Всі публікації щодо:
Давня українська література

Українська література запитання і відповіді

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА (від часів Київської Русі до XVIII ст.)

ДАВНЯ українська література бере свій початок від часів давньоруської феодальної держави — Київської Русі. За вісім століть своєї історії пройшла кілька якісних етапів розвитку. Перший — становлення і розквіт літератури часів Київської Русі, або давньоруської літератури. Виникла вона на ґрунті усної народної словесності, слов'янської міфології, засвоєння (після запровадження 988 р. християнства) візантійсько-болгарського літературного досвіду. До наших днів дійшло два види пам'яток давньоруської літератури: перекладні та оригінальні. Із прийняттям християнства, будівництвом храмів і запровадженням шкільної освіти зростає попит на християнську церковну літературу, богослужебні книги, що й обумовило виникнення перекладної літератури (біблійні книги, апокрифи, „житія”, патерики й ін.). Перекладна література приходила на Русь головним чином із Візантії. Процес перенесення, „вживления” чужоземних пам'яток сприяв не тільки культурному збагаченню наших предків, засвоєнню ними філософського, культурного, морально-етичного досвіду інших народів, а й стимулював розвиток оригінальної творчості.

Оригінальна давньоруська література представлена у жанрах літописання („Повість минулих літ”, „Київський літопис”), „повчань” („Поученіє” Володимира Мономаха), ораторсько-моралізаторської прози („Слово про закон і благодать” Іларіона), агіографічних творів, або життєписів святих („Сказання про Бориса і Гліба”, „Києво-Печерський патерик”) та ін. Найвидатнішою пам'яткою літератури Київської Русі є анонімне „Слово о полку Ігоревім”.

У ті часи співіснували мови давньоруська та старословянська, або церковнослов'янська. Давньоруською мовою писалися літературні твори, а також державні документи, скажімо, „Поученіє” Володимира Мономаха, „Слово о полку Ігоревім”, збірник правових документів „Руська Правда”, різні грамоти, ділові акти, договори руських князів (Олега, Ігоря, Святослава) з греками. Після прийняття християнства поряд з давньоруською мовою вживалася і церковнослов'янська, якою перекладалися книги, потрібні для відправлень християнського культу.

З другої половини XIII ст. давньоруську державу, знесилену князівськими міжусобицями, феодальною роздробленістю, поневолюють татаро-монголи; у XIV ст. більшу частину колишніх давньоруських земель (Волинь, Чернігово-Сіверщину, Поділля, Київщину) захопило Литовське князівство. Державною мовою у ньому була літературна мова колишніх руських князівств, яка складалася з елементів давньоруської та церковнослов'янської мов, а також живих народних говірок. Наприкінці XIV ст. велике князівство Литовське об'єднується з Польщею (Кревська унія 1385 p.). 1569 р. у Любліні була проголошена нова унія, за умовами якої Литва об'єдналася з Польщею в одну державу — Річ Посполиту. Для захисту й оборони рідної землі постає Запорозька Січ. Всіма цими суспільними подіями (татарським лихоліттям, литовським та польським поневоленням) і зумовлюється літературна проблематика тієї доби. Набуває розвитку український епос — історичні пісні й думи. У них звучать мотиви боротьби за соціальні та національні права, оспівується мужність і патріотизм новопосталих захисників рідної землі — козаків, а також тяжка доля бранців у турецько-татарській неволі (думи „Плач невольників”, „Втеча трьох братів з города Азова”, „Маруся Богуславка”). Продовжують розвиватися літописання („Галицько-Волинський літопис”), ораторська та агіографічна проза.

Якісно новим етапом була література другої половини XVI—середини XVII ст. Боротьба проти соціального гноблення та колонізації зумовила розвиток національно-культурного руху, який знайшов своє відображення і в літературі. Виникають і розвиваються братства — органічній ї заможної частини міського населення, які стали осередками боротьби проти шляхетсько-католицької експансії. Історичні обставини того часу спричинили появу полемічної літератури, найвидатнішим представником якої був Іван В. Визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648—середина XVII ст.) викликала неабиякий літературний інтерес. З'являються козацькі літописи („Літопис Самовидця”, „Літопис Самійла Величка”, „Літопис Григорія Грабянки”), в яких певною мірою відображений народний погляд на національного героя. Злободенні проблеми тогочасного суспільно-історичного життя знайшли свій вияв і в історичній драмі („Милость божія” невідомого автора, „Володимир” Ф. Прокоповича). Окрім історичної драми, з'являються віршові діалоги, містерії, інтермедії та інтерлюдії, які розширюють тематичний і образний ряд української літератури. Авторами інтермедій були викладачі й спудеї Києво-Могилянської академії, заснованої 1632 р.

У козацькі часи постає, література українського бароко, представлена передусім жанрами героїчної поезії („Вірші на жалісний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного” Касіяна Саковича) та історичної прози.У літературі другої половини XVII—XVIII ст. особливого розвитку набуває віршова література, що заявила про себе у жанрах історичного, ліричного, духовного вірша. Видатними представниками поезії того часу були, зокрема, Климентій Зіновіїв та Іван Некрашевич. Особливою сторінкою культурно-освітнього життя XVII—XVIII ст. була літературна й культурно-просвітницька діяльність мандрівних дяків. їх різдвяні та великодні вірші, позначені травестійно-бурлескним-характером трактування матеріалу, значною мірою вплинули на процеси демократизації літератури, на становлення літературної мови на народній основі. Своєрідне явище української літератури XVIII ст.— вертепна драма, комедійна частина якої сприяла розвитку нової драматургії.

У XVII—XVIII ст. українська література була різномовною, що обумовлювалося життям українського народу не в одномовному, а в багатомовному державному організмі. Паралельно з церковнослав'янською й книжною староукраїнською літературні твори писалися й польською. Латинською, а з кінця XVII ст.— і російською мовами. Найвидатнішою постаттю в культурному і літературному житті України XVIII ст. був філософ, просвітитель і письменник Григорій Сковорода.