Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Концепція займенника в традиційній і новітній граматичній теорії

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Займенник – це самостійна частина мови, яка вказує на істоту, предмет, ознаку або кількість, не називаючи їх і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки? Займенники виражають граматичні категорії відмінка, а також роду й числа (ті, що вказують на ознаки); у реченні виконують синтаксичні функції підмета, означення, додатка; у словосполученні можуть бути— головним і залежним словом. Специфічною рисою займенника є те, що він не має власного предметно-логічного змісту. Конкретне значення займенника змінюється залежно від суб’єкта чи ситуації. Особливість частиномовного значення займенника полягає у високій узагальненості його значення. Наприклад, займенник він може вказувати особу і будь-який предмет, хто – будь-яку особу (одну чи декілька) тощо. Основне категоріальне значення займенника – вказівність. За значенням поділяють групи: особові, зворотні, відносні, питальні, заперечні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені. Порівняно з ін. частинами мови участь займенника у творенні інших слів мови обмежена. Лише окремі займенники, наприклад, сам, себе, що, творять ряди ін. частин мови типу самобутній, самотній, самокритика, щодня, щогодини, себелюбний. Від ін. займенників утворені прислівники по-моєму, по-твоєму, по-нашому, по-вашому. Крім того, залишок займенника себе маємо і в постфіксі -ся: митися, купатися, цілуватися. У 60-х роках займенник як самостійна частина мови став заперечуватися за значеннями і семантичними ознаками. Таку концепцію запропонував І.К.Кучеренко. Пізніше, у другій половині 80-х років, із запереченням погляду на займенник як самостійну частину мови виступив І.Р.Вихованець, який розподілив займенники до іменників, прикметників і прислівників. М.А.Жовтобрюх у статті «Займенник у системі частин мови» наводить переконливі докази щодо частиномовного статусу займенників, спираючись на семантичні, морфологічні та синтаксичні особливості цього класу слів. На думку І.І.Матвіяса, займенники як частина мови становлять особливий клас слів, позбавлених конкретно виявленого матеріального змісту; вони виступають еквівалентами іменників, прикметників і числівників, даючи найзагальніше уявлення про предметність, ознаку й число. Відома також спроба виділити займенники в окремий лексико-семантичний тип слів, до складу якого В.В.Виноградов зараховував лише предметно-особові займенники та похідні від них. Визнається, що об’єднання займенників в один клас можливе лише на основі лексико-семантичних ознак. Саме природу таких спільних ознак лінгвісти намагаються з’ясувати останнім часом. Займенники, на думку дослідників, «не називають, а вказують» і, таким чином, визначаються як вказівні слова. Недолік цього підходу виявляється в тому, що відповідно до буквального значення терміна «вказівний» – саме займенниками слід би було вважати тільки вказівні.