Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Дієслово. Форми дієслова. Граматичні категорії дієслова: структура граматичних значень, форми їх вираження, функції. Парадигматика дієслова

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Дієслово – це самостійна частина мови, якій властива семантична категорія процесуальної ознаки предмета, що виражається основними морфологічними категоріями – часу, способу, виду та особи.

Іменник і дієслово в системі частин мови посідають центральне місце за своїми семантико-синтаксичними функціями: для іменника – це функції підмета і додатка, для дієслова – присудка. Весь комплекс ознак дієслова оформлює семантику предикативності – вираження відношення смислу речення до дійсності. Основними для неї є морфологічні категорії часу, способу, виду й особи. Валентність дієслова – можливість мати при собі залежні члени речення – суттєво впливає на структуру речення.

За лексичним значення дієслова поділяються на: предикати дії (іти, думати, любити) та предикати стану (нудило, щастить, страждати).

Семантична категорія дієслова – процесуальна ознака предмета, синтаксична функція – присудок, морфологічні категорії – час, спосіб, вид, особа, рід, число, перехідність/неперехідність.

Дієслова поділяються на: особові (зберігаю), неозначена форма – інфінітиви (зберігати), безособова форма, форми на -но, -ено, -то (збережено).

Дієприкметник і дієприслівник мають деякі дієслівні ознаки (виду, перехідності/неперехідності), але не можуть самостійно виконувати ролі присудка, проте виконують у реченні недієслівні функції – означення (дієприкметник) або обставини (дієприслівник). Для них не характерна дієслівна парадигматика (дієприкметник) або взагалі словозміна (дієприслівник), тому дієприкметники і дієприслівники розглядаються, відповідно, у складі прикметника і прислівника як окремі лексико-граматичні розряди.

Категорія виду – обов’язкова граматична ознака для всіх форм дієслова, виражає граматичну характеристику дії або стану щодо їх внутрішнього часового обмеження і базується на двох протиставлених грамемах – доконаного й недоконаного виду. Доконаний вид – ознаки дії, обмеженої в часі, завершеної в минулому або майбутньому, результативної (що зробив? що зробить? – підписав, підпише). Недоконаний вид – необмеженість у часі, незавершеність, не результативність (що робить/робив/робитиме? – підписує).

Категорія часу – виражає співвіднесеність дії або стану дієслова з реальним часом. Часова семантика властива дієсловам, які виражають реальні дії або стани. Теперішній час – одночасність дії з моментом мовлення, постійність дії (що робить? – закриває, танцює). Минулий час – передування дії моменту мовлення (що робив/зробив? – закрив/закривав). Майбутній час – слідування дії, тобто виконання після моменту мовлення (що робитиме/зробить? – закриватиме/буде закривати/закриє). Деякі дослідники виділяють ще давноминулий час, який виражає значення передування дії іншій дії (читали були/прочитали були) – вживається здебільшого у текстах художнього стилю або в розмовному мовленні.

Категорія способу виражає відношення дії до дійсності. Дійсний спосіб виражає реальну дію або стан; умовний (відпочив би) і наказовий (встань і скажи) – нереальну дію або стану.

Категорії особи, числа і роду. Категорія особи характеризує дію або стану за відношенням її до учасників мовленнєвого акту, що виражається формами 1-ї (я люблю), 2-ї (ти сидиш) і 3-ї (вітер віє) особи.

Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі за особами не змінюються – вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів би, раділа б, раділо б, раділи б. Число дієслова несе інформацію про кількість діячів. Перша особа множини вказує, що дію виконує мовець та ще одна чи більше осіб: (ми) пливемо, розмовляємо. Друга особа множини вказує на дію двох або більше осіб, до яких звернена мова: (ви) думаєте, зачекайте. Третя особа множини означає, що дію виконують два або більше діячів без участі мовця: (люди) радіють. Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. їх називають безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати – світало, світає, світатиме, світало б, нехай світає.

Категорія перехідності/неперехідності виражає відношення дії або стану до об’єкта. Перехідні дієслова – лексична семантика реалізується в реченні за допомогою об’єкта дії або стану (студент складає іспит; намалювати портрет). Неперехідні – стосується лише суб’єкта (летять журавлі, вона всміхнулася).

Категорія стану виражає відношення дії/стану до суб’єкта і/або об’єкта. Активний стан – спрямованість дії/стану до суб’єкта – виконавця дії (кафедра видає науковий збірник). Пасивний – спрямованість дії/стану до об’єкта дії/стану (науковий збірник видається кафедрою).

Парадигматика дієслова. За типом відмінювання всі дієслова поділяються на дієслова І та II дієвідмін. Крім традиційного способу визначення дієвідмін за основою теперішнього часу та закінченнями (до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -уть, -ютъ, а до ІІ - дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -ать, -ять, можна визначити дієвідміну за основою інфінітива (відкинувши суфікс -ти).

Форми теп. ч. творяться від дієслів недоконаного виду додаванням до основи особових закінчень. У формах теперішнього часу виражається значення 1-ї, 2-ї і 3-ї особи в однині та множині. Щоб перевірити, які особові закінчення слід писати в дієсловах теперішнього і майбутнього часу, треба визначити дієвідміну. Дієслова мин. часу змінюються за родами і числами: співав, співала, співало, співали. Дієслово чоловічого роду має суфікс -в- (носив, водив) і нульове закінчення або не має суфікса і має нульове закінчення (ріс, віз, ніс), у жіночому, середньому роді і в множині – суфікс -л- і закінчення -а (несла), -о (несло), -и (несли).

Дієслова майб. часу змінюються за числами та особами. Дієслова недоконаного виду мають просту і складену форми майбутнього часу, дієслова доконаного виду лише просту форму. Дієслова теперішнього і простого майбутнього часу доконаного виду мають однакові особові закінчення. Наприклад: виконаю, виконаєш, виконає, виконаємо, виконаєте, виконають. Складна форма майб. часу дієслів недоконаного виду в сучасній українській мові має закінчення -му, -меш, -ме, -мемо, -мете, -муть. У складеній формі майбутнього часу особові закінчення має дієслово-зв'яка бути при незмінюваній формі інфінітива. Бути й дати – це дієслова з нерегулярними формами. У дієсловах сісти, гнати, жити, слати, іти, взяти, підняти відбуваються нетипові зміни в основах. Ці дієслова слід запам'ятати. Дієслівна парадигма мин. часу дійсного способу та умовного способу не має морфологічного показника особи. Ці форми належать до системи дієвідмінювання поряд із особовими, але в основі парадигми лежить розрізнення за родами і числом. У дієслові-присудку, вираженому формою минулого часу або умовного способу, відношення до особи виражається синтаксично – через зв'язок із займенником або через підстановку займенника замість іменника, наприклад: я працював, ти працював, учень (він) працював. Отже, видозміна дієслова за відношенням до особи і числа або до роду й числа органічно пов'язана з граматичними категоріями часу і способу.