Українська література запитання і відповіді

Які строфічні форми використовував М. Рильський?

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

Примітна ознака творчості М. Рильського — багатство строфічних форм. Найчастіше поет використовував чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням, як, наприклад, у вірші „Спинилось літо на порозі...”:

Чи весняні здійсняться мрії?

Чи літо не обманить їх?

Чи по степу їх не розвіє,

Мов пух на вербах золотих?

У наведеному прикладі римуються слова першого і третього (мрії — розвіє), другого і четвертого рядків (їх — золотих). Проте, хай і рідше, але знаходимо в поезіях М. Рильського катрени з іншими типами римування: суміжним (римуються сусідні рядки) та кільцевим, для якого характерне співзвуччя першого і четвертого, другого і третього рядків. Наприклад:

Наша зустріч єдина була. а

Ти пройшла, ти навіки пройшла. а

І твій образ украли сніги, б

Що летять і пливуть навкруги. б

Він об'їжджає коней молодих. .а

Був дощ м'який, і гречка пахне душно. Б

Став унизу лисніє непорушно, Б

І теплий світ схилився і затих. а

Гнучкий, рухливий, багатий на різні ритмічні варіації чотиривірш допомагає М. Рильському відтворити і пісенну, і розмовну інтонації, і філософський роздум.

У творчому доробку поета знаходимо практично всі види строф — трирядкові (терцети і терцини), п'яти-, шести- семи- і восьмирядкові. Під пером майстра вони набувають нових рис, звучать свіжо й оригінально. Так, серед численних шестивіршів із різними способами римування — потрійним („Дощ”), уподібненим до подовженого чотиривірша („Слово про рідну матір”), об'єднуючим перехресне римування катрена з суміжним двовірша („Мова”) — є секстини без рим („Як тюльпан, що в Гаарлемі”) або з винайденим самим поетом способом римування („Дружині”), в яких він відмовляється від традиційного в таких випадках п'ятистопного ямба.

Прихильник класичного вірша, М. Рильський не міг не захоплюватися сонетом. Він навіть полемізував з А. Малишком, який вважав, що „сонети куці — ні к чому”. М. Рильський був переконаний, що „кована в залізні ритми мрія”, маючи велику традицію, мусить посісти гідне місце в сучасній поезії. І сонетний доробок поета — яскраве свідчення цього. М. Рильський найчастіше вдається до класичних французьких або італійських рим (сонети „Хто храми для богів...”, „Епоху, де б душею відпочить...”, „Коли усе в тумані життьовому...”), інколи трансформує їх, не порушуючи композиційної стрункості цієї усталеної форми.

Проте строфічне розмаїття не було самоціллю для поета, а слугувало розкриттю настроїв його ліричного героя, роздумів самого автора про людину і час. Чи не тому М. Рильський на схилі літ звірився своїм читачам:

Лише дійшовши схилу віку,

Поезію я зрозумів,

Як простоту таку велику,

Таке єднання точних слів,

Коли ні марній позолоті,

Ні всяким викрутам тонким

Немає місця, як підлоті

У серці чистім і палкім...

……………………………….

Слова повніші буть покірні

Чуттям і помислам твоїм,

І рими мусять бути вірні,

Як друзі в подвигу святім.