Література як мистецтво слова - Деякі принципи літературного аналізу художньої мови - М. Коцюбинська 1965

Об’єднання чи роз’єднання
Розділ І. Замість вступу

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Філологічна наука знає різну постановку проблем стилістики художньої мови. Тут і спроби вилучити вивчення художньої мови з компетенції літературознавства, передавши її лінгвістиці, і визнання лінгвістики неспроможною розв’язати специфічні питання художньої стилістики, і прагнення до об’єднаних зусиль мовознавців та літературознавців1. Ці «гадки на межі» двох суміжних наук не можна вважати марними або схоластичними. Вони існують віддавна і породжені кровною зацікавленістю в перспективах розвитку науки і прагненням по-діловому визначати її предмет, завдання і методику. Висловлюються різні думки, але в дискусіях народжується єдино правильний висновок. їх, ці суперечки, очевидно, не можна розв’язувати в плані: хто кого? хто — перший? Недарма представники обох цих «братніх» наук об’єднуються одним іменем «філолог», і первісне значення його — «любити слово» — не варто забувати не лише лінгвістові, а й літературознавцю. Обидві науки — перші. Обидві вони звертаються до мови художнього твору і допомагають одна одній. Важливішим є інше питання: які грані, які аспекти мови відкриті для кожної з них. «Мова художньої літератури може вивчатися в різних аспектах, з різною метою, являючи при цьому об’єкт різних наук або їх напрямків. Специфічне завдання дослідження в кожній з цих наук і створює свій предмет для кожної з них» 2.

Академік В. В. Виноградов обстоює єдину науку про мову художньої літератури, науку, яка б об’єднала зусилля лінгвістів і літературознавців. У книзі «Про мову художньої літератури» він дає обриси її предмета, завдань і методів. Намічаючи об’єкти дослідження, В. Виноградов виділяє два таких основних напрямки: 1) «словесно-художня структура літературного твору, його стиль і автор; 2) зв’язок процесів розвитку стилів літературно-художніх творів і стилів художньої літератури із закономірностями літературної мови»3. Безперечно, така наука відкриває перед філологією нові перспективи. Проте зараз, коли вона лише зароджується, коли в її підмурок лише закладаються перші (і не завжди, на жаль, надійні й міцні) цеглини, абсолютно необхідним є осмислення художньої мови під специфічним для кожної філологічної дисципліни кутом зору, потрібне для накопичення фактичного матеріалу, для заповнення білих плям (яких ще стільки і стільки!), тобто для того, щоб створити справді науковий грунт для об’єднання. Та зрештою існування такої науки все одно (ми глибоко в цьому переконані!) не позбавить мовознавства і літературознавства прав і необхідності вивчати мову художньої літератури.

Мовознавство не зможе існувати, не зачепивши хоч якимсь крилом такого життєво важливого матеріалу, як мова художньої літератури, матеріалу, без якого немислима повна картина стилів літературної мови, без якого не можна будувати історичну граматику, досліджувати структуру загальнонаціональної мови. А літературознавство без творчої уваги до життя художнього слова? Це було б літературознавство без поетики, без естетичної «технології» літературної праці. Вивести мову художнього твору за межі літературознавства — вівісекція, нічим не виправдана. «Ні дослідження лінгвістів, ні навіть виникнення окремої філологічної дисципліни, присвяченої мові художньої літератури, аж ніяк не означають, що літературознавство може відмовитися від вивчення художнього слова і цілком передати його в руки представників суміжних наукових дисциплін»4.

Різна мета — різні підходи. Хоч, безперечно, вони не існують без тісних взаємозв'язків, взаємозбагачення методів і результатів дослідження. Суміжність, взаємна дифузія різних принципів дослідження мови художнього твору не повинна дивувати і, тим більше., лякати. Вона завжди існувала і існуватиме завжди. Така складна, антиномічна, двоєдина природа самого явища. Така доля двох суміжних наук, між якими неможливі абсолютні демаркаційні лінії. Літературознавець не може не звертатися до мовознавчих досліджень, наприклад, про місце письменника в історії розвитку літературної мови (зокрема дуже плідним є вивчення мови художнього твору в річищі лінгвістичної стилістики); при вивченні майстерності художника слова літературознавець повинен зацікавитись еволюцією словеснообразних багатств загальнонаціональної мови тощо, але звертатиметься він до цього як до матеріалу, потрібного йому для дальших літературознавчих висновків. Мовознавець, в свою чергу, вдаватиметься до результатів літературознавчого аналізу мови, який показує на конкретному художньому матеріалі відкриття письменником все нових поетичних можливостей слова, необхідних для збагачення літературної мови в її розвитку і т. д.

Та різниця основних специфічних завдань все ж залишиться. До такого висновку підводить наукова практика. Це, між іншим, визнає і В. В. Виноградов, який, обстоюючи єдину науку про мову художньої літератури, весь час підкреслює різні аспекти її, досить самостійні. До речі, наука, яку представляє В. В. Виноградов, все ж стоятиме ближче до лінгвістики, ніж до літературознавства. Адже предмет її — мова (хай одне з її найцікавіших, найспецифічніших відгалужень), в той час як предмет літературознавства — інший. Навіть у визначенні В. В. Виноградовим завдань своєї науки, цитованому вище, відчувається, що основною метою є вивчення закономірностей історії літературної мови, взаємодія з літературною мовою. Літературознавство не може не зважати на ці проблеми 5, але не може і відштовхнутися від них — у нього інша мета.

Мовознавці часто критикують «імпресіоністичний» характер літературознавчих досліджень художньої мови, вказуючи на те, що вони недостатньо оперують лінгвістичними категоріями і термінами. Але характеристика мови художнього твору не може обмежитися лінгвістичними категоріями, не завжди й базується на них. Абсолютизація лінгвістичного підходу до мови художнього твору ховає в собі багато небезпек.

Показові з цього погляду ідеї структуралістської «лінгвістичної критики» художнього тексту, широко розповсюджені в сучасній зарубіжній філологічній науці, ідеї, що знаходять зараз підтримку і серед багатьох радянських лінгвістів.

В сучасній зарубіжній філології стилістиці художньої мови приділяється велика увага. Питання стилістики широко обговорювалися на IV Міжнародному конгресі славістів 1958 р., на Ерфуртському лінгвістичному конгресі 1959 р., на IX Міжнародному конгресі лінгвістів у серпні 1962 р.6. В Польщі, в США та в інших країнах за останні роки проведено було декілька спеціальних конференцій із стилістики. Показовою є, наприклад, дискусія в університеті штату Індіана в США, весною 1958 р.7

Дискусія ця мала на меті, об’єднавши сили лінгвістів, літературознавців та психологів, поставити і вирішити деякі важливі проблеми стилістики літератури, накреслити принципи аналізу художнього твору. Сама ідея об’єднання зусиль суміжних наук для розв’язання складних проблем дуже плідна. І особливо в наш час, коли, тяжіння споріднених наук до зближення все зростає. Проте під час дискусії сама ця ідея об’єднання була дискредитована зсередини, оскільки фактично проголошений був абсолютний примат лінгвістики.

Для переважної більшості учасників дискусії не було сумнівів у тому, що з усіх філологічних дисциплін лише поетика може дати істинне уявлення про художній твір, тобто лише поетика є справді науковою літературознавчою дисципліною. А поетика повністю включається ними в лінгвістику і вилучається з літературознавства. Тим самим «традиційне» літературознавство позбавляється будь-якої наукової цінності.

Р. Якобсон вважає поетику «інтегральною частиною лінгвістики» 8. «Аналіз вірша, — пише він, — повністю входить у поетику, а поетику загалом можна визначити як частину лінгвістики, що розглядає поетичну функцію в її відношенні до інших мовних функцій» 9.

Зведення аналізу художнього твору до лінгвістичного аналізу тексту спільне для багатьох зарубіжних стилістів. Уже у представників американської школи «Нової критики», як справедливо зазначає один із авторів збірника «Звук і поезія» Гарольд Уайтхолл у статті «Від лінгвістики до поезії», «критика, що довго вважалась частиною філософії, стала розумітися... як мистецтво, що базується на вивченні художніх ефектів слова» 10. До речі, він впевнений, що «коня поезії поведе в стійла на Парнасі... не літературознавець, а лінгвіст» 11, вважаючи «лінгвістичну критику» художнього тексту єдиним методом дослідження літературного твору.

Для «лінгвістичної критики» єдиною реальністю в художньому творі є реальність лінгвістична, мовний «мікрокосм»; все ж те, що стоїть за словом і обумовлює його змістове наповнення, художньо організовує його, весь літературно-естетичний, соціально-історичний «макрокосм» твору, який завжди стоїть перед очима літературознавця, — свідомо виключається з поля зору дослідника. Саме поняття мови неминуче ставить питання про значення слова, але у представників «лінгвістичної критики» це значення часто береться вузько, лише в межах окремих локальних словесних відношень, без урахування тих складних «несловесних» художньо-понятійних структур, що творяться за допомогою мови.

Структуральна лінгвістика в галузі вивчення стилю близька до методології російських формалістів — цю генетичну наступність визнають всі адепти лінгвістичної поетики. Для формалістів, правда, характерна більше фетишизація «прийому», — Р. Якобсон прагне до пізнання через слово закономірностей художнього мислення. Але ріднить їх абсолютизація слова, коли життя слова ототожнюється з життям складного, багатопланового організму — літературного твору.

Виключно «мовне» розуміння художньої літератури призводить до втрати образної сутності твору як відображення певної об’єктивної реальності, людей, подій, почуттів і вражень. Чисто лінгвістичній інтерпретації художнього твору чужим є саме поняття «зміст», без врахування якого уявлення про твір буде неповним, спотвореним, ілюзорним. Ось чому лінгвістичною інтерпретацією тексту обмежитись не можна.

В сучасній стилістиці великого поширення набуло розуміння структури літературного твору як системи взаємопов’язаних рівнів: від зовнішнього, мовного до найвищого ідейно-образного. Але в тих, хто обмежується «лінгвістичною критикою», замість «взаємопроникаючих рівнів», найчастіше все зводиться до рівня лінгвістичного.

Якщо для Е. Станкевича, одного з авторів збірника «Style in Language» і існує «зовнішній світ» твору, світ дійсності, то лише у вигляді формальної «типології» тем, і повертає він поняття змісту в бік словесної семантики, хай у її найбільш загальному, ідеальному вигляді: «проблема основного змісту обертається до семантичних відношень всередині твору, тобто до проблеми метамови» 12

І. Річардс вважає необхідним звертатися до психології творчого процесу при аналізі художнього твору. Але водночас у нього звучить мотив практичної непізнаванності творчого процесу. Поет за роботою, на думку Річардса, — це наша теоретична вигадка. І головною причиною такої суперечливості у поглядах є все те ж розуміння художнього твору лише як системи мови, коли практично відкидається авторська індивідуальність, як сукупність факторів епохи, стилю, світогляду, методу.

Річардс визнає активну художню силу слова і обстоює її. І поет в процесі творчості, і критик при літературному аналізі знаходиться під контролем мови — твердить він. Глибина і правильність розуміння твору залежить від того, наскільки вірно розуміємо ми слово у всій глибині і багатогранності його значення, наскільки ми «вміємо читати».

Однак у художньому творі Річардс бачить тільки «лінгвістичні основи» (linguistic grounds), він вірить в них як в єдину очевидність (evidence), відкидаючи «досвід біографії або психології поета»13 як некомпетентний. Рішуче відмежовуючи твір поета від його «біографії»,. Річардс має на увазі відмежування від зовнішнього світу, звільнення твору від реальної зовнішньої обстановки.

Цікаво, як один із авторів збірника «Звук і поезія» Н. Фрай, для якого звучанням слова практично вичерпується поезія, пояснює таку абсолютизацію звучання. Необхідно, твердить він, сприйняти твір у його первісному «звуковому» вигляді, абстрагуючись від ідей, від «змісту». Лише таке сприйняття дасть правильне уявлення про твір, істинне його розуміння. Адже необхідно, вважає він, щоб до нашого розуміння твору не домішувалась «демагогія, євангелічна або політична», бо це спотворює наше розуміння поезії, тобто не слід допускати ні найменшого натяку на якусь загальну думку, ідею, свідомо абстрагуватись від усіх реальних зв’язків з об’єктивним світом, матеріальним і духовним.

Структурний аналіз художньої мови як певної лінгвістичної системи в межах мовних зв’язків і залежностей, у співвідношенні з іншими мовними функціями — цілком закономірний аспект дослідження. Але не можна вважати його єдиним, таким, що вичерпує всі функціональні глибини художньої мови, є науковим аналогом її єства. «Семіотичний аналіз мистецтва показує, що формалізація його неминуче обмежена. Знайти закони «мови», слідуючи яким народжується «текст», — таке завдання структурних і математичних методів. Але знакова система мистецтва тим і відрізняється від інших систем, що її «тексти» не можуть бути повністю породжені законами «мови», законами системи» 14.

Поезія як вид мови, своєрідна лінгвістична структура — для робочого користування при лінгвістичній характеристиці тексту таке трактування цілком прийнятне. Але якщо звести його до рівня теоретичною принципу і розглядати поезію тільки як вид мови, тоді наше розуміння буде однобічним і неповним, буде лише півправдою. Саме такою теоретичною категоричністю позначені погляди багатьох адептів лінгвістичної критики, в тому числі і Р. Якобсона. Художня література, поезія — це і своєрідна лінгвістична структура, але, насамперед, явище іншого естетичного порядку — художнє пізнання світу «через» мову. І ототожнення «мови» й «поезії», цих двох нерозривно взаємозалежних явищ, неминуче призводить до логічного зміщення понять, породжує однобічність і хибність висновків, дає спотворене уявлення про художню творчість.

До речі, саме поняття структури не однозначне, лінгвістичне і літературознавче її розуміння не тотожне. В звичайному мовному акті маємо справу лише з однією структурою — самої мови. В художньому творі перед нами — складна побудова, що об’єднує і мовні, і немовні елементи. Тут сам «матеріал змісту» структурний, тому що являє собою відтворення «структури» дійсності так, як її розуміє письменник. «В мові структура виникає історично стихійно і виступає як засіб передачі інформації. В літературі структура народжується в результаті творчого акту і являє собою зміст інформації, її мету» 15

При обмеженні художньої структури лише мовною втрачається цінність окремих, часто плідних спостережень, цікаві пошуки не призводять до логічних завершень, до розуміння поетичної концепції.

В лінгвістичних характеристиках художніх творів, зроблених Р. Якобсоном, не можна не помітити цікавих і тонких спостережень, особливо там, де йдеться про найбільш наближені до мови явища, наприклад про метрику вірша.

Проте — чи дають можливість ці спостереження відчути цілісність твору, збагнути його місце в творчості поета, зрозуміти його як якесь об’єктивно визначене явище в літературному процесі? У Р. Якобсона — занадто велике дроблення тексту без необхідного синтезу і занадто велика суб’єктивність при оцінці того або іншого мовно-художнього факту. Його мікроаналіз спрямований на те, щоб віднайти якесь невловиме «на поверхні» враження від твору. Але головного — змістової визначеності твору — цей аналіз не дає, не може дати.

Між іншим, в такій абсолютизації «враження» відчувається щось спільне із суб’єктивістським підходом до твору Лео Шпіцера, хоч структуралістські принципи, які обстоює Р. Якобсон, багато в чому протилежні і навіть виникли певною мірою як заперечення аксіоматичної методології Л. Щпіцера. Слово, звучання у Якобсона пов’язується, насамперед, із ліричними сторонами «вираження», а не з «епічним» життєвим змістом. Сповнена примхливої гри фантазії, романтична поема К. Махи «Май», якій присвячує Р. Якобсон одну із своїх лінгвістичних характеристик, за своїм стилем внутрішньо піддається такому «вражіннєвому» аналізові К А якими засобами, в яких одиницях досліджувати простий оповідний «метонімічний стиль», властивий, наприклад, реалізмові? Тут такий підхід навряд чи приведе до бажаних наслідків. «Звичайна річ, — писав В. В. Виноградов, що основною базою для дослідження такого типу є віршовані твори, а також ритмічна і орнаментальна проза» 16.

В. Н. Топоров у рецензії на основну теоретичну працю Р. Якобсона «Лінгвістика і поетика»17 твердить, що серед явищ, які аналізуються поетикою, немає жодного, яке не могло б бути достатньою мірою пояснене з лінгвістичного погляду. Але вся справа в тому, як розуміти предмет поетики.

Адже ж до предмета поетики належить не лише мовна структура твору. До явищ, аналізованих поетикою, входить, крім ритміки і словеснообразної структури, принаймні, ще жанровість і композиція. Та й мовно-образної структури не можна вичерпно схарактеризувати, відключившись від уявлень про світогляд, художній темперамент, літературні уподобання письменника, від- кидаючи ідейно-естетичний досвід його творчості. А ритміка — хіба вона ізольована від цього ідейно-художнього комплексу? Не кажу про жанрову і композиційну будову, яку вже зовсім неможливо осмислити виключно в лінгвістичних «вимірах». Перефразовуючи думку В. Топорова, хочеться сказати, що серед явищ, аналізованих поетикою, немає жодного, яке могло б бути достатньою мірою пояснене з лінгвістичного погляду.

В сфері поетики, — справедливо вважає В. В. Виноградов, — об’єднуються і лінгвістичний, і естетико- стилістичний, і літературознавчий підходи до вивчення літературно-художніх творів 18

В основі методів структурної лінгвістики лежить принцип гомогенності, який передбачає, що в рамках даної теорії наукове пояснення не може будуватися на фактах, що лежать за межами її предмета, тобто вимога пояснювати лінгвістичні факти тільки лінгвістичними фактами: «значення і звуки, взяті самі собою, є чимсь зовнішнім по відношенню до мови і належать їй лише в їхньому лінгвістичному аспекті, тобто як елементи співвідношень» 19.

В основі літературознавчого осмислення художньої мови лежить принцип протилежний: від мовних явищ іти до «значень», до образних мистецьких категорій, що лежать за межами мовної сфери. Якщо структурна лінгвістика робить своїм кредо слова Ф. де Соссюра «мова є форма, а не субстанція» 20, то літературознавчий підхід завжди має на оці, насамперед, художню субстанцію, яка «просвічує» крізь мову, і кінцевою метою такого аналізу мови є утвердження тих закономірних процесів, що відбуваються в художній «субстанції», в той час як дальнім прицілом структурного аналізу навіть художньої мови є, насамперед, загальнолінгвістичні процеси і закономірності. 21 Структурно-прикладна лінгвістика на основі характеристики мови письменника часто досліджує структуру загальнонародної мови як системи (наприклад, дослідження ентропії 22 російської мови на матеріалі ентропії в мові російських класиків тощо).

Застосування методів структурно-прикладної лінгвістики, якісно-ймовірносного аналізу мови, безсумнівно, має певне значення для розуміння художньої мови як системи. Особливо якщо не обмежуватися констатацією результатів дослідження в межах системи, а відчувати їх мистецьку перспективу, відштовхуватися від них для дальшої естетичної оцінки, здійснювати переходи від лінгвістичної реальності до естетичних категорій.

Так, наприклад, у праці Б. М. Головіна «Можливості кількісно-ймовірносного описування мовних стилів» визначаються частоти повнозначних слів у тексті, середня кількість слів у складних семантичних ланцюгах, в однорідних конструкціях, кількість контактних і дистантних зв’язків і т. д., і ця кількісна картина містить у собі зерна якісної характеристики стилю письменника. Подібні переходи від кількості до естетичної якості намічаються і в роботах академіка О. Колмогорова про застосування ймовірносних та теоретико-інформаційних методів до вивчення ритміки 23.

Академік Колмогоров вважає зіставлення метричних частот, що реально спостерігаються у віршах поета, з моделлю, метра, одним із способів виявлення художньої тенденції поета. Так, якщо частота вживання якого-небудь варіанта відповідає моделі, це означає, що поет був байдужим до нього як до певного художнього прийому і звертався до нього лише постільки, поскільки це диктувалося потребою вільного вираження думки в рамках метра. Про особливий прийом, пов’язаний із змістом тексту, можна говорити лише тоді, коли те або інше ритмічне явище вживається значно частіше, ніж того вимагає розрахункова модель. Цікаві також міркування О. Колмогорова про зв’язок між визначенням ентропії мови та дослідженням ритміки вірша (на матеріалі математичного аналізу ритміки «Євгенія Онєгіна»). Подібні математичні викладки сприяють об’єктивній точності тих або інших спостережень літературознавця.

«Лише дальше поглиблення вивчення проблем стилістики і поетики, — твердить В. В. Виноградов, — що широко охоплює в своєму русі всі засоби структурної лінгвістики, теорії інформації, статистики, різних теорій знака та ін. і перевіряє їх якісну придатність для вирішення великих завдань словесно-художньої творчості, може привести до надійних результатів». 24

В наш час перед точними методами дослідження в застосуванні до гуманітарних наук відкриваються все нові перспективи. Подібні дослідження роблять ще тільки перші кроки, і судити по них про майбутні наслідки ще рано. Можливості, закладені в них, не слід ні недооцінювати, ні перебільшувати. Мова, слово — це матеріальне буття художньої думки — безсумнівно, піддається певній кількості схематизації, що дозволяє виявити стилістичні якісні закономірності художньої творчості. Але подібна формалізація нездатна передати все художнє багатство поезії, її своєрідність, її аромат. «Моделі», «правила», «схеми» можуть дати, так би мовити, стилістичний «кістяк» твору, поетичної індивідуальності. Але жива художня плоть — це щось таке, що неможливе без порушення правил, без ламання схем, без невпинної реконструкції моделей. Інтуїція письменника, складності його світогляду, ідейно-художній контекст епохи тощо — всі ці об’єктивні фактори, що є ядром художнього процесу, його «душею», чинять опір математичній схематизації. Дослідник «запрограмовує» їх у своїй пам’яті, оживляючи принагідно ту або іншу частину «інформації» для того, щоб створити цілісну і багатогранну наукову концепцію художньої творчості. Подібні «інтуїтивні» методи, що грунтуються на глибокому і всебічному осмисленні суспільно-історичних та індивідуально-творчих чинників у їх зв’язках, є не менш науковими, ніж «точні» методи. Вони відповідають специфіці гуманітарних наук, природі досліджуваного явища, чи не найбільш «духовного» з усіх виявів людського духу. Точні методи неспроможні вичерпати цього явища, вони підключаються до інтуїтивних, доповнюючи і контролюючи їх. Вони — інструмент, а не самоціль, знаряддя, а не універсальний науковий принцип.

Для всебічного і повного пізнання художньої мови необхідна консолідація всього естетично доцільного і стилістично обумовленого в різних методах аналізу. Жоден з них не піддається універсалізації, не вичерпує повноти явища. І питання — об’єднання чи роз’єднання лінгвістичного і естетичного напрямів дослідження художньої мови не можна розв’язати альтернативно. Потрібне і «роз’єднання» і «об’єднання».

Визначеність окремих аспектів, шляхів дослідження і, в перспективі, їх синтез — тільки так можна зрозуміти складну специфіку мови художнього твору як єдності форми і змісту.

1 Докладніше про це див. В. В. Виноградов, О языке художественной литературы, Гослитиздат, М., 1959, cтop. 5-84, а також М. Кожина, Стилистика и некоторые ее категории, Пермь, 1961.

2 М. Кожина, Стилистика и некоторые ее категории, стор. 4.

3 В. В. Виноградов, О языке художественной литературы, стор. 637.

4 В. В. Тимофеева, Язык поэта и время, Изд-во АН СССР, М.-Л., 1962, стор. 4.

5 В. В. Виноградов у книзі «Язык художественной литературы» блискуче показав, наскільки плідним є уміння пов’язати історію і виникнення реалізму з відповідним етапом розвитку літературної мови.

6 Див. «Preprints of Papers for the Ninth International Congress of Linguists», August 27—31, 1962, Cambridge, Mass.

7 Матеріали дискусії було видано пізніше («Style in Language», Edited by Th. A. Sebeok, New York — London, I960).

8 R. Jakobson, Poetyka w stosunku do jеzykoznawstwa, «Pamigtnik literacki», roczn. LI, zesz. 2, crop. 431.

9 T а и же, стор. 443.

10 «Sound and Poetry», New York, 1957, стор. 134.

11 T а м ж e, стор. 145.

12 «Style in Language», стор. 72.

13 I. A. Richards, Poetic Process and Literary Analysis, «Style in Language», crop. 16—17.

14 А. Кондратов, Люди и знаки, «Новый мир», 1963, № 4, стор. 214.

15 Ю. М. Л о т м а н, О разграничении лингвистического и литературоведческого понятия структуры, «Вопросы языкознания», 1963, № 3, стор. 50.

16 R. Jakobson, Z zagadnien struktury czeskiego poematu romantycznego, «Pamigtnik literacki», roczn. LI, zesz. 4, 1960.

17 «Тезисы межвузовской конференции по стилистике художественной литературы», Изд-во Московского университета, М., 1961, стор. 22.

18 «Структурно-типологические исследования». Изд-во АН

СССР, М., 1962.

19 Така думка зустрічається і в деяких прихильників структурних методів мовного аналізу художнього тексту. Так, В. Іванов у доповіді «Про нові лінгвістичні теорії поетичної мови» (на конференції в Горькому, присвяченій застосуванню точних методів у вивченні мови художнього твору) висловив думку, що характеристика твору мистецтва повинна будуватися на принципі додатковості аналізу лінгвістичного та «інтуїтивно-художнього» (змістового, мистецтвознавчого).

20 С. К. Шаумян, О сущности структурной лингвистики, «Вопросы языкознания», 1956, № 5, стор. 42.

21 Ф. де Соссюр, Курс общей лингвистики, М., 1933, стор. 120.

22 «Опис літературних текстів методами, відгалуженими від загальної лінгвістичної теорії, вживаючи категорії опису мови взагалі» — так визначаються завдання лінгвістичного вивчення літературного тексту в одній із статей (М. А. К. Наllуdау, The Linguistic Study of Literary Texts, «Preprints...»; див. також у тому самому збірнику S. R. Lewin, Poetry and Grammaticalness).

23 Ентропія — тут міра ймовірності вживання в мові того або іншого звука, тієї або іншої форми.

24 Див. «Машинный перевод и прикладная лингвистика», Труды I Московского государственного института иностранных языков, вып. 7, М., 1962.

25 В. В. Виноградов, Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика, Изд-во АН СССР, М., 1963, стор. 208 (розрядка моя.— М. К.).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.