.

Сюжет і композиція поем. У “Іліаді” розповідається про події десятого, останнього, року війни, хоча власне падіння Трої у поемі не зображується. Події в поемі охоплюють всього 51 день, але за насиченістю (чи навіть перенасиченістю) зображення воєнного життя можна скласти уявлення про тодішні війни взагалі та хід всієї Троянської війни зокрема.

Менелай і Гектор в битві над тілом Евфорба

Герой Ахілл, один з численних вождів, що зі своїми родичами тримали облогу Трої, посварився з царем Міккен Агамемноном - старшим братом царя Менелая, головним командувачем ахейців (данайців). Причиною суперечки стала вродлива полонянка Брісеїда, яку Агамемнон забирає собі. Охоплений гнівом, Ахілл відмовляється битися разом із іншими воїнами і марнує час в наметі. Троянці користуються його відсутністю і відкидають ворогів від стін міста.

Найкращий друг Ахілла Патрокл, вдягнувши його обладунки,

гине в бою. Тільки це змушує героя повернутися в стрій. У нових обладунках, які спеціально для Ахілла скував бог Гефест, він викликає на двобій Гектора - старшого брата Паріса, від руки якого загинув Патрокл, і вбиває його. Лише після наруги над тілом Гектора гнів Ахілла вщухає. Батько Гектора старий цар Трої Пріам вмовляє Ахілла віддати тіло сина для поховання. На цьому поема закінчується.

Основна сюжетна лінія “Іліади” намічена у 1, 11, 16 - 22 піснях (всього в обох поемах по 24 пісні), а навколо неї розгортається величезна кількість сцен, що не розвивають дії, але надзвичайно збагачують її численними картинами війни. Таким чином, читаючи і аналізуючи пісні “Іліади” варто виходити зі специфіки розгортання сюжету: спочатку 1, 11, 16 -22 пісні, потім 2 - 7, 12 - 15 і, нарешті, 8 - 9, 23 - 24 і 10. Тож композиційною особливістю поеми буде розповідь в хронологічному порядку, день за днем, що переривається численними відступами.

Поема “Одіссея” (як і “Іліада”, “Одіссея” написана гекзаметром) - один із зразків так званих поем про повернення, присвячених темі повернення грецьких вождів з-під Трої. Існувало чимало таких епічних розповідей, наприклад, про повернення Агамемнона, Менелая. Одна з них, про Одіссея, царя Ітаки, що придумав дерев'яного коня, який і приніс загибель Трої, лягла в основу поеми, названої ім'ям головного героя.

На відміну від “Іліади”, яка є поемою про один із епізодів Троянської війни, в “Одіссеї” розповідається про мандри, що після зруйнування Трої випали на долю царя Ітаки Одіссея, і про його повернення на батьківщину, тривалістю в 10 років. При цьому розповідь ведеться не у прямій хронологічній послідовності, а містить неодноразові відступи і повернення до початкової точки. Так, перші 3 роки плавання Одіссея зображуються лише в 9 -12 піснях у вигляді оповіді Одіссея про них на бенкеті у царя Алкіноя. До цього він побував на острові циклопів, у чарівниці Кірки (Цірцеї), у царстві Аїда, де дізнавався про своє майбутнє. Потім Одіссей потрапив на острів німфи Каліпсо, де і пробув 7 років.

Саме перебуванням Одіссея у німфи Каліпсо й розпочинається поема. Далі події перериваються радою богів, розповіддю про пошуки, які провадить син Одіссея Телемах, відплиттям Одіссея з острова Каліпсо, картиною бурі, в яку потрапив головний герой, і перебуванням його у царя феаків Алкіноя.

Починаючи з 13 пісні й до кінця поеми, дається послідовне та ясне зображення подій: феаки доправляють Одіссея на рідну йому Ітаку, де він розправляється із нареченими, які всі ці роки марно сподівалися на прихильність Пенелопи; придушує бунт і нарешті щасливо живе зі своєї сім'єю після 20 років розлуки. При цьому власне подія в поемі охоплює 40 днів, проте автор спромігся за допомогою складних композиційних прийомів розповісти, що сталося через 10 років після того, як загинула Троя, тобто про всі довгі роки мандрів і пригод Одіссея.

Одіссей і тінь Тіресія

Отже, на відміну від “Іліади”, “Одіссея” композиційно більш ускладнена:

а) пісні поеми носять новелістичний (відносно самостійний) характер, а сама оповідь нагадує “кільцеву” схему;

б) розповіді про теперішнє перериваються згадками про минуле (ретроспективна композиція);

Важливо відзначити й певні світоглядні моменти, втілені в “Одіссеї”. Головний герой проходить всі етапи відновлення належної гармонії індивіда й універсуму: Одіссей хоче утвердитися

на суходолі, а не задовольнитися кораблем; прагне людського оточення, а не страховиськ, людожерів, чаклунів і розбійників, тому відмовляється навіть від пропонованого німфою Каліпсо безсмертя; гостинність феаків не може замінити йому рідної Ітаки; а на Ітаці він ще мусить ствердитися як господар дому, батько Телемаха, чоловік Пенелопи. Лише тоді залишаться позаду всі випробування, гармонія людини і універсуму повністю відновиться. Іншими словами, сюжет поеми певною мірою є художнім втіленням давнього обряду ініціації, тобто посвячення. Обряд ініціації передбачав складне випробування юнака, перш ніж дозволити йому посісти певне місце у колективі дорослих. Випробовувалися його фізична сила, розум, моральність. Після цього юнак вважався повноцінним членом роду, служити якому він мав все подальше життя. У поемі мандри Одіссея сповнені небезпечних подій, що характерно для ініціальних випробувань, а кінцева мета - повернення на рідну Ітаку - відбивала головну спрямованість ініціації на інтеграцію в рід.

Водночас Одіссей - символ безмежного прагнення людини пізнавати, образ породжений досвідом колонізаторства давніх греків і символ людини цивілізації загалом. На думку А.Боннара, у легенді про Одіссея виявляється “[...] не тільки прагнення до наживи, а й властива грецькому народу безмежна допитливість щодо світу і його чудес. Бажання побачити дивовижне в Одіссея настільки сильне, що він ніколи не може чинити йому опір. Навіщо б інакше він пробирався до печери циклопа, незважаючи на застереження супутників. Одіссей пояснює це не тільки тим, що розраховує переконати циклопа піднести їм дари гостинності, як наказує чинити звичай, а головним чином подивитися на ту дивну істоту, велетня, який “не їсть хліба”. Так само він хоче побачити Цірцею або почути сирен. В Одіссеєві яскраво виражене відчуття здивування перед явищами світу і їхньою сутністю. Як і всі древні, він переконаний, що природа наповнена дивами, і лякається їх, - саме цей страх і народжує чудовиська. Та все ж таки йому кортить подивитися самому, він хоче приникнути в таємниці природи і заволодіти ними. Врешті, йому потрібно підпорядкувати собі природу й над нею запанувати”. Іншими словами, Одіссей діє як людина цивілізації.

Отже, фантазія Гомера залежала не стільки від персональної уяви, скільки від генетичної родової пам'яті, від підсвідомих психологічних мотивів, закорінених в глибинах колективної підсвідомості. Саме це дозволило авторові розробити універсальні й психологічно всеохопні сюжетні моделі, що пережили століття.

Давня Греція у поемах Гомера

У поемах Гомера втілена вся повнота життя стародавніх греків. Історичним і соціально-політичним фоном поем є Кріто-Мікенська епоха, і, як уже зазначалося, події ХІІІ - ХІІ ст. до н.е.

Соціально-історичний період, що його зображено у Гомера, далекий від наївного й примітивного общинно-родового колективізму. Він характеризується всіма ознаками досить розвинутої приватної власності та приватної ініціативи в рамках родової організації.

У поемах Гомера зображена перехідна епоха від родинно- общинного до рабовласницького суспільства. Про це красномовно свідчать наявність станів, рівень торгівлі, ремесел і земельної власності, становище рабів й організація влади в зображеному в поемах суспільстві.

Так, гомерівське суспільство поділено на стани — сукупність людей, об'єднаних за якоюсь суспільною чи професійною ознакою на ґрунті або юридичних узаконень, або звичаєвого права. Є прошарок, який зовсім немислимий у родовій общині — жебраки (так, Одіссей, переодягнений жебраком з'являється у своєму домі).

Справжня торгівля згадується дуже рідко, але вона вже існує. Рівень ремесла надзвичайно високий (опис щита Ахілла, жіночі прикраси тощо).

В “Іліаді” рабство носить ще патріархальний характер, тоді як в “Одіссеї” зростає відчуження раба від господаря. Рабів-чоловіків набагато менше від рабинь-жінок. Усі ремісники — вільні. Праця раба і праця вільного в епосі диференційована дуже мало. Навіть царі не гребують фізичною працею: дочка царя Алкіноя Навсікая пере білизну, Пенелопа займається ткацтвом, батько Одіссея Лаерт доглядає виноградник тощо.

Щодо організації влади, то верховна влада в зображенні Гомера поєднує басилевса (царя), буле (раду старійшин, якій належить адміністративно-судові функції) та агору (народні збори). Тут очевидне падіння царської влади і зародження аристократичної республіки, що стане характерною для майбутньої рабовласницької держави.

Таким чином, зображене Гомером суспільство ще зберігає ознаки родової общини, але вже як рудименти. Водночас, це ще не суспільство з чітким поділом праці на вільну і невільну, з класичною формою рабства і необмеженою владою царя. Отже, це перехідна епоха від родинно-общинного до рабовласницького суспільства.

Художні особливості гомерівського епосу

Епос Гомера належить до розвинутого героїчного епосу, якому властиві такі характеристики:

- співвідношення з якою-небудь важливою історичною подією далекого минулого, із якою асоціюються соціальні стосунки того часу, коли епічна поема оформлюється як художнє ціле;

- помітне прагнення усунути казкові риси, властиві раннім стадіям “богатирського” епосу;

- наділення головного героя епосу ідеальними рисами;

- наявність “божественного плану”: події, які відбуваються внаслідок природних прагнень і самостійних вчинків людини, сприймаються водночас як призначення долі або богів. У Гомера вплив богів є нічим іншим як передача через зовнішнє внутрішнього стану героїв.

республіки, що стане характерною для майбутньої рабовласницької держави.

Художні особливості гомерівського епосу:

• об'єктивність;

• речове зображення життя (мімезис);

• монументальність;

• героїзм;

• традиційність;

• ідеалізація давніх часів;

• врівноважений спокій розповіді й пов'язана із ним уповільненість (ретардація);

• епічний простір;

• епітети, порівняння, повтори, епічні формули, промови;

• поєднання ліричних і драматичних моментів.

Таким чином, у поемах Гомера поєднуються риси раннього (суворого) і пізнього (вільного або змішаного) епічних стилів.

Прогресивні тенденції в поемах Гомера

Прогресивними тенденціями поем “Іліада” і “Одіссея” є антивоєнна, тенденція мирного будівництва, антиаристократична, антиміфологічна.

- антивоєнна тенденція: Гомер визнає тільки війну справедливу, тобто таку, яка може захистити свободу й незалежність мирних народів. Через “Іліаду” незримо проходить думка про неприйняття автором таких рис героїв, як самодурство, звірство, почуття помсти (наприклад, Гомер зображує моральну поразку Ахілла перед Пріамом, сина якого він убив; у поемі Аполлон і Зевс засуджують поведінку Ахілла; Посейдон і Нестор — Агамемнона). Стихійний героїзм “Іліади” помітно критикується і йому протиставляється герой нового типу - Гектор. Гомер доходить до прямого засудження війни взагалі (негативний образ Ареса; весь похід критикує Нестор, Гектор і навіть Ахілл). Війна визнається лише за умови її морального виправдання. Але цю тенденцію треба оцінювати в контексті всієї гомерівської творчості, враховуючи загальноепічну ідеологію, згідно з якою війна в епосі часто трактується як загальноісторична або навіть загальнокосмічна необхідність. Отже, творчість Гомера засвідчує рух від стародавнього дикунства й варварства до цивілізації.

- тенденція мирного будівництва життя. Найкраще це видно на прикладі “Одіссеї”, де автором акцентується на побуті, а не на військовому житті, як в “Іліаді”.

- антиаристократична тенденція. І царі, і аристократи у Гомера ведуть досить демократичний спосіб життя і неодноразово піддаються критиці (критика Одіссея Ферсітом як зрадника й боягуза). В “Одіссеї” Гомер зображує свій ідеал царської влади: сполучення багатства, слави і розкошів царського життя з високим морально-правовим авторитетом. І Ахілл, і Агамемнон все-таки зважають на думку народних зборів і їхні бажання. А Одіссей постає як зразковий воїн і вождь.

На прогресуючу демократизацію вказують і такі факти: Лаерт займається важкою і брудною фізичною працею, брати Кассандри і племінник Пріама Еней — пастухи, Одіссей — тесля, Пенелопа, Єлена, Арета — ткалі, а Навсікая пере білизну. Щоправда, зауважимо, що антиаристократичною є лише тенденція.

-патріотизм, любов до батьківщини є провідним мотивом обох поем.

-певною мірою намічається у поемі й антиміфологічна тенденція: перехід від міфології до поезії; художня розробка міфів; іронічно-сатиричне зображення божественного і героїчного світів.

Таким чином, гомерівському епосу властиві цивілізаторство, гуманізм, моралізм і естетизм.

“Гомерівське питання”, його суть і основні теорії

Питання про побутування і походження поем, а також про особистість автора - Гомера, є складною проблемою, відомою в науці під назвою “гомерівське питання”. Гомерівське питання — це комплекс питань, пов'язаних із аналізом поем “Іліада” і “Одіссея”, а також із особистістю автора. Іншими словами, гомерівське питання — це питання про походження поем і процес їхнього створення.

Ще вчені, що працювали в бібліотеці Александрії (вчені-олександрійці), перші коментатори поем “Іліада” й “Одіссея”, відзначали численні суперечності, які й породжували сумніви щодо Гомера як автора цих творів. “Гомерівське питання” постало на основі сюжетних, культурно-соціальних, релігійно-міфологічних і мовних суперечностей.

Сюжетні суперечності:

а) у поемі “Іліада” тема “гніву Ахілла”, намічена у І пісні, і “рішення Зевса” забуваються і про реальний розвиток цієї теми можна говорити лише в ХІ пісні, але Ахілл включається в битву тільки в ХІХ пісні. У ІІ пісні Зевс закликає до бою Агамемнона і обіцяє успіх, але бій не відбувається. У поемі також наводяться кілька поєдинків, які нічим не закінчуються: двобій Паріса і Менелая, Главка і Діомеда, Аякса і Гектора. В “Іліаді” розповідається про стіну навколо грецького табору, потім виявляється, що її немає, а пізніше замість стіни автор вказує на рів. Помітна невідповідність тривалості доби в поемі. Так, з ХІ — ХVІІІ пісню Гомер розповідає про третій день битви.

У V пісні Менелай вбиває пафлегонського вождя Пілемена, а в XIII пісні Пілемен оплакує загиблого сина. У 15 пісні Гектор вбиває Схедія, а в XVII пісні Гектор ще раз вбиває того ж фокейського вождя. Подібних протиріч можна знайти у “Іліаді” достатньо.

б) Поемі “Одіссея” притаманна більша композиційна стрункість, ніж “Іліаді”, тому суперечностей сюжетного плану в ній менше, але і їх вистачає. Поема відкривається радою богів, на якій вирішується питання повернення Одіссея додому, що затяглося на 10 років. Виходить, потрібно це зробити негайно, але Афіна відпроваджує Телемаха шукати батька саме тоді, коли Одіссей прибуває на Ітаку. Телемах відвідує Нестора і Менелая і, нічого не дізнавшись про батька, мандрує десь і невідомо яким чином опиняється на Ітаці. Наповнені суперечностями поради Афіни Телемаху і так само невмотивовані його вчинки.

Пісні про шлях наречених, вбитих Одіссеєм, у Аїд і про повстання на Ітаці справляють враження приєднаних чисто механічно (це припущення висловлювали ще олександрійські критики).

Культурно-соціальні суперечності. Не тільки зовнішній, а й внутрішній аналіз поем “Іліада” і “Одіссея” наштовхує на думку про далеко неповну єдність і злагодженість у картинах культури й соціального розвитку. Основною суперечністю є те, що зображена в Гомера культура - це так звана міккенська культура (безформний шкіряний щит, бронзова зброя, мотиви бика і лева, взяті з міккенського мистецтва; різна художня промисловість - кубок Нестора, сережки Пенелопи, перев'язі Геракла тощо), але авторові знайома й більш пізня культура (обробка заліза, розкішні міккенські й більш скромні палаци Ітаки). Влада царя то

прославляється, то зводиться до військової функції і трактується досить зневажливо. Народ і воїни також зображуються по-різному: вони то мовчазні виконавці, то повстають проти царів і критикують їх в дусі Гесіода. Герої поем то безстрашні борці за свій народ, то вередливі й дратівливі люди, яким байдужа народна війна і які радіють загибелі своїх співвітчизників.

Релігійно-міфологічні суперечності особливо вражаючі у поемах. Передовсім це стосується образу Зевса. Він нерішучий, не знає, що твориться у його царстві, легковірний, безпринципний, навколо нього постійні сімейні й домашні інтриги; моральний авторитет Зевса надзвичайно низький, а, говорячи про своє верховенство, він посилається лише на фізичну силу.

Боги в поемах зображені у постійних чварах, шкодять один одному, обдурюють один одного. Так само суперечливо зображується зовнішній вигляд богів. Наприклад, Афіна в “Іліаді” ледве не розтрощує колісницю Діомеда, а в “Одіссеї” вони більш схожа на тітоньку Одіссея, з якою він поводить себе не вельми тактовно. Аполлон і Арес позбавлені честі й совісті, їх критикують і викривають самі смертні. У результаті постає питання: релігія це чи антирелігійна пропаганда? Суперечливі й уявлення Гомера про душу та її загробну долю: з одного боку, душа — це безсила тінь, позбавлена пам'яті, почуття і слова. З іншого боку — в Аїді є душі, які володіють і пам'яттю, і мовою, і розумом, і навіть мудрістю, для цього їм (душам) не потрібно напиватися тваринної крові, як у першому варіанті.

Мовні суперечності. Мова гомерівських поем в основному іонійський діалект. Однак в обох поемах є вкраплення еолійського діалекту, а також деякою мірою аттичних елементів. Це породжує багато питань: у чому причина подібних змішувань діалектів, чи існувало подібне змішування у дійсності, і чи не є мова Гомера відображенням якогось особливого діалекту. Якщо ж це змішування штучне, надумане, то де, як і чому утворилося змішування, яка його історія, значення і мета? На жаль, поки що ці питання риторичні.

Всі названі суперечності є підґрунтям однієї надзвичайно складної проблеми, а саме проблеми “гомерівського авторства”: хто був автором поем, що це був за поет, у який час жив і творив. У науковому світі до цього часу не існує єдиної думки щодо авторства “Іліади” та “Одіссеї”. Їх приписують Гомеру, але ні авторство, ні особистість Гомера не підтверджені в історії незаперечними фактами. Обмаль інформації завжди провокує народження домислу, легенди. Так сталося і з Гомером, що й привело до виникнення в літературознавстві “гомерівського питання”, яке так і не розв'язане, хоча вчені й зверталися за допомогою навіть до електронної машини (Див. Білоусов Р. ЕОМ захищає Гомера // Всесвіт. — 1974. — №3).

Біографія Гомера невідома. Деякі вчені вважають, що він жив у ІХ ст. до н.е., інші — у VII ст. до н.е. Більшість вважають ймовірною датою складання поем VIII ст. до н.е. За честь називатися батьківщиною Гомера сперечалися декілька міст Давньої Греції, а легенда його життя стала розповіддю про нелегкий шлях поета взагалі.

Слово “гомер” перекладається багатьма як “сліпий”. Це дало привід вважати, що Гомер був воїном, який у результаті поранення осліп і пізніше став поетом, оскільки чіткі зорові картини поеми, знання військової справи свідчать на користь цієї тези. Інші деталі біографії більш фантастичні. У розпорядженні вчених є 9 античних біографій Гомера, наповнених вигадкою. Серед відомих імен, які свого часу займалися біографією Гомера - Геродот і Плутарх, Піндар і Стесімброд, Страбон, Овідій, Кратес, Ератосфен. Більшість вважає, що Гомер походив з місцевості поблизу Смірни (Страбон вказує навіть на наявність у Смірні цілого культу Гомера). У найдавніших згадках про Гомера вказується і місце смерті й поховання — о. Іос біля Фери.

Якщо ж узагальнити традиційний образ Гомера, то у Греції він існує біля 3000 років і зводиться до образу сліпого й мудрого (а за Овідієм, ще і бідного) обов'язково старого співця, який веде життя мандрівного рапсода. У цьому образі немає нічого специфічного і оригінального (пор. співець Боян, українські кобзарі).

Про творчість Гомера греки знали мало. Каллін, перу якого належить перша згадка про Гомера, приписував йому не тільки авторство “Іліади” і “Одіссеї”, а й “Фіваїди”. Інші це заперечували, а треті не вірили в існування Гомера взагалі.

Уже в античності точилися суперечки навколо особистості Гомера та його поем. Критики, філософи й ритори у своїх судженнях розділилися на прихильників і опонентів Гомера, інші (Зенодот Ефесський, Аристофан Візантійський і Арістарх Самофракійський) аналізували поему з філологічного погляду. Перший з них — Зенодот — і поділив кожну з поем на 24 пісні.

Як висновок до сказаного, слід навести думку Аристотеля про Гомера, у якій відомий філософ формулює загальне ставлення античності до Гомера. У праці “Поетика” Аристотель піднімається над різними протиріччями чи неточностями поем, а поціновує їх передовсім з естетичної точки зору, відзначаючи їхній художній реалізм. При цьому Аристотель наголошує, що цей реалізм свідомий: зображення того, що є “характерним для життя, а також і того, що приховано у ньому у вигляді “можливостей” і що розгортається поетом у художню дійсність. У поемах нелогічне непомітне, а дивовижне — приємне”. Цю властивість гомерівського зображення дійсності Аристотель назвав мімезисом.

У XVIII - XIX століттях нашого часу розпочався новий етап у розв'язанні “гомерівського питання”. Великий внесок у дослідженні проблеми належить німецьким вченим: у 1795 р. Ф.Вольф у своїй праці “Пролегомени до Гомера” (тобто вступ до Гомера) висунув гіпотезу про фольклорне походження поем, порушивши цим панування теорії одноосібного авторства Гомера. Він заперечував авторство Гомера й обґрунтовував тезу, що його поеми - зібрання окремих пісень, укладене у різні часи поколіннями аедів. З того часу в науці склалися три основні теорії з цієї проблеми: “теорія малих пісень ”, “теорія основного зерна ”, “унітарна теорія”.

“Теорія малих пісень” (або так звана пісенна теорія, автори якої Лахман, Кехлі). За цією теорією, поеми роздроблюються на окремі пісні, погано зв'язані між собою. К.Лахман вважав, що поеми утворилися як спорадичні комбінації окремих, численних, уже готових пісень. Прихильників цієї теорії ще називають “аналітиками”.

“Теорія основного зерна” (автори - Герман, Грот) висовує вчення про первісну “Іліаду” чи “ПраІліаду” (за Гротом, “Ахіллеїда”), яка заклала межі й зразки для накопичення нових епізодів. Герман вважав, що якийсь невеликий за обсягом прототип сюжету з часом став спонтанно “розбухати” за рахунок доповнення іншими піснями. Ця теорія є своєрідним компромісом між “теорією малих пісень” і “теорією одноосібності”, що існувала до кінця

XVIII століття, за якою автор поем — Гомер. І перша, і друга теорії — з розряду теорій “індивідуальної творчості”.

“Унітарна теорія” (або “теорія єдності”) (один з представників - Ергардт). Автори цієї теорії стверджують ідею органічної еволюції поем, тобто є прихильниками теорії колективної творчості (за аналогією до зразків усної народної творчості). Вважають, що поеми виникли у формі розповідних міфів, які упродовж багатьох століть ускладнювалися, зростали в обсязі, варіювалися і видозмінювалися, поки, нарешті, не з'явився один надзвичайно обдарований рапсод, який надав цим численним пісням цілісності й естетично довершеної форми. Ним міг бути і Гомер (Докладніше це питання див.: Радциг С. История древнегреческой литературы).

Дискусія навколо Гомера та його безсмертних творів триває і сьогодні. І хоч вирішити це питання за браком конкретних даних просто неможливо, сучасна наука все більше схиляється до думки “унітаріїв”. Сучасний стан досліджень дозволяє вважати Гомера автором “Іліади” й “Одіссеї”. Інакше кажучи, Гомер використав для її написання, ймовірно, більш давні пісні, спираючись на епічні традиції і діючи за єдиним планом. Такі пісні, героїчні оповіді й малий епос виступають своєрідним усним щаблем, який відводить нас у світ ІІ тисячоліття до н.е.; існують припущення, що згадані пісні прийшли з Середземномор'я разом із ранньогрецькими племенами.

Уже в античності гомерівський епос став об'єктом наслідування. Спочатку - серйозного, у вигляді “гомерівських гімнів” (культових пісень, призначених для прославлення богів і їхніх діянь, як “Гімн Деметрі”, “Гімн Аполлону”), а пізніше — сатиричного, відверто пародіюючи його (поеми “Маргіт”, “Війна мишей і жаб”).

Дидактичний і генеалогічний епоси

Окрім героїчного (“Іліада”) і пригодницького (“Одіссея”) епосів, давньогрецька література мала зразки епосу дидактичного, тобто повчального, і генеалогічного, присвяченого питанням генеалогії (походження) богів і героїв. Відомим автором зразків дидактичного та генеалогічного епосу є поет Гесіод (VІІІ – VІІ ст. до н. е.).

На відміну від Гомера, Гесіод зображує орієнтацію людини в умовах класового суспільства. Міфологія, уже досить розхитана і в Гомера, перетворюється в його дидактичному епосі “Труди і дні” на мораль або в генеалогічному епосі “Теогонія” (“Походження богів”) на предмет збиральництва і генеалогізації.

Народився Гесіод у Кімі, але потім його родина переселилася у Беотію, в селище Аскра. З дитинства він був добре знайомий з усіма видами хліборобської праці. По смерті батька Гесіод і його брат Перс не знайшли спільної мови. Брат захопив частину батькової спадщини і через неправий суд узаконив її, хоча це й не пішло йому на користь: згодом він розорився.

Гесіод був дрібним землевласником і разом з тим рапсодом. Як рапсод, він, ймовірно, виконував і героїчні пісні, але його власна творчість належить до царини дидактичного епосу. В епоху руйнування давніх суспільних відносин Гесіод виступає як поет селянської праці, учитель життя, мораліст і систематизатор міфологічних сказань.

“Труди і дні” поет писав, наставляючи, повчаючи свого розореного брата Перса. У творі, який повністю зберігся (828 рядків), Гесіод розвиває кілька тем. Перша тема (1—380) побудована на проповіді правди, зі вставкою епізодів про Прометея і п'ять віків. Поет говорить про обов'язок сильних поважати правду: тут - апофеоз праці й справедливості.

Друга основна тема (380 - 764) присвячена польовим роботам, хліборобським знаряддям, худобі, одягові, їжі тощо. У цих віршах говориться про щасливі та нещасливі дні для роботи (так, наприклад, на 13-ий день не можна починати сівбу, але для посадки рослин цей день добрий). Уся поема насичена різними настановами, що змальовують образ селянина, скупого в душі, який знає, коли і як можна владнати свої господарські справи, кмітливого, далекоглядного, розсудливого, якого важко обдурити. Починає він з придбання будинку, дружини та корови; любить у всьому порядок і точність (471), знає, коли можна безпечно собі винце попивати (592), наймити у нього усі бездітні, бо “челядь з немовлям незручна” (603), жінку треба вибирати не ласунку, а працьовиту (695—705), щоб мала добру репутацію. Гесіодові хочеться бути багатим, бо “погляд багатого сміливий” (303 - 319). Одним словом, це типовий селянин зі своєю мораллю, яку він обов'язково підносить до божественного авторитету, зі своєю, за сучасною термінологією, “міщанською” ідеологією, що не йде далі влаштування безпосередніх господарських справ. Це людина з усім асортиментом чеснот, у якому здорова працьовита господиня переважає своєю чесністю та красою усіх епічних Пентесілей, Медей, Навсікай та Андромах.

Моралізуючи, Гесіод переповідає різні притчі, щоб розтлумачити свою думку. Один зі вставних сюжетів поеми - це байка про Солов'я та Яструба: гарно співає соловей, та в пазурах яструба не допоможуть йому співи. Мораль: не тягайся з сильними.

Гесіод дуже консервативний і його розумовий виднокруг досить вузький. Це зумовлює його специфічну авторську точку зору - значною мірою патріархальну, негнучку і надто практичну. Тому його класовий антагонізм з царями та суддями, “пожирателями лаврів”, - явище, по суті, тимчасове і певною мірою для Гесіода випадкове. На ґрунті підприємництва йому не важко буде домовитися з аристократами, особливо тоді, коли вони самі почнуть втягуватися в грошову та торгівельну культуру, що розростатиметься.

Та безперечною заслугою поеми є її ідея: “Жодна робота не чинить ганьби, лише неробство ганебне”. Гесіод одним із перших у світовій літературі розказав про “владу землі” і хліборобську працю.

Важливо відзначити, що, на відміну від Гомера, який нічого про себе не розповідає, Гесіод докладно зупиняється на обставинах власного життя і на тому, що змусило його написати цей твір. Особисте й конкретне у Гесіода пов'язане з широкими узагальненнями. Починаючи розповідь на науку братові, поет не вагається перейти до роздумів про минуле й прийдешнє людства, про соціальну неправду, пише про лихоліття “залізного віку” і про надію, яка дає силу жити кожному.

Як і Гомер, Гесіод вживає гекзаметр і всі традиційні прийоми, типові для епічної поезії, але його епос - пряма протилежність творам Гомера за стилем і змістом. Стихія Гомера - образи поетичні, а Гесіод тяжіє до дидактики.

У поемі “Теогонія” Гесіода йдеться про появу всесвіту і богів. Поет досліджує генеалогію олімпійських богів і принагідно переказує міфи, тобто в перелік імен украплюються епізоди з “життя” олімпійців - їхніх предків і нащадків.

Після прологу, присвяченого музам, подається сухий і прозаїчний перелік спершу основних божеств, а потім шлюбів богів зі смертними. Спершу в Гесіода - Хаос, Земля (з Тартаром), Ерос, потім Уран-Небо, титани, Зевс і олімпійці. Щоправда, перелік імен супроводжується цікавими міфологічними образами й цілими картинами. Наприклад, опис народження Єхидни і Тіфона, описи боротьби Зевса з титанами і Тіфоном. Цікава і розповідь про Гею, найдавнішим божеством, що “керує” усім теогонічним процесом.

У систему родоводу Гесіода входять не тільки боги, які були предметом реального пошанування в грецькому культі, але й втілення тих сил, які уявлялися йому такими, що впливають на поведінку людей: Праця, Забуття, Голод, Скорбота, Битва, Вбивства, Розбрат, Брехливі промови тощо.

Особливе місце в поемі Гесіода належить міфові про п'ять віків. За Гесіодом, уся світова історія поділяється на п'ять віків: золотий, срібний, мідний, героїчний і залізний. Уже самі назви віків свідчать про тяжіння Гесіода до минулого. Цей міф, як і міф про Пандору, ілюструє думку автора про погіршення життя.

Образ Прометея згадується і в “Теогонії”, і в поемі “Труди і дні”. Гесіодові належить перше відоме нам літературне опрацювання цього образу. У першій поемі (521 - 565, 613 - 616) розповідається про позивання олімпійців з людьми; про те, як Зевс відняв у людей вогонь, і як Прометей цей вогонь викрав. Варто наголосити, що Гесіодів Прометей не має нічого спільного зі славетним персонажем трагедії Есхіла. Прометея зображено дурисвітом, і Гесіод його явно засуджує. З соціально-історичного погляду Гесіодів Прометей теж цікавий: хлібороб Гесіод не любить ремісників і тому негативно оцінює Прометея, покровителя всіх ремесел. Як і міф про Пандору, що свідчить про те погане ставлення до жінки, яке запанувало ще пізніше в патріархаті, а в класовому суспільстві лише посилилося.

Проте сучасного читача в поемах Гесіода приваблює та повага, з якою він ставиться до праці. “Сердяться люди й боги все на того, хто даром без праці в лінощах жити привик, наче ті неробучії трутні, що тільки жруть раз у раз те, що пчоли назносять трудящі'. Поеми Гесіода вийшли з фольклорних джерел, а потім, у свою чергу, стали джерелом крилатих висловів:

“Порядок - корисний понад усе, а найгірше - безголов'я ”. Або така, підхоплена поетами наступних часів, думка: 'Доброчесним важко стати, але ним легко бути”.

Отже, на прикладі Гесіодової, так само, як і Гомерової творчості, можна спостерігати суспільно-історичні суперечності і зсуви. Гесіодові поеми вражають різного роду протиріччями, які, проте, не заважають сприймати його епос як органічне ціле. Якщо єдність стилю Гомера виявляється в перехідному характері його творчості напередодні рабовласництва, то в Гесіода також знаходимо, зрештою, єдність стилю, але вона визначається перехідним стилем рабовласницького ладу.

Глосарій

басилевс - у Стародавній Греції в Мікенську епоху - правитель невеликого поселення; в епосі Гомера - глава племені або союзу племен;

буле - державна рада в давньогрецьких містах-державах, яка відповідала за найважливіші політичні справи;

гіпорхема — пісня-акомпанемент до танку;

гіменей — шлюбна пісня;

енкомій — хвалебна пісня на честь “славних мужів” (пізніше - енкоміон - громадянська надмогильна та поминальна промова);

епос - твір, що характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів;

ініціація - посвята, “друге народження”;

мімезис - речове зображення життя;

пеан — гімн на честь бога;

софроністична поезія — моралізаторська пісня;

френос(тренос) — поховальна або заупокійна пісня.

Питання для контролю:

Назвати види епосу в давньогрецькій літературі

Довести, що поеми Гомера - розповіді про історичні події, пропущені крізь призму міфології

Вказати на особливості композиції “Іліади” і” Одіссеї”

Довести сюжетну єдність поем Гомера

Назвати характерні ознаки стилю “Іліади” і” Одіссеї”

Сформулювати прогресивні тенденції поем

Визначити комплекс протиріч, на основі яких постало питання про авторство поем

Назвати основні теорії “гомерівського питання ”

Дати визначення генеалогічному епосу

Обґрунтувати, чим відрізняється позиція Гесіода як автора від позиції Гомера

Література:

Лосев А.Ф. Гомер. — М., 1960.

Полонская К. Поэмы Гомера. — М., 1961.

Шталь И. Гомеровский эпос. — М., 1975.

Маркиш С. Путь к Гомеру // Гомер. Илиада. Одиссея. — М., 1967.

Тренчини-Вандапфель И. Гомер и Гесиод. - М., 1956.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.