Література як мистецтво слова - Деякі принципи літературного аналізу художньої мови - М. Коцюбинська 1965


Розділ ІV. Слово образне і „необразне“

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Слово і образ. Найспецифічніші поняття, найсуттєвіші категорії художньої творчості. Образ є закономірним не лише для всіх видів мистецтва як форма художнього освоєння світу, а й взагалі для людського мислення. Слово як засіб спілкування людей обіймає все буття людини, робить можливим її самоусвідомлення. А в своїй єдності вони здійснюють художнє пізнання, творять поезію.

Як же постає ця художня єдність? Як твориться образна конкретизація за допомогою слова? Чи правомірний розподіл слів на «образні» і «безобразні»? Розв’язання цих питань дає змогу зрозуміти найтонші явища стилю, відчути м’які діалектичні переходи одних явищ змісту і форми в інші.

Слово і образна будова твору

«Мова слів» у художньому творі перетворюється на «мову образів». Окремі мовнообразні деталі, сплітаючись, творять мікрообрази 1, переходять у загальні образи-характери, «освоюють», втілюють ідейний висновок. Зображення стає пластичним, ідейний висновок — глибоким і переконливим. Іде процес образної роботи слова.

Розкриймо новелу М. Коцюбинського «Сміх», цю «сильну і страшну річ» (Горький). Героїв новели не описано, а показано. Подано фактично лише зовнішні риси Варвари: «кремезна», «широке, землистого кольору обличчя», «спокійні рухи», «важка», «з червоними, голими по лікоть руками», «певний важкий хід босих ніг», «поважне обличчя». Варвара говорить мало, зображена вона в рухах, у дії: пере, біжить відчиняти двері, заспокоює дітей. Це «дієслівне» зображення подано без коментарів, як щось саме собою зрозуміле: вона — наймичка, вона має весь час щось робити. Але вже в цій небагатослівності, в цих «спокійних» деталях зовнішності відчувається ще нерозкрита, захована сила, впевненість, якесь своє внутрішнє життя. Вже в незвичайному для такого тривожного моменту, ніби дещо демонстративному спокої, в тому, що Варвара продовжує робити свої звичні справи, в тому, як вона «здивовано підняла» на пані своє широке обличчя, коли та наказала їй не відчиняти віконниць, — помітне якесь іронічне ставлення до жаху, що пойняв наполоханих панів, неприйняття їхньої тривоги. Все не внутрішнє, не усвідомлене ще нею самою, відчувається за скупим «номінативним» словом. І тому ми підготовлені до вибуху її довго тамованих почуттів.

Варвара сміється, і ця сцена сміху сильна і справді страшна. Вона сміється, вона торжествує, вона ненавидить панів — ось в чому її сила, її спокій, такий, з точки зору панів, недоречний. Всі ті окремі риси зовнішності Варвари, на яких наголосив письменник, включаються в цей образ, всі епітети оживають. Варвара — «кремезна», «важка», «широка», і тому сміх її — такий самий важкий і сильний, як і вона. Це страшний сміх, що потрясає всю її істоту, від якого колихається все її велике, грубе, змучене роботою тіло: «Лице в неї наллялось кров’ю, очі спалахнули, вона підперла боки червоними голими по лікоть руками й хиталась од сміху, як п’яна, аж великі груди її скакали під заяложеним убранням».

В такому одвертому, неприкрашеному, навіть дещо «натуралістичному» образі сміху письменник втілює вибух схованої сили і ненависті, а ненависть, поєднана із силою, завжди страшна для тих, на кого вона спрямована. Так створюється кульмінаційний образ новели — сміх — рельєфний, конкретний, відчутний, що природно переростає в узагальнення народного гніву, від якого не сховатися за зачиненими віконницями. Так зводяться докупи в одному ідейно-образному вузлі конкретні «зовнішні» деталі.

На протязі всього твору в найтонших мовнообразних виявах складається, реалізується контраст між Варварою і її панами, що лежить в основі ідейного задуму новели.

Якщо абстрагуватися на хвилинку від конкретних персонажів новели, то можна сказати, що її головними героями є сміх і страх. У всьому — їх контрастне зіставлення.

Пані Наталя — «бліда, невиспана», очі «короткозорі», що «неспокійно блукали», «вираз наляканого птаха». Вона не пішла, а «посунула» з однієї хати до іншої, вся зігнута, бліда, приречена, «біла, як мара», — з ідейного підтексту всіх цих окремих характеристичних штрихів народжується загальний образ страху, що проймає весь твір. «Наляканої», «притишений голос», «неспокійно», «тихо посунула», «напружено», «невиразні змішані звуки», «незвичні і тривожні», «розпучливо», «роздратовано» (повторюється), «змішане і пом’яте» обличчя і т. д. — так передано поведінку, душевну настроєність, зовнішність Чубинського та його дружини. Якщо в характеристиці Варвари домінантою був «слоікій», «певність», то тут теж є домінанта, але цілком протилежна. І вже саме повторення, нагнітання однорідних ознак створює враження приреченості, страшної непевності, жаху.

З вулиці чути «невиразні, змішані звуки», і обличчя у пана Валеріана «змішане і пом’яте», у шпари віконниць ллється «каламутне» світло (тут знову і знову стикаємося з такою характерною для Коцюбинського глибиною і всеосяжністю психологізації зображення). Чубинський не розуміє подій, не в змозі дати їм оцінку, не вміє відрізнити народу від чорносотенних хуліганів — і все здається йому страшним і хаотичним. Там, за вікном, вирує щось, незрозуміле Чубинському.

«А-а-а — котилось ближче щось дике і чулись в ньому і брязкіт скла, і окремі крики, повні розпуки та жаху, і тупіт ніг великої юрми». .Письменник змальовує це «щось» таким жахливим, таким неконкретним, яким воно привиджується хворобливій, настрашеній уяві Чубинського. «Скакав по вулиці звощик і гнався за ним гуркіт коліс, як божевільний». Реальна деталь — і породжене уявою відчуття погоні, образне розчленування єдиного цілого: гуркіт коліс як щось відокремлене, осібне, що женеться за кимсь. Відчуття панічної втечі — і далі, в примхливій персоніфікації, пройнятій настроєм героя — «Осінній вітер мчав жовті хмари й сам тікав з міста». Так втекти хотів би сам Чубинський. Таким «хаотичним», жахливим, позначеним печаттю приреченості видається навколишнє панам Чубинським в їх судний день.

Після вибуху Варвариного сміху Чубинський, не отямившись ще після несподіваного для себе кошмару, побіг за нею: «Побіг до кухні й одчинив двері. Там було ясно...»

Варвара не зачинила віконниць, і в кухні було ясно в той час, як у затінених кімнатах панували сутінки. Але ми несамохіть зупиняємося на цьому, ніби відчуваючи якийсь другий додатковий смисл цієї буквальної деталі. І справді, вона теж включається в головний ідейно-образний контраст твору. Характерно, що Коцюбинський виділяє це речення окремим рядком, ніби наголошуючи на ньому. У Варвари ясно в кухні, незважаючи на важкі і темні умови життя, на виснажливу працю, на «тверду лаву, на якій спала... поміж помий, бруду і чаду...» І сама вона після свого сміху «зігнута, зів’яла», але все ж «спокійна». А в хаті в Чубинських — темрява і каламутне світло крізь шпари віконниць. Рухи полохливі, голос надірваний. В серці страх. Всюди він, цей контраст спокійної народної сили і впевненості (хай не- усвідомленої) і полохливості, нестійкості і приреченості панів, для яких нема завтра, яких розчавить те невідоме «щось», якого вони так бояться, — народний сміх, народний гнів.

Не можна, звичайно, прямо виводити широких ідейних висновків із звичайних зображальних деталей. Але важливо відчувати внутрішні процеси смислового життя твору, розкривати, як вони, ці деталі, позбавляючись своєї буквальності, включаються в загальний образний контекст.

Лише виховавши в собі тонкий філологічний зір і слух, можна побачити, як із таких майже невидимих неозброєним оком образно-емоційних «молекул» складається художній організм твору.

Коли ми говоримо про художній образ в широкому розумінні цього слова, то маємо на увазі спосіб художнього освоєння дійсності. В цьому й причина того все- загального значення, якого набуває це поняття для розуміння будови художнього твору.

Звичайно, у цій його всезагальності закладена і небезпека абсолютизації. Воно певною мірою «опошлюється» від неправомірного вживання. Не можна в кожному окремому слові бачити образ і тільки образ. При такому розумінні, по-перше, змішуються різні відтінки поняття, а, по-друге, неминучим є вульгарне прямолінійне нав’язування широких образних якостей частковим конкретним елементам зображення.

В художньому творі живуть і категорії логічного мислення — без цього неможлива художня мова у всій різноманітності її жанрових і стильових відтінків. Але в мистецтві слова все підкоряється загальній образній тенденції, прагненню дати рельєфне, перевірене чуттям зображення об’єктивної дійсності, матеріальної і духовної, дати думці конкретну художню плоть.

Ось чому образність стає фокусом, в якому сходяться різні художні проблеми, в тому числі і проблеми художньої мови.

«Образ», «образність» — ці поняття не лише невичерпно складні, але й багатозначні. Художній твір —: складний організм саме з органічними взаємозв’язками і взаємопроникненням різних образних елементів. Весь твір — це образ у відношенні до буття, до дійсності, ним пізнаної і відображеної.

У самому творі формуються, розвиваються загальні широкі образи — персонажів, природи, побуту тощо, а також і окремі образні елементи, тісно пов’язані із стихією слова. Це не обов’язково тропи, такий елементарний мікрообраз може бути створений і за допомогою звичайних необразних (в лінгвістичному розумінні) слів і словосполучень. Елементарні форми образного мислення — це лише окремі штрихи, з яких вимальовується картина, але в них відбиваються в своєрідній найпростішій формі закономірності всієї широкої художньої концепції.

Так, наприклад, порівняння приводить нас до такого сполучення, злиття вражень, знімків зовнішнього світу, яке в решті решт дозволяє спостерігати всю складну внутрішню будову світу.

«Діалектика елементарного образу — свого роду стрибок від якості до речі, — пише В. Днєпіров. — Але, здійснивши цей стрибок, ми продовжуємо бачити конкретний предмет у тому розрізі, з тієї точки зору, з тому відношенні, які відзначено і зафіксовано в елементарному образі» 2.

З цих окремих елементів образного мислення виростають загальні образи, перші' підготовляють другі, без перших неможливі другі, уже значно самостійніші у відношенні до слова.

«Коли починаєш з дрібниць і частковостей, — зазначав О. О. Потебня, — вплив мови нам відчутний... Але в міру наближення до цілої картини ми відчуваємо можливість відокремлення її від слів і окремих образів, якими вона написана» 3.

Якщо вже елементарний словесний образ — порівняння — являє собою взаємовідображення, що, оперуючи даними, вже відомими предметами, творить нову якість, то «повноправний», «великий» художній образ — це багатюща система взаємовідображень» 4.

Образ із відправного, точно знайденого, нового сполучення ознак переростає в характер. Характер, відображаючись через інші характери і обставини, — у загальну художню концепцію — так здебільшого постає образна структура реалістичного епічного твору. В інших типах літературної творчості — інші взаємозв’язки і взаємопереходи образних чинників.

Без диференційованого підходу до образу, без врахування різної його якості неможливе розуміння художньої структури літературного твору, справжня ділова розмова про. будову твору з визначенням конкретних одиниць аналізу.

Внутрішня форма — образ — являє діалектичну єдність змісту і форми, є формою щодо головної ідеї і змістом щодо зовнішньої форми — художньої мови 5. Зовнішня форма — також образна — включає в себе елементарні мовні мікрообрази. Коли маєш на увазі таке розрізнення і зіставлення внутрішньої і зовнішньої форми, легше уникнути змішування багатозначних, близьких або омонімічних понять, легше простежити, як ліпиться твір словесного мистецтва, як досягається його складна ідейно-художня гармонія.

У творі мистецтва кожен елемент образної будови змістовний, ідеологічний. Справді глибинний художній зміст переходить у форму і живе в кожному окремому складнику. Його не можна абсолютно «виділити», «вийняти», але можна освоїти, збагнувши взаємозв’язки, внутрішнє зчеплення художніх явищ. Зв’язки авторської свідомості, що освоює реальні зв’язки дійсності, дані нашому сприйняттю вже в мовнообразному «першоелементі».

В цьому процесі зрощення слова і образу стираються грані між чисто «мовними» і «не мовними» явищами, слово вростає в образ, образ народжується з так званих «необразних» слів і, народившись, ніби скидає з себе словесну оболонку, постаючи у своїй природній рельєфності і виразності.

Загальний широкий образ (персонажа, природи, побуту і т. д.) будується, звичайно, не лише через якісь певні, чітко визначені словесно мікрообрази, він створюється також за допомогою прямих авторських висновків, узагальнень, умовиводів. Якщо в прозі Коцюбинського здебільшого бачимо гостру заточеність кожного образу, тропа, яскраво відчуваємо окремі образні штрихи, то в прозі Франка, наприклад, переважає аналітичний метод опису, логічні умовиводи і узагальнення.

При сприйнятті цілісної художньої картини окремі образно-словесні штрихи іноді відчуваються виразно, подекуди лишаються непомітними, проте вони наявні у творі обов’язково. Це закономірно для поезії, що відображає-життя в художніх словесних образах. Дослідити, як слово створює образні мазки — в цьому одне із завдань мистецтвознавчого аналізу мови художнього твору. Адже це дозволить піти далі і простежити, як за їх допомогою виникає загальна образна цілісність, тобто — хоч на хвилину проникнути у велике таїнство народження художнього твору.

1 Мікрообраз — визначення, яке ми щоразу вживаємо, не претендує на виразне і чітке термінологічне визначення. Це робочий термін, зручний для дослідження шляхів образного оформлення думки в слові. Це — елементарна «модель» образу, елемент художнього мислення. До мікрообразів, звичайно, належать тропи, але не лише тропи, а й певна образна деталь, частина опису, що здійснює почуттєво-достовірну образну конкретність і тісно пов’язана із стихією слова.

2 В. Днепров, Проблемы реализма, «Советский писатель», М., 1960, стор. 308.

3 А. А. Потебня, Из записок по теории словесности, стор. 105.

4 П. В. Палиевский, Внутренняя структура образа, «Теория литературы», Изд-во АН СССР, М., 1962, стор. 80.

5 Див. И. Виноградов, Проблемы содержания и формы литературного произведения, Изд-во МГУ, М., 1958; П. I. Гаврилюк, Специфічні особливості змісту і форми в мистецтві, Вид-во АН УРСР, К., 1963.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.