Відповіді на питання Державного екзамену з української літератури - 2024

Поняття функціонального стилю. Функціональні стилі сучасної української літературної мови

Всі публікації щодо:
Мовознавство

Функціональний стиль — це суспільно усвідомлений внутрішньо цілісний спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції суб'єктивно-духовного впливу. Стиль мови формується мовцями в результаті послідовного добору мовних засобів відповідно до соціально-комунікативної мети, умов, ситуації і змісту спілкування. За В. Виноградовим «Стиль — це суспільно усвідомлена і функціонально зумовлена, внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, відбору і поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи тієї загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими самими способами вираження, що слугують для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці певного народу».

Кожна високорозвинена сучасна мова поділяється на стилі, які в свою чергу, мають: сферу поширення і вживання (коло мовців); функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо); характерні ознаки (форма та спосіб викладу); система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо). Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови.


На сьогодні виділяють п’ять стилів української літературної мови: художній, розмовний, науковий, офіційно-діловий та медійний. Питання щодо виокремлення інших стилів (конфесійний, епістолярний) є дискусійними. Ці стилі — історично сформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературної мови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів відповідно до сфер спілкування та мають власні норми. Тобто в сучасній мові кожен функціональний стиль є відображенням функціонування мови у відповідній сфері суспільно-виробничої діяльності і життя. Стилі постійно розвиваються і вдосконалюються, підпорядковуючи собі мовні засоби інших.

Офіційно-діловий стиль функціонує у писемній формі як засіб, що задовольняє потреби офіційного спілкування у державному, громадському, економічному, політичному житті. характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Характерні риси: документальність, стабільність , стислість, чіткість, висока стандартизація, виразна логізація викладу,використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології, специфічна термінологія. Обов’язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі науки, техніки й освіти. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопід­рядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Основними стильовими ознаками є абстрагованість і узагальненість, підкреслена логічність, однозначність і точність, зрозумілість та об’єктивність викладу, унормованість мови, стандартизація, уніфікованість, своєрідна клішованість засобів вираження .

Медійний стиль – це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформаціїї. Найхарактернішою ознакою стилю медіа є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю, спрямованість на новизну; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність. Завдання медіа полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку. Цей стиль пронизує усі сфери діяльності людини, а сьогодні доступний кожному у соціальних мережах.

У художньому стилі найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми, епітетів, метафор, порівнянь, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів), широкий вияв авторської індивідуальності. Основне призначення художнього стилю — впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки. ознаками є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження. у художньому стилі мовні засоби служать побудові художнього образу, що здійснюється через поєднання елементів усіх функціональних стилів мови + загальна образність мови + індивідуальне образне слововживання. Художній стиль використовує матеріал усно- розмовного стилю та вводить у літературні норми побутове мовлення.

Розмовний стиль вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах.


Функціональні стилі розрізняються кількісними показниками вживаних мовно-структурних одиниць, а також функціями, які вони виконують у конкретних текстах. Деякі науковці виділяють також епістолярний (стиль приватного листування) і ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного).Кожний стиль володіє певним ступенем поширення в мові, сферою використання мовцями. Тому для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, книжна й розмовна. Усі стилі мають усну й писемну форми, але для одних (розмовного) основною є усна форма, а для інших (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього) – писемна.