Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Мовна ситуація в Київській Русі: лінгвістичний аспект дослідження

Всі публікації щодо:
Мовознавство
Давня українська література

Щодо мовної ситуації у лінгвістів немає єдиної точки зору, але вони сходяться на тому, що східні слов'яни 11- 13 століття мали спільну писемну літературну мову або давньоруську або церковнослов'янську чи обидві разом.

Півторак вважає що на території Київської Русі існували дві форми усної мови (усне народне діалектне мовлення та усно-літературні койне) і дві писемно-літературні мови — давньокиївська (давньоруська) і церковнослов'янська. усне народне мовлення не було однорідним і як наслідок у різних діалектних ареалах формувалися і розвивалися ті фонетичні й граматичні риси, які стали особливостями української, російської та білоруської мов.

Церковнослов'янська прийшла після прийняття християнства і стала мовою церкви, освіти і культури. Державні і світські культурні функції виконувала давньоруська, що виникла на основі місцевих мовних традиці. Вона функц паралельно. це мова збірника законів «Руська правда», літопису «Повість минулих літ» а також «Слова про похід Ігорів».

Але вже церковнослов'янські пам'ятки другої половини XI ст. і пізніші,зазнавши впливу говорів, відбивають мовні риси живої української мов: гортанний звук h, український голосний звук и; наближені ненаголошені е и та и е, голосний і на місці давнього Ђ («ятя»).

більше живомовних українських рис засвідчують давньокиївські пам'ятки світських жанрів ( «Слові про Ігорів похід» (кінець ХП ст.)) відбито повноголосся (ворота, голова,, хороброе), закінчення -ові, -еві (-єві) в дав. відмінку іменників чол. роду (Дунаєві, Игореві,, королеві), кличний відмінок іменників (Бояне, дружино, княже, Всеволоде, господине), форми дієслів теперішнього часу з м'якими закінченнями -ть (велить, плачуть, ржуть) і багато інших. Проте лінгвіст зазаначає що спільність цих мов була відносною. у містах Київської Русі існували так звані усно-літературні койне наддіалектного типу, але найбільш впливовою була київська вимова.

Русанівський стверджує що старослов'янська мова після 988 року утвердилася як головна літературна мова. Поряд із нею існувала юридично ділова - руська мова, що мала в основі східно-слов діалект. Це два різновиди однієї літературної мови. Давньокиївська літературна мова складалася із трьох функціональних стилів: високого (конфесійна і ораторська література-перекладні і оригінальні твори), середнього (мова літописів і художньої літератури) і зниженого («Руська Правда», грамоти). Високий стиль репрезентувала старослов’янська мова, яка, набувши деяких східнослов’янських рис (фонетичних, граматичних і лексичних), наблизилася до місцевого київського діалекту. Середній стиль поєднував у собі церковнослов’янські елементи — основа стилю — і в значній кількості місцеві фонетичні, граматичні і особливо лексичні особливості. Знижений стиль становить собою літературну мову східних слов’ян. У ній домінують місцеві східнослов’янські риси, хоч наявні й церковнослов’янізми, які виступають як інкрустаційний матеріал.

Німчук вважає що у давній Славії існували дві писемно-літературні мови: давньоруська, що сформувалася в Київській Русі на грунті живого мовлення при взаємодії зі старослов'янської. Та принесена старослов'янська мова, яка під впливом місцевого мовлення набула виразних слов'янських рис. Провідна роль Києва сприяла виділенню старокиївського (полянського) говору на роль основи літературної мови.

Давньоруська літературна мова була мовою державною нею велося Діловодство, судочинство, приватне листування, літописання, художня література, паломницька проза.

писалися різного роду документи-грамоти, велося міжкнязівське офіційне та приватне листування, робилися офіційні написи на речах. Не написане зведення законів "Руська Правда" (з’явилася в XI ст., доповнена на початку XIII ст.).

Церковнослов'янська мова використовувалася у богослужінні 11- 13 століття. Перші канонічні старослов’янські тексти на Русі скрупульозно копіювалися. Згодом під впливом перекладів з грецької мови та інших творів виробилася давньоруська редакція церковнослов'янської мови.

вже в кінці XI ст. звуково-орфографічна система в таких книгах стала типово давньоруською — літерами оу, ю замінюються букви юс великий, юс великий йотований; літери я (юс малий) та я взаємозамінюються або вживаються замість йотованого юса малого; розрізняються сполуки ьр, ър, ъл та ръ, рь, ль. Давньоруська редакція (варіант) церковнослов’янської мови формувалась введенням живомовних елементів у старослов’янські тексти. Важливу роль відігравали твори вітчизняних церковних письменників, переклади з грецької.