Як вплинуло прийняття християнства на Русі на розвиток її освіти, літератури, культури?

Українська література запитання і відповіді

Як вплинуло прийняття християнства на Русі на розвиток її освіти, літератури, культури?

Християнство як вчення, як ідеологічна система, як релігія запроваджене на Русі 988 року за часів князювання Володимира Святославовича, його прийняття було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об'єктивними потребами доби. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. Вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. З іншого боку, релігії, яка б підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владу. В цьому полягало внутрішньополітичне значення християнства як державної релігії Київської Русі.

Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства. На час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні, рівноправні стосунки з християнськими державами, треба було прийняти християнство, тобто замінити багатобожжя єдинобожжям.

З історичних фактів відомо, що запровадження християнства не починає собою літочислення давньоруської цивілізації. І до 988 року розвивалися градобудівництво, прикладне та образотворче мистецтво, музика, філософія, усна словесність і писемність. Так, зокрема, про існування писемності в дохристиянський період свідчать договори Русі з греками 911 і 944 pp., писані руською мовою, тексти яких подає „Повість минулих літ”. Однак прийняття християнства поглибило культурно-просвітницькі процеси, благотворно вплинуло на розвиток духовності всього давньоруського суспільства.

Християнство формувалося не як регіональна, а як світова релігія, що відігравала роль стимулюючого фактора міжнародного і міждержавного культурного спілкування. Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну. І. Франко справедливо зазначав, що національну літературу як складову частину національної культури формують два складники: „місцева різнорідність і замісцеві, привозні, міжнародні, отже, для різних народів спільні елементи... Кожна національна література — це в більшій або в меншій мірі органічний виплід свого місцевого, оригінального і своєрідного, з привозним, чужим із довговікових міжнародних зносин”.

На час християнізації давньоруська держава мала політичні та культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами. Але найглибшими і найінтенсивнішими вони були з тими, які послуговувалися (кожна своїм) слов'янським письмом, тобто місцевою мовою (і де ця мова була мовою культу), бо саме такою країною була Київська Русь. Тому, скажімо, з сусідньою Польщею культурні зв'язки у цей час були обмеженими. Ця держава прийняла хрещення від латинського церковного центру, а тому латинська мова була мовою богослужіння, політики й культури, а роль слов'янської мови — мінімальною. З країнами, в які християнство прийшло з центру Візантійської держави — Константинополя, Русь підтримувала тісні політичні та культурні контакти.

Історична наука оперує численними фактами, які засвідчують багатогранність візантійського впливу на розвиток давньоруського суспільства. Але якщо, скажімо, на розвиток права, церковної архітектури, малярства, музики цей вплив був безпосереднім, то на освіту і письменство — через посередництво слов'яномовної Болгарії, оскільки руське суспільство грецької мови не знало. А давньоболгарська мова для тогочасної Русі в цілому була зрозумілою.

Найінтенсивніше засвоєння давньоруським суспільством візантійської і болгарської літературно-культурної спадщини відбувалося у X—XI ст. Із запровадженням князем Володимиром шкільної освіти й активним храмобудуванням постала нагальна потреба у християнській церковній і учительно-проповідницькій літературі. Ввозилося передусім те, що було необхідне для практичних потреб, нового християнського культу. У болгарських перекладах на Русь прийшли основоположні зразки християнської літератури і, звісно, передусім санкціоновані церквою: біблійні, богослужбові, проповідницькі, агіографічні. їх не тільки бережно зберігали, а й переписували, тобто їх літературна доля продовжувалася на новому суспільно-історичному та культурному ґрунті. Найактивніше, звичайно, використовували біблійні тексти, перекладені з грецької мови болгарськими вченими-просвітителями Кирилом і Мефодієм та їхніми учнями. Книга релігійних пісень Псалтир, „Остромирове євангеліє”, „Учительне євангеліє”, „Азбучна молитва” — це ті тексти, якими щодня послуговувалися служителі церкви. Великою увагою користувалися також перекладні тексти учительно-проповідницького спрямування, авторами яких були „отці церкви”, відомі ідеологи християнства Іоанн Златоуст, Григорій Богослов та інші. Широко проникала на Русь із Болгарії перекладна агіографічна література — так звані „житія святих”, найбільшою популярністю з-поміж яких користувалося житіє Олексія — „чоловіка божого”. Цей запозичений сюжет про ідеального християнина став пізніше розроблятися в українській духовній пісні, а також у шкільній драмі та поезії XVII—XVIII ст.

Окрім канонічних, освячених церквою текстів літературних та проповідницьких жанрів, на Русь із Болгарії прийшло і чимало апокрифів — творів на теми Старого й Нового заповіту, що доповнювали та уточнювали Святе письмо. Найпопулярнішими були апокрифи про апостолів Петра і Павла, про пророків Іллю та Мойсея, „Ходіння Богородиці по муках”. Останній з його високопоетичним образом Святої матері як матері-страдниці належав до найактивніше розроблюваних не тільки духовною, а й світською літературною традицією, зокрема Т. Шевченком у поемі „Марія”.

Ймовірно, що, крім церковних книг, через Болгарію на Русь потрапили й пам'ятки історичного змісту. У них викладалася історія Вавилона, Єгипту, Греції, Риму, Візантії, дохристиянська і християнська міфологія, частково історія римської та візантійської культури. Перекладні хронографи знайомили давньоруського читача із всесвітньою історією, спонукали до роздумів про своєрідність Русі, її долі в загальносвітовій родині народів. їх також враховували при створенні зразків вітчизняної історіографії, зокрема „Повісті минулих літ”. Проте руські літописи, запозичивши певною мірою манеру викладу й багато цікавих матеріалів, не копіювали хронографи і були не реєстром, зводом коротких записів, а розлогими, детальними творами.

Засвоєння чужого культурного досвіду у X—XI ст. свідчило не про відсутність свого власного, а, навпаки, про високу культуру давньоруського суспільства, адже перекладна література могла з'явитися лише на ґрунті розвиненого власного письменства. Свідченням цього є те, що уже в першій половині XI ст. русичі стали звертатися до візантійської культурної спадщини безпосередньо і самостійно. Князь Ярослав, як і його батько, великий князь Володимир, дбав про розвиток освіти, за що в народі був названий Мудрим. Літопис оповідає, що сам князь читав книги „днями і ночами”, збирав „писців”, тобто копіїстів і письменників, доручаючи їм у спеціально відведених приміщеннях — скрипторіях переписувати книги і перекладати з грецької мови. Він зібрав у храмі святої Софії велику бібліотеку, названу Ярославовою. Частину цієї бібліотеки як весільний посаг повезла з собою до Франції його дочка княжна Анна. На сьогодні з неї залишилася лише одна книга, відома серед істориків і мовознавців як Реймське євангеліє. Аналіз лінгвістичних особливостей цієї пам'ятки дає підстави вважати, що вона створена на Русі у першій половині XI ст. На Реймському євангелії королі Франції присягали при коронуванні. Цікаво, що культурно-освітній рівень Анни Ярославни тогочасне французьке суспільство оцінило надзвичайно високо: їй було дозволено ставити свій підпис на документах державної ваги. Чітко виведені нею знайомим „уставом” літери стояли поруч з хрестиками неписьменних королівських чиновників, придворних і самого короля Генріха І. Анна знала латинь — офіційну мову того часу, якою писали й розмовляли в Західній Європі освічені верстви суспільства. Вже навіть ці поодинокі факти засвідчують, що в XI ст. Київська Русь була не тільки за територією найбільшою державою Європи, а й у культурному плані являла собою одну із найрозвиненіших держав.

У XII —на початку XIII ст. освіта й культура Київської Русі досягли такого рівня, що не лише розвивалися самостійно, а й справляли вплив на розвиток балканських, зокрема південнослов'янських, культур. У пам'ятках руського письменства цього періоду зникають болгаризми, тобто переклади з візантійських пам'яток здійснюються безпосередньо, а не через посередництво болгарської мови. Тепер вже самі болгарські пам'ятки включають елементи руської мови. Починаючи з XII ст., на Балканах поширюються не тільки руські переклади з грецької, а й оригінальні пам'ятки, насамперед „житія”. Показовим у цьому плані є сербський список „Житія Феодосія Печерського” Нестора-літописця (XII ст.), що містить чимало болгарських рис як у мові, так і в графічному оформленні. Отже, руська пам'ятка через Болгарію прийшла на Балкани. І такий приклад непоодинокий. Він показує, наскільки важливо для вивчення руської культури і писемності враховувати її зв'язки з різними країнами. Процеси „приживлення” на давньоруському грунті пам'яток візантійської та давньоболгарської літератури сприяли засвоєнню нових ідей, розширенню світоглядного й естетичного кругозору та розвитку оригінальної творчості місцевою мовою.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.