Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Питання походження української мови: концепції, аргументації. Історичні джерела вивчення української мови

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Старослов’янізми – це такі слова, які до лексичного складу східнослов’янських мов успадковані від мови старослов’янської, що сформувалася в ІХ ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов’яни певний час використовували старослов’янську писемну мову в функції літературної.

У Х ст. в зв’язку з охрещенням Київської Русі старослов’янська мова була запозичена і східними слов’янами. У деяких жанрах, головним чином у церковно-релігійній літературі, вона вживалася протягом ряду століть, а тому цілком природно, що давньоруська мова засвоїла від неї ряд лексичних елементів, які збагатили її словниковий склад і потім, в тій чи іншій мірі були успадковані всіма сучасними східнослов’янськими мовами, в тому числі і українською. Старослов’янською мовою, якій була властива певна літературна організованість, складалися самобутні твори, ще більше нею перекладалися книги різноманітного змісту з грецьких оригіналів. У старослов’янській мові були поширені слова для називання багатьох понять, насамперед абстрактних, для яких ще не існувало відповідників у живих давньоруських говорах. Такі слова й запозичувалися у давньоруську мову в першу чергу. Проте серед старослов’янізмів є й побутові назви, що поширилися внаслідок занесення на Русь ще невідомих предметів побуту.

Східнослов’янські мови засвоювали з книжних джерел деякі лексичні елементи старослов’янського походження і пізніше, тобто тоді, коли давньоруська мова вже не існувала.

Старослов’янізми характеризуються деякими фонетичними і граматичними особливостями південнослов’янського походження, найголовніші з них такі:

1) неповноголосні звукосполучення -Ра-, — ла-, — ре-, — ле-Відповідно до східнослов’янських повноголосних -оро-, — оло-, — ере-: Здравствувати, здрастуй, здравиця, мракобісся, храм, прах, враг, вражий, Лісоград; область, глава, гласність, благословити, облачати, златоверхий, сладострасний, властолюбивий; древко, древесина, древесний, представити; Млечна путь (однак є подібні слова не старослов’янського, а західнослов’янського походження: влада, владар Чеськ.);

2) сполучення Ра — На початку слова відповідно до давньоруського Ро — (із давнього Ор — Перед приголосним): Раб;

3) приголосні Жд Відповідно до східнослов’янського Ж (із давнього Ф: вождь, утверждати;

4) голосний Є На початку слова відповідно до східнослов’янського О. Єдиний, єдність, єднати;

5) іменникові суфікси -знь, — тель, — ств(о), — тай, — ин(я), Дієприкметникові -щ(ий): Приязнь, учитель, багатство, братство, глашатай, гординя; трудящий, невмирущий, болящий;

6) префікси Еоз-, пред-, со-: Воздвигнути, предтеча, соратник І ін.

Зі старослов’янської мови успадковані і деякі такі слова, вживані в сучасній українській літературній мові, які не мають будь-яких фонетичних чи морфологічних ознак, що свідчили б про їх південнослов’янське походження, наприклад: Буква, істина, небо, палата, плащ, юність Та інші.

Українська літературна мова, в якій традиції старокнижної мови збереглися менше, ніж в російській, засвоїла і меншу кількість старослов’янізмів до свого лексичного складу. Проте все ж вони посідають у ній певне місце і активно використовуються в органічній єдності зі споконвічною українською лексикою.

Деякі слова старослов’янського походження зовні не характеризуються якимись специфічними стилістичними ознаками, поширені в усіх жанрах сучасної української літературної мови без будь-яких паралелізмів до них, як: Область, плащ, багатство, єдиний. Окремі старослов’янізми вносять дифенціацію в значення слів, паралельно вживаючись з їх українськими варіантами.

Наприклад: в українській мові здавна поширений прикметник Голосний (голосний звук, голосна розмова); вживається в ній і слово Гласний, Утворене від того ж кореня, але вживане з іншим значенням (гласний міської думи, гласний повітового земства). В сучасній українській літературній мові прикметник Гласний Вживається також із значенням „відкритий».

Здебільшого ж старослов’янізми виконують у сучасній українській літературній мові стилістичну функцію (використання у художніх творах; наприклад у Шевченко: Упованіє, милосердіє, возлагаю, главах, помазаниках Божих). Так, найчастіше до них вдаються в художньому мовленні, щоб відтворити колорит минулого життя, типізувати та індивідуалізувати певні риси характеру персонажів, надатиподіям іронії,зневаги, або урочистості. Традиційним для медійного стилю стало широке використання застарілої лексики в якості стилістичного засобу, простежується тенденція її активного використання для підвищення експресивної функції, підсилення виразності й емоційності. В офіційно-діловому стилі застаріла лексика майже повністю відсутня, за винятком окремих термінологізованих слів та словосполучень. Зрідка можуть бути використані в науковому стилі в літературознавчих та історичних дослідженнях для наближення розповіді до описуваної епохи.В усному розмовному мовленню застаріла лексика розповсюджена мало. Здебільшого слова використовуються для створення жартівливих, гумористичних, рідше – іронічних ситуацій.