Чому в поезії М. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими?

Українська література запитання і відповіді

Чому в поезії М. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими?


МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ
Чому в поезії М. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими?

Творчість М. Старицького — один із численних прикладів того, як умови соціального, суспільно-історичного розвитку України позначилися на творчій долі митця, на ідейно-тематичному і художньому спрямуванні його творів. Водночас вона дає відповідь і на питання, чому в українській літературі XIX ст. переважали громадянські теми й настрої, ставилися соціальні питання, що так відрізняло її не лише, скажімо, від літератури німецької, французької чи англійської, а й російської. Навіть у творчості таких незрівнянних за силою ліричного таланту поетів, як І. Франко чи Леся Українка, провідним жанром є не інтимна, а громадянська лірика.

Усе пояснюється тим, що, будучи фактично колонією Росії, зазнаючи адміністративно-цензурних утисків та репресій, Україна не мала жодних умов для національного розвитку. їй доводилося боротися за відродження і збереження своєї сутності, тож сила й енергія її кращих синів спрямовувалися передусім на національно-культурне виживання, на протистояння руйнівній імперсько-самодержавній машині, а особисте в силу обставин відходило на другий план.

М. Старицький належав до того покоління української інтелігенції, яке свою діяльність розпочало після Валуєвського циркуляра 1863 року, що передбачав вжиття репресивних заходів щодо української мови, книги й театру. Ємський указ 1876 року посилив наступ не лише на українське письменство й науку, а й на українське національне життя в цілому. Проте репресії не тільки не зупинили, а й певною мірою навіть пожвавили український громадський рух 70—90-х pp., що був представлений хоч і нечисленними, проте надзвичайно обдарованими особистостями. Вони заявили про себе і в політиці (М. Драгоманов), і в науці (історики В. Антонович і М- Драгоманов, мовознавець П. Житецький, правник О. Кістяківський, етнограф і фольклорист П. Чубинський), і в культурі (М. Лисенко, представники театру корифеїв), і в літературі (П, Грабовський, М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний; на Західній Україні — І. Франко). Вони формували національну свідомість, закладаючи підвалини української незалежної держави.

Суспільно історична ситуація покликала до активного громадського життя і М. І. Виходець із поміщицької родини, він свідомо відходить від суспільної позиції панівних класів, вважаючи себе часткою свого знедоленого народу. Щиро бажаючи йому добра і кращої долі, М. Старицький, у силу свого світогляду, вважав, що основою для соціальних змін є культурно-освітній поступ народу, а тому найактивніше займався культурно-просвітницькою діяльністю. Він симпатизував народовольцям, навіть переховував їх прокламації, брав участь у недозволених зборах, мітингах. Щоб уникнути арешту за причетність до студентських виступів, змушений був на якийсь час виїхати за кордон, звідки повернувся 1880 року. Він був активним учасником київської „Громади” — організації культурно-освітнього спрямування, займався, як і інші її члени (М. Драгоманов, Олена Пчілка, П. Чубинський, М. Лисенко), просвітницькою діяльністю, працюючи у недільних школах, народних бібліотеках.

Людина всебічно освічена, обдарована, М. Старицький заявив про себе в різних сферах українського культурного життя. І не лише в силу своїх природних даних, а й із внутрішньої потреби підставити плече там, де цього потребувала національна справа. Свою багатогранну творчу діяльність він розпочав у середині 60-х pp. як перекладач: з російської—О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, І. Крилова; з німецької —Г. Гейне, В. Гете; з польської — А. Міцкевича; з англійської — В. Шекспіра; з французької — В. Гюго; з датської — казок Андерсена; з сербської — народних пісень і дум. Ці переклади розширювали ідейно-тематичні межі української літератури, спростовували думку, що українська мова придатна лише для творення літератури „для хатнього вжитку”, свідчили про багатство її виражальних можливостей. М. Старицький заохочував до перекладацької справи і літературну молодь передусім дітей Лисенків, Косачів, Старицьких, родини яких жили у Києві по сусідству. Саме там, на колишній Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, відбувалися засідання творчого молодіжного угруповання „Плеяда”, члени якого, керуючись настановами й порадами старогромадівців взялися за видання найкращих творів світової літератури

Загальнонародним інтересом обумовлювалася передусім активна театрально-драматургічна діяльність М. Старицького. Він був одним із фундаторів Всеросійського театрального товариства. Київського літературно-артистичного товариства, а також талановитим організатором, керівником і режисером театральної трупи, для фінансової підтримки якої продав навіть власний маєток. Театром і драматургією займався не тільки тому, що у них, як вважав М. Старицький, найяскравіше виявилася його творча сила, а й тому, що розцінював театр як громадську трибуну, як найдоступнішу для народу освітню установу „у період морозів, сльоти та занепаду”.

Логічним продовженням активної громадянської позиції М. Старицького була його поетична творчість. Починав він з вірші в-романсі в. ліричних мініатюр, у яких оспівував красу природи й кохання („Ждання”, „На озері”, „В садку”, „Виклик”, „Мій рай”). Та в більшості поезій М. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими. У час, коли

...стоголовий людський кат

Лютує, дужчає щоднини..

. Не можна тратить і хвилини.

Поки ще стогне менший брат.

(„До молоді”)

А тому, як сказав І. Франко у статті „Михайло Петрович Старицький”, поет здобувається „на таке сильне та енергічне слово”, не дозволивши собі „...починати поезію від зір, вітру, сонця, хмар або соловейка і потім більше-менше ex abrupto (Не закінчивши) перескакувати на індивідуальне поетове „горе” або „щастя”...”

Основним адресатом поетичних дум-звертань М. Старицького був трудовий народ, знедолена Україна; саме їм і посилав поет своє щире синівське слово:

Як я люблю безрадісно тебе,

Народе мій, убожеством прибитий,

Знеможений і темністю сповитий,

Що вже забув і поважать себе,

Потративши свої колишні сили...

Як я люблю твої сумні могили,

Україно! Як я люблю тебе!

(„До України”)

За силою і щирістю поетичного почуття, за ритмічною організацією фрази ці лірично-патетичі рядки суголосні урочисто-схвильованому зверненню пророка Мойсея до свого народу з однойменної поеми І. Франка, хоч хронологічно випереджають її.

З І. Франком, як і з Т. Шевченком, духовно єднається М. Старицький і в проголошенні свого життєвого та творчого кредо. Перед поезією він ставить передусім громадянські завдання. Але світ сповнений зла, „сліпої сили”, і поет бентежиться, чи втримається його „бідний човен” серед розвихрених життєвих хвиль, чи не поглине його „безодня хистка”. А тому й з'являються у вірші „Поету” такі тривожні за настроєм рядки:

Під завірюху та негоду,

Серед буяння в світі зла,

Чи не піти в свою господу,

Чи не зложить і нам весла?

Однак думку про втечу від проблем і болінь свого народу поет відкидає, песимістичний настрій у нього хвилинний. Уподібнюючись сміливому човняреві, він закликає й інших поетів протистояти світу насильства і „повселюдного” грабежу, не боятися „вражої наруги”, а „розважити словами брата” і „навіяти піснею відвагу” в „душі замученій, слабій”. І хоч шлях поета важкий і тернистий, бо треба „скропить кров'ю” серця чи не кожний крок, він готовий

Замість лаврового — терновий

Вінець узяти на чоло...

Але що смерть? Хвилинна страта,

А далі —слава голосна...

Той умирать щасливо зна,

Хто зна свого любити брата...

(„Поету”)

Як поет М. Старицький не опускається лише до звичайного називання контрастів соціально несправедливого суспільства., до голого фіксування страждань „нужденних і змучених”. Ліричний герой його громадянської поезії нагадує ідеалізований романтиками образ поета-пророка, що силою свого ясновидіння пророкує вранішню зорю після задушливої „горобиної ночі”. У часи найтемнішої реакції, повсюдного „рабського остраху” і гнітючого мовчання поет здобувається на піднесене, мажорне звучання слова, на патетично-ораторські інтонації, хоч у самого „серце так болісно стука, немов забивають труну”:

Не журіться ж, гей, бідарі мої,—

Горобина ніч — вам не мачуха!

Сміло глянемо в вічі борвію...

………………………………………………

Після борвію гляне сонечко

І огріє всіх рівним променем.

Вороги життя згинуть пропадом,

А повітря скрізь оздоровшає...

(„Борвій”)

Суспільна перспектива вияскравлюється такими символами та алегоріями, як „грізний гомін”, „сонечко”, теплий промінь , озонове повітря після „вихорю-бурі”, що суголосні Франковим образам сонця і свіжого вітру з віршів-алегорій циклу „Веснянки” (збірка „З вершин і низин”). І таке постійне духовне єднання з великим Каменярем засвідчує вірність М. Старицького своєму життєвому кредо, своїй громадянській позиції. Навіть за рік до смерті, хворий і знесилений „напасниками нашого слова та правди і волі”, М. Старицький був сповнений завзяття „поставить правді вівтарі”, бо ж упродовж життя поклонявся їй кожним своїм поетичним рядком. Доказом цього може бути оцінка, яку дав І. Франко творчості М. Старицького: „Можна сміло сказати, що в ту пору на Україні не було поета, що міг би був здобутися на таке сильне та енергічне слово і не взяти в нім ані одної фальшивої ноти”.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.