АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА - Оксана Гальчук - 2008

ПОЕЗІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ДОБИ (ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ЛІРИКА) - АНТИЧНА ЛІРИКА

• Олександрійська поезія як явище елліністичної культури

• Тематичне й жанрове новаторство поетів-олександрійців

Олександрійська поезія як явище елліністичної культури

Класичний період давньогрецької літератури закінчується разом із кризою, занепадом рабовласницького полісу, тобто в ІУ ст. до н.е. Далі починається післякласичний період, який інакше називають елліністичним або еллінізмом (від слова “еллін” - грек).

Ознакою того часу стали відомі походи Олександра Македонського, що зумів у другій половині IV ст. до н.е. завоювати майже весь тодішній культурний світ. Це призвело до дуже глибокої взаємодії давньогрецької та східної культури. Характерні риси літератури еллінізму:

• у порівнянні з літературою періоду класики, елліністичній літературі властиві такі протилежні тенденції: або цілковитий аполітизм, або розуміння своєї політики як прославлення абсолютного монарха;

• величезного розвитку набуває індивідуалізм, що і виявляється у найрізноманітніших типах;

• індивідуалізм обґрунтовувала і тодішня філософія, яка виступала трьома філософськими школами - стоїчною, епікурейською та скептичною;

• людина цієї культури виявляється зануреною в побутове життя. Для зображення нового побуту постали такі явища, як новоаттична комедія (Менандр), а також давньогрецький роман;

• у літературі цієї епохи глибше зображувалися різні почуття і настрої;

• інтенсивного розвитку набуває наукова або наукоподібна література. Вченість проникла і в сферу самої поезії, створюючи в ній дуже формалістичну тенденцію.

Отже, елліністична епоха характеризується, з одного боку, небувалим в античності універсалізмом, що доходив навіть до обожнювання царської влади, а з іншого боку, особливим індивідуалізмом, що утверджував буденну особистість та її повсякчасне прагнення стати самодостатнім цілим. Загальними рисами елліністичної літератури є її космополітизм, елітарність і розрив із традицією.

Космополітизм літератури доби еллінізму зумовлений тим, що вона (література) живе інтересами всієї розкиданої по світі читацької грецької публіки. Література відривається від інших форм суспільного життя. “Відривається” і від інтересів мас: література стає набутком тільки високо- і середньоосвіченої аудиторії, тобто набуває елітарного характеру.

Битва Олександра Македонського з Дарієм

Водночас такого культу літературного новаторства, як у ту добу, грецька література не знала ні раніше, ні пізніше, а, отже, відбувається розрив елліністичної літератури з традицією. На основі цих трьох загальних рис елліністичної літератури розвивався характерний для неї стиль трактування літературного змісту й форми, який певною мірою - культ крайнощів замість гармонії, культ індивідуального експерименту замість загальної норми.

У літературі поезія бере верх над прозою: красномовство втрачає свій сприятливий ґрунт і вироджується у пишне пустослів'я. Тепер вірш відокремлюється від музики, поети і вчені вперше замислюються над питанням метрики, вперше формулюють основні правила побудови вірша; вірш елліністичних поетів стає більш строгим й більш організованим, часом навіть лаконічнішим, ніж вірш класичної епохи.

У зв'язку з поширення давньогрецької культури на завойовані Олександром Македонським території Афіни уже втрачають значення культурного центру, і центр цей пересувається на схід. Особливо великого значення набула Александрія - місто, засноване Олександром Македонським у Північній Африці, столиці тодішніх єгипетських царів Птоломеїв. Тут, при Олександрійській бібліотеці, що налічувала 500 тисяч книг, почали групуватися чисельні поети, звідки й вся елліністична поезія здебільшого називається олександрійською. Її розквіт припадає на першу половину ІІІ ст. до н.е.

Поети-олександрійці - знавці й любителі старої писемності, їхня “вченість” - це начитаність старими авторами й знайомство із забутими та малопоширеними сказаннями та легендами. Їхні твори зазвичай звернуті до вузького кола освічених читачів.

Олександрійська поезія складна, у ній переплітаються різні тенденції. В основному, це поезія культурної верхівки грецького суспільства, яке сформувалося в умовах елліністичної монархії. Великі соціальні проблеми в поезії олександрійців відсутні (як це загалом властиво для літератури елліністичного суспільства), але було б неправомірно відзначати у їхній поезії лише тематичне збіднення. У них з'являються свої, нові теми, характерні для еллінізму:

• зростає інтерес до інтимних почуттів індивіда;

• зображуються картини побуту;

• зароджується чуттєве сприйняття природи.

Хоча елліністична література відійшла від соціальних проблем й письменники намагалися зацікавити читача докладним зображенням буденного життя, нова поетична школа зробила чимало для створення зворушливого образу “маленької людини”: поети зображують її співчутливо, але не без усвідомлення власної переваги.

До всієї цієї тематики додається специфічний елемент “вченості”. Виявляється він по-різному - у вишуканості мови, у цитатах і напівцитатах із давніх авторів, у багаточисельних міфологічних алюзіях. “Вченість” могла стати й безпосередньою поетичною темою: так, укладаються навіть “дидактичні” поеми природничого характеру (“Небесні явища” Арата).

“Вчені” поети прагнуть до вишуканості форми, до ретельної та суворої обробки вірша. На відміну від давньогрецьких ліриків, що, як правило, творили в межах одного жанру, олександрійці бралися за різні жанри. Особливо високих результатів було досягнуто в так званих малих формах - елегії, ідилії, епіграмі.

Літературознавцям відомо понад 1100 імен письменників доби еллінізму, але до нас дійшли твори небагатьох. Найвідоміші з них - Теофраст (його “Характери” розглядають як першу спробу вийти на перехрестя науки й літератури), драматург Менандр - учень Теофраста (п'єси Менандра, так звані комедії характерів, репрезентують новоаттичну комедію), а також поети Каллімах, Аполлоній Родоський, Феокріт.

Тематична и жанрове новаторство поетів-олександрійців

Найвідоміші елліністичні поети - Каллімах, Феокріт і Аполлоній - були сучасниками й жили в Олександрії (Аполлоній потім переїхав на Родос, тому його називатимуть Родоським).

Центральна фігура олександрійської поезії - Каллімах. В одному із творів, що дійшли до нас, поет дає чітке формулювання своєї літературної програми, що зводиться до трьох основних принципів: 1) мала форма, 2) боротьба з банальністю, 3) ретельне опрацювання деталей.

Випробовуючи себе в різних жанрах, справжню поетичну славу Каллімах заслужив “вченими” віршами, зокрема твором “Причини”. Це збірка розповідних елегій в 4 книгах, що містила розповіді про виникнення різноманітних свят, обрядів, найменувань, про заснування міст і святилищ. Кожна елегія була невеликим самостійним твором. Каллімах зібрав величезну кількість маловідомих сказань різних грецьких областей; в його поле зору потрапив і Рим. Сюжети привертали увагу новизною, але для автора більш важливою була оригінальність трактовки. Найбільшою популярністю в античності користувався сюжет про кохання Аконтія і Кідіппи. Характерно, що особистість поета весь час вводиться в розповідь - це один із тих моментів, що, з погляду античного розрізнення жанрів, відрізняє розповідну елегію від безособової епічної оповіді.

У творчому доробку Каллімаха є збірка “Ямби ”, проте “вчена” розповідь і описи переважають у ній над моментами сатири й літературної полеміки.

Особливу роль у творчості Каллімаха відіграє міфологія. Так, якщо в ліриці Піндара міф слугує обґрунтуванням для прославлення героя, то в Каллімаха використовується як привід для побутової замальовки, не позбавленої частки гумору. Міфологічним темам присвячені також гімни, проте релігійного значення міфи для поета не становлять. Для нього вони є предметом вченого узагальнення, дотепної гри і, як сфера наївного, можуть стати матеріалом інтимно-побутового зображення (епіллій “Гекала”).

Проблема великої поетичної форми була в олександрійців предметом гострої літературної полеміки. Найвизначнішим опонентом Каллімаха виявився його ж власний учень, “вчений” поет Аполлоній Родоський.

Поема Аполлонія Родоського “Аргонавтика” - найбільш об'ємний із творів олександрійської поезії, що дійшли до нас (складався з 4 книг і містив близько 6 тисяч віршів). На матеріалі старовинного сказання про похід аргонавтів автор створює великий міфологічний епос, але епос нового типу.

Поема Аполлонія є послідовною обробкою всього сказання про аргонавтів - від доручення, даного Пелеєм Ясону, до повернення корабля аргонавтів в Іолк. Таким чином, за своєю побудовою твір наближується не до гомерівського епосу, що концентрує свій матеріал навколо однієї події, а до “кіклічних” поем із серією епізодів, об'єднаних лише хронологічною послідовністю. Примітивні моменти старого епосу (типові місця, постійні епітети, повтори) усунено, але збережено об'єктивний епічний стиль без яких-небудь авторських відступів. Нове, що вносить Аполлоній в грецький епос, - це зображення почуттів.

Відкинена школою Каллімаха, поема Аполлонія Родоського зіграла визначну роль в історії античної літератури. Вона визначила новий шлях розвитку епосу, що полягав у розробці психологічної пристрасті, розпочатої в трагедіях Еврипіда. І в пізнішій грецькій літературі, у якій запанував класицистичний напрям, і в римській літературі “Аргонавтика” викликала великий інтерес, зокрема у Вергілія.

Широкого визнання в пізній античності й у Нові часи здобув найталановитіший із олександрійських поетів, творець ідилій Феокріт (близько 305 - 240 до н.е.). Він - представник буколічної поезії (так званої поезії пастухів), автор чисельних ідилій, вперше зібраних і виданих у І ст. н.е. Водночас було з'ясовано і справжній жанр творів Феокріта - ідилій, адже сам автор і його сучасники називали їх схоліями - малюнками, пісеньками про природу і побут простолюдинів.

Феокріт оспівував сільську природу, безхмарне, щасливе життя й любовні почуття зідеалізованих пастухів, змальовував побут землеробів і міських жителів, час від часу звертаючись і до міфології, знаходячи для себе близькі мотиви і образи. Він володів неперевершеною технікою пейзажної лірики, мелодійного й наспівного вірша. Ще в античності Феокріт вважався провідним майстром “солодкого стилю”. Найважливіше історико-літературне значення належить буколічним віршам Феокріта, в яких він розвиває традиції фольклору пастухів Сицилії й Аркадії, сільськогосподарської області Пелопоннесу.

Ідилії мають типову структуру - це своєрідні “картинки” поетичних пісенних змагань двох пастухів у присутності судді, який визначає і порядок змагання, і його переможця.

Головне досягнення Феокріта - надзвичайна жвавість і візуальність усього, що він зображував. Феокріт не змальовує своїх персонажів, не описує рослинний і тваринний світ, а саме рельєфно показує, відтворюючи властиві їм риси й деталі. Можна сказати, що Феокріт володів високою майстерністю індивідуалізації.

За нових часів ідилії Феокріта інколи тлумачили в дусі філософії Руссо: вбачали в них протиставлення здорового життя на лоні природи згубній цивілізації.

У низці невеликих віршів на міфологічний сюжет Феокріт долучився до популярного в поезії олександрійців жанру невеликої

поеми - епіллія. Серед міфологічного матеріалу Феокріта цікавить своєю простотою “вік героїв”. Героїчні фігури у його творах занижуються до інтимно-побутового рівня. У деяких випадках епіллії Феокріта збігаються за сюжетом з окремими епізодами “Аргонавтики” Аполлонія Родоського. Можливо, на думку Й.Тронського, вони є своєрідною полемікою проти Аполлонія, спробами показати, як потрібно трактувати такі теми в традиціях нової школи - з більшою інтимністю тону, з більшим драматизмом, з багатством деталей. Один із парадоксальних образів поезії Феокріта - циклоп Поліфем. Відомого за Гомеровою “Одіссеєю” страшного людожера поет зобразив ніжним, закоханим, сентиментальним (пізніше “Пейзаж з Поліфемом” французького художника Пуссена навіяний ідилією Феокріта).

Отже, в особі Феокріта, що вмів поєднувати рельєфність зображеного з музикальним ліризмом, в александрійській поезії дістало поетичне втілення чуттєве сприйняття природи, поезія любовної туги, тяжіння до інтимного, малого і звичного, повсякденного, увага до деталей побуту і звичайним людям.

Важко переоцінити значення творчості Феокріта. У римській поезії переспіви деяких його ідилій здійснить Овідій. Але важливішим є не так вплив ідилій поета на розвиток певних літературних жанрів, як насамперед на світогляд багатьох поколінь. Від Феокріта бере початок зіставлення сільського й міського життя. Відлуння тих ідилій відчувається і в грецькій, і в римській літературі, наприклад, у буколічному (пастушому) романі Лонга “Дафніс і Хлоя”, поезії Вергілія. За доби Середньовіччя, коли сформувався культ прекрасної дами, поети часто зображували своїх обраниць в одязі пастушок. Ідилії писали і за доби Відродження, ними послуговувалися художники барокової школи. Жанр ідилій став панівним у мистецтві рококо. Твори в дусі Феокрітових ідилій писали письменники-сентименталісти. Мотиви творів поетів- олександрійців можна віднайти в ліриці романтиків.

Творчість Феокріта справила значний вплив і на російську поезію кінця ХУІІІ - початку ХІХ ст. В українській поезії буколіка не набула помітного поширення, щоправда, буколічні мотиви мали місце у віршах Григорія Сковороди (“О селянський, любий, милий мій покою ... “ та ін.).

Глосарій

буколіка - вірші, що оспівують вільне й безтурботне, веселе, щасливе життя пастухів і сільських мешканців. Основні форми буколіки - ідилія, пастораль, еклога

еклога - різновид буколічної поезії, близький до пасторалі та ідилії, що будується за принципом діалогу між пастушками й пастушками

епіллій - форма малого епосу

ідилія - форма буколічної поезії. Вірш, у якому замальовується прекрасне, безтурботне життя простих людей на лоні сільської природи

пастораль - поетичний жанр, для якого характерний опис мирного, скромного та природного життя пастухів на лоні природи, без зв'язку із соціальними проблемами

антологія - (букв. “квітник”) збірки віршів малих форм, переважно елегій і епіграм. У збірці “Вінок” Мелеагра, що стала ядром для антологій пізніших часів, запропоновані зразки тонкого елліністичного естетизму

Питання для контролю:

Визначити характерні риси літератури елліністичного періоду

Сформулювати основні принципи олександрійської лірики Схарактеризувати різновиди буколічної поезії Визначити роль міфології у творчості поетів-олександрійців З'ясувати, чому поезія Аполлонія Родоського стала об'єктом критики поетів-олександрійців

Довести, що лірика елліністичного періоду відзначається жанровим новаторством

Література:

Вересаев В. Эллинские поэты. — М., 1972.

Левек П. Эллинистический мир. - М., 1997 .

Грабарь-Пассек М. Буколическая поэзия эллинистической эпохи // Феокрит. Мосх. Бион. Идиллии и эпиграммы. -М., 1958.

История всемирной литературы: В 9-и т. - М., 1986. - Т. 1.