Українська література запитання і відповіді

У перші десятиліття XIX ст. найбільш плідно розвивалася повчальна література, зокрема жанр байки. Чому?

Відомо, що кожен письменник, навіть якщо й працює в багатьох жанрах, завжди найактивніше виражає себе в якомусь одному. Тому й маємо означення „поет-лірик”, „пісняр”, „романсист”, „байкар”, „романіст”, „новеліст”, „повістяр”, „комедіограф” і т. д. Але якщо якийсь один жанр або його визначальні риси стають провідними в той чи інший період розвитку літератури, то причину слід шукати не в особливостях обдаровання митців, їх індивідуальної творчої манери, а в особливостях суспільного та естетичного розвитку.

Так. у 10—30-х pp. XIX ст. найактивнішого розвитку набула повчальна література, зокрема жанр байки. Байка стала найпопулярнішим жанром. До неї зверталися і відомі поети (П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, В. Забіла, Л. Боровиковськнй), і маловідомі. Як вважають дослідники, писав байки і зачинатель нової української літератури І. Котляревський: залишилися згадки про його переклади чи переспіви французького байкаря XVII ст. Лафонтена (на жаль, самі тексти втрачені). У чому ж причина такої популярності цього жанру, які суспільно-історичні чинники обумовлювали і стимулювали його активний розвиток? Наприкінці XVНІ — у перші десятиліття XIX ст. в Україну як складову частину Російської імперії проникали із Західної Європи ідеї антимонархізму, суспільного прогресу, демократії, вільнодумства. Ставилося питання про радикальне оздоровлення суспільства. Вважалося, що цього можна досягти шляхом морального оздоровлення кожної людини, шляхом переконань, пропаганди й освіти, йшлося не лише про освіту, а про „просвітлення умів”, про подолання мороку невігластва та церковного мракобісся. Тому цей ідейний рух дістав назву Просвітительства, а його представники іменувалися просвітителями. Особливого розвитку Просвітительство набуло у Франції, найвидатнішими його представниками були Дідро, Вольтер і Монтеск'є. Ідеї європейських просвітителів в Україні не набули значного розвитку й масового поширення. Вони стали здобутком лише окремих представників дворянства. Однак ці ідеї знайшли свій вияв у таких формах суспільного життя, як масонство і декабристський рух. Масонство — це опозиційна течія, одна з форм незадоволення дворянства існуючим суспільним ладом і „вияв у колективній формі індивідуального „самовдосконалення людини”. Учасником полтавського масонського осередку („ложі”) „Любов до істини” був І. Котляревський. З декабристськими колами були пов'язані такі гуртки просвітительської орієнтації: О. Паліцина на Слобожанщині, Я. Козельського в Глухові, В. Капніста поблизу Миргорода. Програма діяльності цих гуртків передбачала поширення серед співвітчизників вільнолюбних ідей, заходи щодо розвитку освіти, літератури і, звісно, особистості.

Багато в тих програмах було абстрактного, декларативного, але важливо те, що гуртківці й самі займалися літературною діяльністю, і сприяли розвитку літератури, літературної критики, журналістики, видавничої справи. Так, О. Паліцину належить один із перших переспівів „Слова о полку Ігоревім”, де коментування, тлумачення окремих місць здійснювалося із залученням українського фольклорно-етнографічного матеріалу. В. Капніст, три сини якого були пов'язані з декабристами і в чиєму маєтку зупинялися М. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін, П. Пестель, написав антикріпосницьку „Оду на рабство”. Учасник просвітительського руху О. Лобисевич залишив один із перших зразків травестіювання „Енеїди” Вергілія розмовною українською мовою. Атмосфера Просвітительства вплинула і на перші журнали в Україні („Украинский вестник”, „Харьковский демокрит”), матеріали яких значною мірою були перейняті ідеями морального оздоровлення суспільства, культурно-освітнього розвитку краю, піднімали, хай і обережно, питання поліпшення становища кріпаків.

Та, мабуть, найповніше ідеї просвітителів знайшли свій вияв у художній літературі, яку вони вважали основним засобом впливу на суспільство, людину. Ці ідеї формували відповідний спосіб мислення українських письменників перших десятиліть XIX ст., який заявив про себе і в доборі матеріалу, і в характері його трактування, критеріях оцінки зображуваних явищ. Отже, вироблявся новий творчий метод, названий у літературознавстві просвітительським реалізмом.

Просвітительський реалізм передбачав зображення життя в його побутовій чи морально-етичній площині, вираження в художній формі просвітительських ідей (освіти, морального оздоровлення людини й суспільства), показ високих моральних якостей представників трудового народу і паразитизму та морального звиродніння панівних верств, а також моральний критерій поцінування ситуацій та образів, авторські повчання й настанови. Художня вартість твору без морально-дидактичної настанови не мислилась. „Была бы цель нравственная, назидательная, а без этого, как красно не пиши, все вздор”,— писав у одному з листів Г. Квітка-Основ'яненко.

Так, елемент повчання, настанови у формі авторських сентенцій наявний вже в першому творі нової української літератури—„Енеїді” 1. Котляревського („Любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть...”, „Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча” та ін.). Повчальними куплетами закінчуються „Наталка Полтавка” і „Москаль-чарівник”, а тексти драм перенасичені прислів'ями та приказками морально-повчального змісту. Повчальні в основі своїй і повісті Г. Квітки-Основ'яненка, які сприймалися, за словами П. Куліша, як „блаховіствованне божої правди, наука доброго життя”. За композицією та ідейно-тематичним спрямуванням вони нагадували ілюстрацію до готової тези у формі народного прислів'я „Знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся” („Салдацький патрет”) чи біблійної настанови: людина на сім світі тільки гість, і дякувати Богові за земні радощі треба „і лягаючи, і устаючи” („Маруся”). Повчання в ліричних відступах та коментарях зустрічаємо і в раннього Т. Шевченка („Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...”). Найвиразніше літературно-естетичні настанови просвітителів сформульовані в жанрі байки з її обов'язковою неприкритою мораллю. Отже, активність розвитку і поширення цього жанру були обумовлені самою епохою, її запитами й потребами.