Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Мала проза В. Винниченка: проблематика, персонажі, особливості ідіостилю (аналіз оповідання - за вибором)

Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир

Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905 року. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

Перший період

Всі твори майже повністю позбавлені народницького підходу й забарвлення; без ідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни й їх вороги. Автор наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність. виявляючи революційну потенцію Винниченко кличе до «революційну» інтелігенцію. Водночас у інших влучно висміює міщанські захоплення, життєві «ідеали» («Заручини»), боягузливе українофільство і шалений націоналізм («забирайтеся, кацапи, із наших українських в'язниць!» — в оповіданні «Уміркований та щирий»), національне «народництво» і «культурництво» («Антрепреньор Гаркун Задунайський», пізніше — у комедії: «Молода кров», «Співочі товариства»), псевдореволюційність деяких елементів інтелігенції.

Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також — «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»).

В оповіданнях Винниченко виявив високу майстерність — уміння живо, вільно, захоплюючи розповідати й яскраво, художньо показувати.

У малій прозі В.Винниченка ми не знайдемо ні ліричних відступів, що скерували б наше сприйняття зобра­жуваних подій у "правильне" русло, ні чіткого поділу персонажів на "позитивних" і "негативних", прийнятого у реалізмі. Ми не знайдемо нічого в тексті, що декларативно проголосить позицію автора. І навіть якщо розповідь ведеться від першої особи, ця особа зовсім не обов'язково буде виразником істини або думок автора. Вона лише подасть своє, суб'єктивне, часом досить обмежене бачення ситуації ( "Малорос-європеєць", "Уміркований" та "щирий", "Зіна", "Таємність", "Талісман"). Єдине, що можна сказати про оповідача у малій прозі В.Винниченка, - він буде абсолютно відвертим, чесним - як із собою, так і з читачем. При цьому позиція автора може бути виве­дена лише із всього розмаїття поглядів, ідей, реальних вчинків персонажів твору, із врахування підтексту, який у новелах та оповіданнях Винниченка відіграє вирішальну роль. Зникає носій абсолютної істини. Натомість з'являється кілька героїв, кожний з яких має власну "прав­ду".

У Винниченка відпадає потреба пояснювати психологію своїх персонажів, бо кожен з них говорить за себе сам.Так, в оповіданні "Таємність"(1912) оповідач - помічник прокурора, що зрікся своїх юнацьких захоплень революційними ідеями, від яких врятувала його "одна історія". "Ся історія трапилася в нашому городку, де я жив після того, як мене викинули з університету (А викинули мене через те, що я хляснув педеля по плечі і ні з того ні з сього закричав: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!)". Помічник прокурора "з великим спокоєм само­задоволення" (пригадаймо: Винниченко розглядав задоволення собою як необхідну умову можливості існування людини) говорить: "...тепер мені смішні ті дитячі настрої, наївно-дурнуваті і шкодливі разом з тим. Мені смішні ті бородаті хлопчики, мої товариші з гімназії, які й досі не вийшли з гімназіальної стадії розвитку. Ті ж "конспі­рації, бумажечки, книжечки. Так само скидають шапку перед словом "народ", "ідеал", так само "руйнують", "творять", наївно вірять в таємності життя і шукають свободи». Це не слова автора, професійного рево­люціонера. Але письменник цілком вживається в образ, не дозволяючи персонажу ні на мить засумніватися у своїй правоті. Його погляди сформовані, виправдані, цілком послідовні й логічні: " Я не вірю, що непорядком можна дійти порядку".

Отже, мала проза Винниченка уже, попри своєрідну, але все ж раціоналістичну манеру, побудована не за принципом відображення дійсності. Письменник свідомо провокує читача до зміни його усталеного погляду на реальний світ, моделюючи ситуації, проектуючи інший, умовний, змінений світ. У Винниченка знаходимо і випробування героїв на внутрішню свободу, що виявляється у самостворенні чи саморуйнуванні, і "розірвану свідомість" людини "в світі без бога", і притчевість, реалізовану через надзвичайну конкретику образів. Все це згодом стане прикметою екзистенціалізму. Як великий письменник, В.Винниченко випередив свій час.