Як розвивався жанр роману?

Українська література запитання і відповіді

Як розвивався жанр роману?

Роман — це широке епічне полотно, що охоплює тривалий проміжок часу, ланцюг важливих життєвих подій, організованих, як правило, у кілька сюжетних ліній, через які у повноті змалювання постає система образі в-персонажів. Для всебічного розкриття характерів героїв роману письменник використовує оповідь з описами та характеристиками, ліричними відступами і діалогами.

Широкої популярності і розквіту роман досяг порівняно недавно, проте його коріння сягає глибокої давнини. Так, в античну епоху з'являються твори розповідного характеру, в основі яких лежав авантюрно-пригодницький сюжет: здебільшого мовилося про молодих закоханих героїв, які на шляху до щастя переборюють безліч перешкод, зазнають страждань і тяжких випробувань. Це твори, написані в II—IV ст. н.е.: „Дафніс і Хлоя” Лонга, „Левкіппа і Клітофонт” Ахілла Татія та деякі інші. Вони створили передумови для появи жанру роману.

Давні греки називали згадані твори оповідями, а то й просто книгами. Сама назва „роман” виникає значно ніше, у XII—XIII століттях. У той час у французів, італійців, іспанців, португальців з являються твори, написані однією з романських мов названих народів, поряд з прийнятою тоді в Європі латиною. На відміну від творів, написаних літературною латинською мовою, їх називали сопtе roman, тобто романське оповідання. Згодом це словосполучення скоротилося і залишилась тільки назва „роман” на означення великих розповідних творів.

У середні віки романи оспівували ідеали лицарства з обов'язковим змалюванням незвичайних, інколи фантастичних пригод і подвигів в ім'я обраниці серця (лицарські романи про короля Артура чи Александра Македонського). Продовжує розвиватися і любовний роман, теж сповнений усіляких несподіваних пригод, наприклад, роман про Трістана та Ізольду.

Епоха Відродження започаткувала реалістичний роман. Це передусім твори „Гаргантюа та Пантагрюель Ф. Рабле, „Дон-Кіхот” М. Сервантеса, спрямовані проти пут середньовічної моралі, а тому позначені сильним сатиричним струменем.

Значного розвитку набуває цей жанр у XVIII ст. Зміцнює свої позиції авантюрно-пригодницький роман, відомий у Західній Європі ще з XI—XII ст. Для нього характерне зображення долі спритного одинака, який крутійством та авантюрами виборює собі місце в жорстокому світі злодіїв і розбишак, як, наприклад, герой однойменного роману французького письменника Лесажа Жіль Блаз. З'являється і родинний роман, створений сентименталістами: С. Річардcоном, Л. Стерном, Ж.-Ж. Руcсо, Й. В. Гете. Вони ідеалізували сімейне життя звичайних, простих людей, їх повсякденний побут, велику увагу приділяли розкриттю психології персонажів, зображенню зовнішніх умов, оточення у становленні людської особистості. XIX ст. дало неперевершені зразки роману. Основоположником історичного роману був В. Скотт, твори якого, присвячені переважно подіям англійського середньовіччя, стали відомі в усій Європі („Айвенго”, „Квентін Дорвард”, „Талісман” та інші). Але особливої популярності набули реалістичні романи Стендаля („Червоне і чорне”), О. Бальзака („Батько Горіо”, „Євгенія Гран де”), Г. Флобера („Мадам Боварі”), Е. Золя (цикл романів „Ругон-Маккари”), Ч. Діккенса („Домбі і син > О. Пушкіна („Євгеній Онегін”), М. Гоголя („Мертві душі”), І. Тургенєва („Батьки і діти”), Л. Толстого („Війна і мир”, „Воскресіння”, „Анна Кареніна”), Ф. Достоевського („Злочин і кара”, „Брати Карамазови”) Письменники зверталися до художнього осмислення суспільних конфліктів, широкої панорами людського життя, питань моралі, до розкриття найтонших і найскладніших порухів душі, характерів у їх формуванні, розвитку, зумовленості зовнішніми обставинами.

Реалістичний роман XIX—XX ст. відзначався різноманітністю форм: соціально-побутовий, соціально-психологічний, психологічний, пригодницький, науково-фантастичний. У літературах різних країн він розвивався різними шляхами. Так. в українській літературі творцем соціально-побутового роману стає А. Свидницький („Люборацькі”), соціально-психологічного — Панас Мирний та І. Білик („Хіба ревуть воли, як ясла повні?”). П. Куліш виступає з історичним романом „Чорна рада”. Історичну тему продовжують такі твори цього жанру, як „Кармелюк” М. Старицького, „Мазепа” Б. Лепкого. Заслуга В. Винниченка полягає у створенні утопічного роману („Сонячна машина”). Значний внесок у розвиток українського роману XX ст. зробили В. Підмогильний, Ю. Яновський, А. Головко, М. Стельмах, Олесь Гончар, П. Загребельний, збагативши його новими темами і проблемами, новими художніми знахідками.

Отже, роман — жанр, який в усій повноті охоплює життєві події, по-філософськи осмислює їх, аналізує структуру суспільства і багатовимірний світ людської душі, що й зумовлює універсальність цієї форми, її роль у визначенні особливостей літературного розвитку певної епохи.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.