Чому у повісті Марка Вовчка „Інститутка“ образи панів безіменні?

Українська література запитання і відповіді

Чому у повісті Марка Вовчка „Інститутка“ образи панів безіменні?

МАРКО ВОВЧОК

Принцип неіменування представників експлуататорських класів спостерігаємо в багатьох творах Марка Вовчка, передусім у тих, що увійшли до збірки „Народні оповідання“. В оповіданнях „Горпина“, „Одарка“, „Викуп“ оповідач з народу, послуговуючись народними критеріями поцінування кріпосників-деспотів, називає їх то „вовками“, то „хижими воронами“, то „сороками“, то „п'явочками“. Ця мовна характеристика досить точно доповнює й завершує груповий портрет визискувачів як хижої, звіроподібної зграї, що втратила людську подобу і людське єство. Та виразніше збірний образ панів-визискувачів — п'явок людських і звірів лютих — постає у повісті „Інститутка“. Саме за гостровикривальне спрямування твору Т. Шевченко назвав Марка Вовчка „обличителем жестоких людей неситих“.

Поміщицька верства в повісті представлена образами старої пані, молодої панночки, полковника, пана полкового лікаря, епізодичних гостей. Усі вони, як і в попередніх І творах, не мають власного імені. На перший погляд може видатися, що Марку Вовчку залежало на повнокровному зображенні лише представників закріпаченого селянства: Устини, Прокопа, Назара, Катрі, бабусі — пригноблених, знедолених, зневажених, але морально здорових і внутрішньо красивих. Тому письменниця і не вдається до детальної характеристики панів, змалювавши їх загально як типових експлуататорів, що викликають своїм звіроподібним нутром лише відразу й спротив. Але це не так. Як одну, так і другу соціальні верстви через їхніх типових представників письменниця змальовує детально, із залученням різних виражальних засобів: характеристики оповідача, самохарактеристики, характеристики іншими персонажами, І розкриття основних рис вдачі тощо. Різниця лише в тому, що симпатія автора на боці знедолених (недаремно ж Марко Вовчок обрала форму розповіді від імені селянки-кріпачки). Відображення основного конфлікту епохи — протистояння й протиборство кріпаків і кріпосників — обумовило й ідейно-композиційний принцип твору — полярність, контраст. Протистоять один одному і збірні образи (пани — кріпаки), й індивідуально виписані (Устина — молода пані, інститутка). Кріпаки цілий день на панщині, вертаються тільки „увечері, смерком уже... потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать —хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної стиха...“; пани ж тільки й знають, що „солодко з'їсти, п'яно спити, хороше походити,— а більше що?“ І „все теє регочеться, танцює, їсть, п'є; все теє гуляще, дак таке випещене!“, а про кріпаків говорить, „наче про коней, абощо“. Щоб підкреслити нікчемність поміщиків і глибоку огиду до них кріпаків, авторка використовує відповідні виражальні засоби: іронію, дошкульну репліку, влучне народне порівняння, саркастичний насміх (наприклад, уживання середнього роду однини замість множини).

Особливо яскраво протистояння двох протилежних таборів показано в образах Устини і панночки. Кожній із них притаманні типові риси свого середовища і свого класу. Найвиразніше полярність сутності Устини й панночки виявляється в їхньому ставленні до кохання, яке просвічує людину до найглибших глибин. Устина при зустрічі з коханим радіє йому, як сходу сонця, називає „голубом“, „серденьком“, чує, як у неї „крила виростають“. Панночка ж радіє не так своєму нареченому, як „доходному хутору“, що за ним одержить. „Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи“,— говорить Устина.

Оте „не по-людськи“ — основний підсумок всього існування експлуататорів. Воно протиставляється глибоко людяному началу закріпаченого селянства. Відчувається, що письменниці залежало не стільки на тому, щоб показати картини знущання панів над кріпаками (хоч таких чимало), скільки на тому, щоб наголосити на звироднінні визискувачів, на втраті ними людського обличчя, людської подоби. Тому часто знаходимо у творі такі характеристики панства: панночка, як ящірка, і така люта, „аж їй у роті чорно“, „з місця зривається,— от стеменний кіт, як йому з люльки в вуса пихкають“; полковник, „неначе той індик переяславський, походжає“. Панський двір кріпаки сприймали як лігвище лютого звіра.

Отже, пани — не люди, а оскаженілі звірі, тому їм не годиться давати людські імена. Тож безіменність панів — це виражальний засіб, творча знахідка письменниці, за допомогою якої вона дошкульніше затаврувала і кріпосників, і всю кріпосницьку систему.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.