Яку роль у становленні нової української літератури відіграла постать М. Максимовича і його збірка „Малороссийские песни”?

Українська література запитання і відповіді

Яку роль у становленні нової української літератури відіграла постать М. Максимовича і його збірка „Малороссийские песни”?

Михайло Максимович ще за життя здобув славу на науковій ниві. Найточніше і найлаконічніше про діяльність Максимовича висловився М. Драгоманов, відзначаючи, зокрема, що він „був для Київської Русі (тобто України — С. 3.) цілою науковою історико-філософською установою”. А найг'рунтовніше дослідження про українознавчі інтереси М. Максимовича залишив М. Грушевський, назвавши вченого патріархом наукового українознавства, корифеєм українського національного руху, інтелігентом-патріотом. У часи офіційного невизнання й заборони українського національного життя, науки, культури М. Максимович з гідністю боронив тисячолітню історію українського народу і його слово від принижень і зазіхань, докладаючи величезних зусиль, аби, по суті, самотужки, починаючи з кінця 20-х pp. XIX ст., закласти основи української фольклористики, історії, етнографії, літературознавства. Саме тому першою посвятою у багатотомній історії української літератури М. Грушевського була посвята М. Максимовичу.

Многогранну діяльність ученого живила любов до рідного краю. Закінчивши природничий факультет Московського університету і захистивши 1827 року магістерську дисертацію „О системах растительного царства”, Максимович майже водночас видає у Москві збірку „Малороссийские песни”.

Пісні рідної землі заговорили в його душі голосом матері, яка в одному з листів пророчила синові: „Счастье свое найдешь не в столице, но на своей родине”. І коли у Києві 1834 року відкрився університет, М. Максимович став його ректором, водночас працюючи на кафедрі словесності. З тих пір і до кінця життя вчений жив в Україні, трудився на славу і во ім'я свого народу.

М. Максимович знаний передусім як автор збірок українських пісень, першою з-поміж яких і були „Малороссийские песни” (1827 р.). На час появи цієї збірки уже побачили світ думи в записах князя Церетелєва (1819 p.); українські пісні вводилися до текстів драматичних творів так званої російської комічної опери і п'єси І. Котляревського „Наталка Полтавка”. У російських авторів українська пісня подавалася, як правило, не в народному іі варіанті, з чим не погодився І. Котляревський, заявляючи: “От то тільки нечепурно, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і .не знавши обичаїв і повір'я нашого”. Не сприймаючи безцеремонного втручання в текст пісні, І. Котляревський подає свій варіант „малоросійської опери”, де народна пісня і пісні, створені за народним зразком, є основою твору.

Збірка М. Максимовича „Малороссийские песни” справила сенсаційне враження. Це була надзвичайно багата як на той час (127 пісень) перша збірка народних пісень у найкращих своїх зразках і найрізноманітніших жанрах. Автору дуже залежало на тому, щоб відібрати тексти, найдовершеніші за поетичною красою і глибиною змісту, або ж ті, що розкривали духовний світ українців, спосіб їх почувань і думання, особливості побуту, моралі, звичаїв, етичних норм. Отже, у відібраних ученим піснях заговорила історія народу, воскресла його поетична і водночас мужня, вольова душа, зацікавлюючи собою кожного неупередженого читача. І це в той час, коли в літературі панівним було бурлескно-травестійне зображення представників народу, а провідними жанрами — бурлескно-травестійна поема і байка. За винятком хіба що І. Котляревського, українська література в перші десятиліття XIX ст. ще не спромоглася на повноцінне (в розумінні глибини і багатства змісту та відповідної йому форми) відображення в слові народного життя. Збірка ж Максимовича за тематичним багатством і многогранністю настроїв була своєрідною пісенною енциклопедією народу і водночас яскравим зразком жанрового і виражального розмаїття української словесності.

М. Максимович був переконаний у тому, що „едва ли какая страна может назваться столь песенною, как Малороссия: там каждое время года, каждое занятие, к сельскому быту и жизни семейственной относящееся, сопровождается особенными песнями”. Ці рядки з передмови до збірки ілюстрував відповідний пісенний матеріал. Збірку складали думи, пісні історичні, гайдамацькі, побутові, обрядові; за характером настрою, основною тональністю звучання — пісні жартівливі, гумористичні, печально-меланхолійні, ліричні; за авторством і основним виконавцем — жіночі, чоловічі, парубоцькі, чумацькі. До збірки увійшли також пісні літературного походження („Віють вітри”, „За Немань іду”, „Де ти бродиш, моя доле”), оскільки вони побутували в народі і були потрактовані ним як свої. Отже, окрім популяризації народнопісенних текстів, М. Максимович популяризує і літературні твори І. Котляревського, С. Писаревського, П. Гулака-Артемовського (у „Малороссийских песнях” була надрукована його балада „Твардовский”).

Багатством змісту і красою форми збірка М. Максимовича переконливо доводила необхідність відходу від штучних літературних канонів, зужитих зразків та переходу до справжнього, животворного джерела творчості — народнопоетичного. Вже самим змістом „Малороссийских песен” М. Максимович вживлював у свідомість суспільства думку, що українська народність в цілому і словесна зокрема варта особливої уваги, а тому її слід зберігати, досліджувати й культивувати в літературній творчості. Збірка стимулювала фольклористичний рух, а він, у свою чергу, торував дорогу національній літературі — демократичній за змістом і за художньою формою.

Українські письменники першої половини XIX ст. записали чимало народних пісень, переказів, легенд, повір'їв, а Харківський університет організовував для своїх студентів спеціальні фольклорно-етнографічні експедиції. Поза зв'язком з фольклором українська література того часу немислима: з нього черпала вона сюжети, образи, художні засоби, на його мовній основі поставала українська літературна мова.

На особливу увагу заслуговує авторська передмова до збірки, що мала назву „О малороссийских народных песнях”. Це, по суті, перша теоретична праця про українську словесність, про джерела й шляхи розвитку художньої літератури. Зміст збірки піддається у ній науковому аналізу і обґрунтуванню. Вчений розцінює народні пісні як неоціненний матеріал для літератури з огляду на їхню самобутність, майстерність викладу теми, точність слововживання.

З-поміж слов'янських народних пісень українським пісням М. Максимович відводить перше місце за їх внутрішнє достоїнство. Він пояснює це зокрема тим, що найкращі пісні створюються в часи недолі, у драматичні моменти життя народу, на які українська історія надзвичайно багата. Тому українська пісня має „драматичний виклад предмета”, і цим своїм драматизмом вона передусім захоплює читача і слухача. Відстоюючи оригінальність її змісту й мови, М. Максимович наголошує на відмінностях між українською і російською мовами (і на рівні лексики, і на рівні фонетики), що на той час вимагало від ученого особливої мужності і громадянської сміливості. Він коментує запроваджений ним у збірці правописний принцип, який, на його думку, відображає фонетичні особливості української мови, її неповторну мелодику. Рідне слово М. Максимович загалом розцінює як першоелемент народу і його культури.

Зрозуміло, що враження від збірки було надзвичайне. Вона захоплювала сміливістю постановки проблем, новизною матеріалу і науковою виваженістю коментування. Сама ж передмова до збірки для сучасників М. Максимовича звучала як маніфест, як декларація значних потенційних можливостей української словесності й водночас як заява про її подальший повноцінний розвиток. Піснями зі збірки зачитувалися М. Гоголь, Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров. П. Куліш вивчив збірку напам'ять, а М. Костомаров підкреслював, що своїм „приходом” в українську літературу він зобов'язаний „Малороссийским песням” М. Максимовича. М. Гоголь переніс з народнопісенної скарбниці українського народу в свої твори її теми, ліризм світосприймання, фантазію й образність, а інколи й цілі пісенні фрагменти. На цій основі він створив такий тип повісті, з яким, на думку В. Бєлінського, нічого порівняти ні в європейській, ні в російській літературі, бо це абсолютно новий, не відомий до того художній світ. Під безпосереднім враженням від збірки М. Максимовича критик написав і свою знамениту статтю „О малороссийских песнях”.

Як бачимо, збірка „Малороссийские песни” М. Максимовича відіграла неоціненну роль у становленні і української фольклористики, і літератури, сприяючи демократизації її змісту, виробленню художніх засобів для відображення героя з народу як центрального образу нової української літератури.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.