Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Переклади конфесійних текстів українською мовою (Пересопницьке євангеліє)

Всі публікації щодо:
Мовознавство
Перекладна церковна література

Мова конфес. стилю майже до кін. 15 ст. була слов’яноруською, з живомовними елементами, переважно фонетичними. Проте в 16 ст., з настанням доби Відродження конфес. твори починають інтенсивно перекладатися «простою мовою». Видатними пам’ятками укр. мови є переклади Святого Письма — Пересопницьке Євангеліє 1556 — 61, Літківське Євангеліє 2-ї пол. 16 ст., Євангеліє Валентина Негалевського 1581, у с. Крехові Жовківського району Львівської обл. у 60-их роках ХVI ст. перекладено Апостол, Учительні Євангелія, зокрема Скотарське 1588. понад 20 книг Старого Завіту, здійснений Ф.Скориною в 1517 – 1519 рр. у Празі, а також їх списки та переробки. Учительне Євангеліє, патріарха Каллиста, перекладено і в 1616 р. надрукувано в Єв'(Вевісі) біля Вільна (Вільнюса).

Ідея перекладу конфесійних творів українською книжною мовою підтримувалася й реформаторським рухом, який у XVI ст. через Польщу й Чехію дійшов до України. Церковна проповідь і Святе Письмо рідною мовою – одна з основних вимог протестантизму, який передбачав засвоєння слова Божого розумом.

ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ — визначна рукописна пам’ятка староукр. мови та мист-ва 16 ст. Один з перших укр. перекладів каноніч. тексту (четвероєвангелія), здійснений 1556 — 61 Михайлом Василевичем із Сянока та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у с. Двірці та м. Пересопниці на Волині (тепер село Рівн. р-ну Рівн. обл.). Написане на пергаменті пізнім уставом чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо.

Пам’ятка відображає взаємодію народнорозм. і книжних елементів в укр. літ.-писем. мові 16 ст. У ній чітко проступають риси живої нар. мови. На фонет. рівні це наявність народнорозм. фонеми и перед, ряду високого підняття, укр. рефлекси Ђ, перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. На морфол. рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтакс. структура виразно українська. Народнорозм. лексику введено до тексту переважно за допомогою глос. Вони, як правило, ставляться поряд із словами оригіналу, але обрамляються «прямокутниками»; виписані «дробним» письмом. Це, здебільшого, старослов’ян. слова (напр., «чресла» — бедра, «бдЂти» — не спати), але є укр. глоси до укр. же слів. Вони свідчать про пошуки наддіал. слова, вироблення загальноукр. лекс. норми («стрЂху» — дах, «через збожя» — через пашню і т. п.). На графіці рукопису позначився другий південнослов’янський вплив. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з укр. мотивами. До наук. обігу пам’ятку ввів О. Бодянський. Зберіг. в Ін-ті рукопису НБУВ (Київ).

ДРУГИЙ ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ВПЛИВ — вплив південнослов’янської писемності на східнослов’янську, пов’язаний з реформаторським культурно-освітнім рухом ХІУ ст., започаткованим на Афоні (Греція) й поширеним у православних країнах Балкан. Він виявився в поширенні традицій тирновської школи книжності та норм Євфиміївської реформи у сх. слов’ян. Термін «другий південнослов’янський вплив» уведений до наук. термінології на поч. ХХ ст. О. Соболевським.