Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Морфемологія як розділ морфології. Об'єкт, предмет. лінгвістична проблематика. класифікація морфем

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Морфемлогія – розділ морфології, який вивчає систему морфем(мінімальних значеннєвих одиниць)// морфів та морфемну// морфну структу слів//словоформ,формальні та семантичні закономірності поеднання морфем//морфів у слові//словоформі. М. є порівняно новим відгалуженням у мвознавчій теорії. М. має власні об'єкт, предмет та завдання.

Об'єкт дослідження – морфемна підсистема мови, система морфем//морфів, морфемна структура укр. слів.

З книги.

предмет дослідження

види морфем//морфів за роллю і місцем у слові//словоформі, за їхньою функцією та вираженням, за поширенням у мові, за походженням 2.

значення морфеми, типи морфем//морфів за значенням (лексичне значення, граматичне значення, словотвірне значення), різновиди словотвірних і граматичних значень парадигматичні (нелінійні) та синтагматичні (лінійні) відношення одиниць морфемного рівня- слово//словоформа, основа//основаформа морфема//морф принципи виокремлення у словоформах синтагматичних одиниць -морфів і правила зведення їх у парадигматичну одиницю-морфему сукупність морфемних// морфних структур слів//словоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови.

Основною одиницею морфеміки є морфема//морф як двоєдина – абстрактно// конкретна – сутність.

Морфема – одиниця мови, мінімальна, значеннєва, двобічна, інваріантна, парадигматична, виокремл. у слові.

Морф – одиниця мовлення, мінімальна, значеннєва, двобічна, варіантна (представник морфеми), синтагматична, виокремл. у слоформі.

Морфема реалізується у морфах.

Як двоєдинна сутність морфема//морф мають ряд спільних ознак:

мінімальність (далі неподільні)

значеннєвість;

двобічність.

класифікація морфем.

Префікс – службова необов’язкова морфема в слові, що перебуває в препозиції щодо кореня чи іншого префікса, виражає переважно СЗ або іноді ГЗ і виконує словотвірну або формозмінну фун-ю. Корінь — основна й обов’язкова морфема, звичайно спільна частина споріднених слів, що містить елемент денотатного й лексич¬ного значення слова і виражає ідею тотожності слова самому собі. Слів без кореня не існує. Корінь — це частина слова, морфема. Афікс — службова необов’язкова морфема в слові, що займає пре- чи постпозицію щодо кореня чи іншого афікса, виражає словотвірне або граматичне значення і виконує словотвірну, словозмінну або формозмінну функцію.

Суфікс – службова необов’язкова морфема в слові, що перебуває в постпозиції щодо кореня або іншого суфікса, має СЗ або ГЗ і виконує переважно словотвірну чи формозмінну функцію.

. Закінчення – службова обов’язкова одиниця, яка перебуває в постпозиції щодо кореня чи суфікса (іноді перед постфіксом), вираж. ГЗ і виконує власне словозмінну (парадигматичну) та релятивну фун-ї

Термін ‘постфікс’ має два значення:

—  уширокому розумінні — це всі морфеми після кореня, тобто суфікс, закінчення та власне постфікс:

у-ми-ва-й-у-с', чит-а-й--но

—  у вузькому розумінні — це службова необов’язкова морфема в слові, що займає позицію абсолютного кінця слова і виконує переважно словотвірну (іноді формозмінну) функцію: у-ми-ва-й-у-с’, чит-а-й--но.

Інтерфікси –взяті в дужки сегменти, які не є однорідними ні щодо структури, ну щодо семантики та функцій.( кант-(ів)-сʹк-ий, тон-(алʹ)-н-ий). Морфемний статус інтерфіксів як фонемо сполук між двома коренями чи основами проблематичний.

Інфікс — службова морфема, яка з’являється у процесі творення нових слів або форм слів усередині кореня чи основи.У сучасній українській мові інфіксами є суфікси суб’єктивної оцінки -ен'к-, -он'к-, -очк-, -ун'-, -ечк-, -ус'-, -к-, -ц'-, що вставляються всередині інфінітивного суфікса. Голосна /и/ після м’яких /н'/, /с'/, /ц'/ чергується з /і/: куп-ц'-і, пи-т-он'к-и, спа-т-ус'-і

Афіксоїди = генетичні корені. Це корені, що функціонують як афікси. Утворюють ряди слів. У науковий обіг термін увів Микола Максимович Шанський. Він дав визначення афіксоїдам як «морфеми перехідного типу», тобто ті морфеми, які генетично є коренями, але в системі мови вони функціонують як афікси, тобто вони виконують словотвірну функцію – утворюють групи похідних слів, наприклад, вугл-е-коп-ᴓ-ᴓ, земл-е-коп-ᴓ-ᴓ, і тому набувають узагальненого словотвірного значення подібно до значення, які виражаються повноцінними афіксами: чит-ач-ᴓ, збир-ач-ᴓ - СЗ - `особа-виконовець дії`

Конфікс - єдність двох морфем (префікс і суфікс, префікс і постфікс), які є словотвірним формантом у процесі творення похідних. До конфіксів не відносять не рамкові, але складені словотвірні форманти колос-и-ти-с'а; триморфемні СФ також не належать до конфіксів при-пізн-и-ти-Æ-с'а.

8 Словотвір: предмет, обєкт. Словотвірна пара, словотвірний ланцюжок, словотвірне гніздо, словотвірна парадигма, словотвірний тип. способи словотворення

словотвір(дериватологія) – це розділ мовознавства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і способом їх творення. Розрізняють синхроніний(описовий) словотвір – вивчає словотворчу структуру слів, яка визначається синхрончними відношеннями; діахронічний словотвір вивчає шляхи пови похідних сліа у різні попередні періоди розвитку мовию. Об»єкт – слово, що виникло в процесі певних словотвірних дій. Предмет – відношення між похідними і твірини словами. Словотвірна пара - зіставлення 2 однокореневх слів, одне з них є твірним , інше похідним: ГАРНИЙ – ГАРНІШАТИ. Словотвірний ланцюжок – кожне наступне слово походить від попереднього:ДОЩ-ДОЩОВИЙ-ДОЩОВИК. Словотвірний тип – це основна одиниця класифікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють похідні слова(деривати), що належать до однієї частини мови і характеризуються такими словотвірними ознаками: 1)похідністю від основ слів однієї астини мови;2) спільним способом словотвору;3) спільним словотвіним значенням; 4)тотожним словотворчим формантом. Словотвірне гніздо – найбільша компонентна одиниця словотвору – вся системність однокореневих слів, впорядкованих відношеннями похідност. Для словотвір гнізда важлива наявність спільного кореня. До словотвір. Гнізда входять словотвір пара, ланцюжок, парадигма. Вершиною словотвір гнізда буде слово, що є початком. Найчастіше це непохідне слово:ГРАЦІЯ – граціозний – граціозно. Словітвірна парадигма – це частина словотвірного гнізда – сукупність похідних слів, які мають одну й ту саму твірну основу і знаходяться на одному й тому ж ступені словотвору. способи словотворення:

Афіксальні способи базуються на словотвірному форманті, які поділяються на власне афіксальні та конфіксальні. Власне афіксальні форманти – однокомпонентні, формально тотожні морфемі (префіксу, суфіксу, постфіксу). Семантично воно актуалізують СЗ морфеми-афікса у словотвірній фун-ї.

Афіксальний словотвірний формант встановлюється шляхом віднімання від похідної основи твірної основи: не-спокійний

      спокійний

    не-

Префіксальний спосіб – творення похідних шляхом приєднання словотвірного форманта – префікса – до твірної основи. Префіксальний формант переважно не змінює ЛЗ твірного слова, він є виразником модифікаційного словотвірного значення: ви-котити- ᴓ «дія назовні» - від-котити- ᴓ «дія в певному напрямку». Продуктивною є префіксація дієслів, малопродуктивною – іменників, прикметників, найменш – прислівників, бо вони рідко утвор. шляхом безпосереднього приєднання префікса до твірного прислівника.

Суфіксальний спосіб – творення похідного слова шляхом приєднання словотвірного форманта – суфікса – до твірної основи: ТО+СФs. Формант може бути нульовим, коли похідна основа не містить фонемного афікса, але в похідному слові є СЗ, яке в інших похідних передають фонемно виражені форманти: наказ- -

      наказа-(ти- )

        - -

    СЗ «опредметнена дія»

Суфіксація – один із найпродуктивніших способів творення похідних.

Постфіксальний спосіб – приєднання постфіксального словотвірного форманта до твірної бази дієслів, прислівників, займенників. Потенційно від кожного дієслова можливе ʹа- дієслово: писати - писати- -сʹа. Постфікс -сʹа- формує групу зворотніх дієслів із різними значеннями: власне зворотні (одягатися), взаємно-зворотні (лаятися), загально зворотні (веселитися), безоб’єктно-зворотні (телитися), непрямо-зворотні (збиратися), пасивно-зворотні (затверджуватися), безособово-зворотні (не сидиться). Постфіксальні прислівники та займенники входять до непродуктивних словотвірних типів із закритими рядами слів, які в СУЧ не поповнюються новотворами: де-сʹ, коли-сʹ.

Конфіксальні форманти – це функціональна єдність двох-трьох морфем, які лише разом утворюють нове слово префіксально-суфіксальним, префіксально-постфіксальним, суфіксально-постфіксальним, префіксально-суфіксально-постфіксальним способом: роз-погод-и-(ти- ᴓ)-сʹа

                                -погод- (а)

                              роз-  -и-  -сʹа

Префіксально-суфіксальний спосіб – творення похідного слова одночасним приєднанням двокомпонентного конфікса – суфікса і префікса – до твірної основи: ТО+СФp-s. Один із найпродуктивніших способів.

Префіксально-постфіксальний – творення похідних слів одночасним приєднанням префікса і постфікса до інфінітива: P+інфінітив+Pf. Характерний лише для похідних дієслів. Постфікс формує семантику зворотності, а префікс модифікує її за характером перебігу дії: «інтенсивність дії» гулʹати- - за-гулʹати- -сʹа.

Суфіксально-постфіксальний – творення похідного дієслова шляхом приєднання суфікса і постфікса до твірних основ двох частин мови – іменника та прикметника: лʹін-ува-ти- -сʹа. Малопродуктивний.

Префіксально-суфіксально-постфіксальний – спосіб творення похідних слів шляхом приєднання префікса, суфікса і постфікса до твірних основ двох частин мови – іменника і прикметника. Конфіксальний формант має 2 СЗ: «стати тим або набути ознаки того, на кого вказує твірне слово» (о-баб-и-ти- -сʹа) та «локалізація дії в місці, на яке вказує твірне слово» (при-земл-и-ти- -сʹа).

Безафіксні способи творення похідних української мови.

До безафіксних традиційно відносять морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний способи.

Морфолого-синтаксичний спосіб – виникнення нових слів шляхом переходу їх з однієї частини мови в іншу, що відбувається внаслідок зміни синтаксичної фун-ї, граматичної парадигми та значення частини мови і приводить до зміни їх ЛЗ. Різновидом є: субстантивація (учительська), ад’єктивація (кисле молоко), адвербіалізація (прийшов додому), прономіналізація (цілий – у значенні «весь»), препозитивація (у прийменник: просто неба), кон’юнкціоналізація (займенник → сполучник: що, чим), партикуляція (у частку: куди менше), інтер’єктивація (у вигук: Боже, горе, лихо).

Лексико-семантичний спосіб – творення нового слова шляхом злиття компонентів вільного словосполучення: добраніч (добра ніч), спасибі (спаси Біг).

Лексико-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів як реального історичного процесу на твірній базі тих лексичних одиниць, які існували в минулому.

У сучасній теорії словотвору не всі з названих способів визнають як такі, що творять нові слова. Наприклад, за межі синхронного словотворення виводять лексико-семантичний спосіб, бо втрата значеннєвої єдності не призводить до утворення нових слів.

Морфолого-синтаксичний спосіб (конверсія) (крім ад’єктивації та субстантивації) також формально не слугує творенню нових слів. Предметом словотвору вважають лише субстантивацію, яка має регулярний характер.

Субстантивація – перехід слів інших частин мови в іменник. СЗ субстантивованих слів передає семантико-граматична зміна парадигми: крапельки студені минулого горять (Adj) – все має своє минуле (Adj → N). Розрізняють повну та неповну субстантивацію. Неповна – перехід прикметників в іменники не приводить до зміни ЛЗ (розумний). Повна – набуває нового ЛЗ, закріпленого морфологічно, що й відображено у тлумачних словниках як окрема словникова стаття: Київ, Львів (місто).

Способи творення складних і складених слів

Словоскладання – утворення складних слів шляхом об’єднання в одну лексичну одиницю. (хліб--сіл’-, батк-о-мат-и).

Ознаки: 1) кожен компонент зберігає свій наголос; 2) змінюваність обох компонентів; 3) сталий, закріплений порядок слів.

У такий спосіб на твірній базі сурядних сполук утворюються складені слова, які позначають одне поняття, але кожен компонент зберігає морфологічну ознаку.

Основоскладання – утворюються шляхом поєднання кількох основ за допомогою словотвірного форманта – інтерфікса і суфіксацією. (ст-о-літт--а, чорн-о-ок--ий). У результаті осново складання утворюються складні слова – композити. Ознаки: 1) змінюється останній компонент; 2) мають єдиний основний наголос; 3) сталий порядок слів.

Осново-словоскладання – сурядні і підрядні сполуки слів шляхом поєднання основи одного компонента з цілим словом другого компонента твірної бази: лісостеп (ліс і степ), синьо-жовтий (синій і жовтий). Ознаки: 1) сталий порядок слів, інтерфікс 2) єдиний наголос

Абревіація – спосіб творення складноскорочених і скорочених похідних на твірній базі різних за структурою та семантикою. Слова утворені шляхом абревіації називаються абревіатурами. Мають специфічну морфемну структуру, усічений компонент, які входять до складу абревіатур називаються аброморфемами. (філ.-фак-, іст-фак-).

Залежно від того, на базі яких компонентів утворені абревіатури їх поділяють на:

1) буквені (АТС, НТВ); 2) звукова (ООН); 3) буквенно-звукова (ПАР*Є); 4) умовно-складові (ДонБас, Інтертоп, КабМін); 5) початкова частина слова + повне слово (зарплата, Євразія, зав кафедри);

6) початкова частина слова + початок і кінець або тільки кінець другого слова (біоніка (біологія і електроніка), мопед (мотоцикл і велосипед); 7) усічена частина твірної бази: бад (бадмінтон), спец (спеціальність), універ (університет).