Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Лінгвістична характеристика полемічних текстів староукраїнської літературної мови другої половини XVI - першої половини XVII століття

Всі публікації щодо:
Мовознавство
Оригінальна світська література

Потребує уточнення поняття «староукраїнська літературна мова другої половини ХVІ-ХVІІІ ст. У дослідницькій практиці це поняття набуло двох значень: його частіше розуміють як єдність мов слов’яноруської і «простої», рідше як літературну мову, що ґрунтується переважно на українській живомовній основі.

У другій половині ХV-ХVI ст. на зміну візантійсько-християнській культурній добі з її ідеологією теоцентризму настає доба Відродження та ідеологія антропоцентризму. Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (O jedności kościoła Bożego) (Вільно, 1577 р.).

У відповідь з'явилися твори видатних українських письменників-полемістів Г.Смотрицького "Ключі царства небесного", Х. Філалета, С. Зизанія, М. Андрелли та ін. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі "Тренос" (грец. - "плач" - плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенський у "Палінодії" ("книга оборони"), Іван Вишенський у "Раді про очищення церкви" виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом "чим гірше, тим краще". Національно-визвольний пафос полемічної літератури з її повагою до народного життя сприяв утвердженню позицій простої мови.

Полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. У творах «Послання єпископам — відступникам від православ'я», «Короткослівна відповідь П. Скарзі», він безжалісно таврує греко-католиків.

Церковнослов'янською лексикою пересипано тексти усіх творів І. Вишенського: «Книжки», «Кратко словного отвѣта Петру Скарзѣ», «Послання Домникии» та інш. його мова майже чисто церковнослов'янська, коли він цитує апостолів або говорить про високі церковні Цінності. Це переважно абстрактні слова на -ниє, -ие, та активні дієприкметники на -ый, -ий, -ай.

Українська лексика в творах І. Вишенського переважає. Її риси: народні вирази; Народні назви природних і штучних ландшафтних явищ; абстрактні українські слова; українські дієслова; правнича та адміністративна лексика; власні слова створені за зразком існуючих; неологізми; глоси; народні фразеологізми; чергування у з в; мяке ц; кличний відмінок; закінчення –ови(-єви); закінчення наказового способу –ѣмо(-ѣм) перша особа та –ѣте друга особа; морфема нехай; активні дієприкметники, форми аориста; нагромадження слів; Розгорнуті метафори; порівняння на народній напівфразеології.

У 1620 1622 роках Копистенський продовжував полемічну традицію Вишенського. Він написав «Палінодію». українську лексику він поєднував зі старослов'янської. риси його творів це: синонімічні ряди, народні фразеологізми, суспільно політична, економічна лексика, елементи української мови, запозичення.

«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу.

У Творах М.Смотрицького в «Пересторозі», (1605—1606 pp.), у «Вопросахь й отвѣтахь православного зь папѣжникомь» з 1603 p., у «Советовании о благочестіи» 1621 р. та ін. відчутний відгомін писань Вишенського. риси його творів: простонародні порівняння, народні фразеологізми, нагромадження слів

Письменники-полемісти (Герасим і Мелетій Смотрицькі. Іван Вишенськнй, Василь Суразький, анонімні автори «Пе-рестороги», Клірик Острозький, Христофор Філарет, Захарія Копистенський) обстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову. Вони гостро засуджували вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересам українського народу. Більшість письменників-полемістів усвідомлювали необхідність розширення освітніх програм, підвищення ролі школи у вихованні молоді.