Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.) - Ігор Ісіченко 2011
Вірші поза збіркою
Метафізична поезія
Всі публікації щодо:
Давня українська література
Збірка «Сад божественних пісень» не охопила всієї віршової творчости Григорія Сковороди. Понад два десятки поетичних творів українською, російською та латинською мовами залишилися поза збіркою. Віршові тексти писалися з різних нагод; часом включалися до листів чи філософських трактатів. Так віршем починається «Разговор, называемый Алфавит или Букварь мира». Автор називає цей вірш «Пѣсня» й дає йому підзаголовок-коментар: «Сложенна 1761-го года о том, что концем жизни нашей єсть мир, а вожд к нему Бог, и о людських разнопутіях» (Сковорода, т. 1, с. 411). Пісенні інтерполяції є у притчі «Благодарный Еродій», у діялозі «Пря бѣcy со Варсавою». Важливу роль відіграють віршові елементи в композиції трактату «Брань архистрагита Михаила со сатаною о сем: легко быть благим».
Часто вірші, переважно латинською мовою, вводяться до листів Михайлові Ковалинському, писаних також латиною. Навчальна мета сполучається в них із виховною: автор ілюструє цими віршами етичні постулати, адресовані його улюбленому учневі. Іншому учневі, Василеві Томарі, синові дідича з Ковраїв, присвячена поезія «In natalem Basilii Tomarae, рuеrі 12 annorum»304, яка має ілюструвати приписи книжної поетики щодо написання вітальних віршів і водночас висловлює цілком конкретні побажання учневі, вбрані в символічну форму. Автор дошукується символіки в даті народження Василя (1 січня, перший день року), в його імені: «царственний». Латинською мовою написано й шестирядковий вірш на день народження єпископа Йоасафа Миткевича: «In natleni Bilogrodiensis episcopi»305, у якому обігрується традиційне побажання архиєреєві «многих літ».
304 На [день] народження Василя Томари, хлопчика 12 років (лат.).
305 На [день] народження білгородського єпископа (лат.).
Двомовний вірш «Carmen - Мелодіа», датований 1760 р., дає характерну для бароко інтерпретацію символіки ікони Зачаття Пресвятої Богородиці, побаченої в Покровському монастирі Харкова. На цій іконі Богородиця стоїть на земному колі, маючи під ногами місяць і змія зі злощасним плодом спокуси (на іконі це яблуко). Ікона містить алюзію на відомий апокаліптичний образ: «Жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Одкр. 12:1). Автор пояснює: яблуко - це тілесна пристрасть, земне коло - світські узалежнення, місяць - майновий тягар. Він закликає:
Побѣди сія! Христос и в тебѣ вселится.
Будь, как дѣва, чист: мудрость в сластях не мѣстится
(Сковорода, т. 1, с. 90).
Принаймні три вірші, названі «фабулами» («fabula» буквально означає латиною «казка, байка, вигадка»), розробляють сюжети з античної міфології та християнської агіографії. Перший («Fabula») - про мудреця Фалеса, який, спостерігаючи зоряне небо, не побачив під ногами яму. Другий («Fabula de Tantalo») - про муки Тантала, запрошеного на учту до Юпітера («Іовиша» - від польського «Jowisz»), апетит якого паралізував страх через навислий над його головою камінь. Третій («Фабула») - про юнака Філідона, що виявився неспроможним зрозуміти глибинний зміст поради пустельника Філарета про необхідність боротися зі світом і вчитися на чужих помилках. Віршовий діялог «Разговор о премудрости» будується як розмова двох персонажів: Чоловіка й Мудрости.
Найвідоміший і, може, найзагадковіший із віршів Григорія Сковороди - «De libertate306». В ньому проголошується похвала свободі, супроти якої багном («блатом») здається навіть золото. Автор стурбований одним - як би йому не втратити свободи, «в дурнѣ не пошитись». І раптом відразу він пригадує «батька свободи» - Богдана Хмельницького:
О, когда б же мнѣ в дурнѣ не пошитись,
Дабы волности не могл как лишитись.
Будь славен вовѣк, о муже избрание,
Волносты отче, герою Богдане! (Сковорода, т. 1, с. 91).
З одного боку, здається, автор цілком логічно наводить гетьмана як приклад подолання чужинецької неволі, визволення з ярма гнобителів. Це загалом відповідало офіційному поглядові на Богдана Хмельницького, вже закріпленому царською історіографією. Та на асоціzтивному рівні виринало співставлення образу обдуреного Москвою гетьмана з небезпекою поневолення, сформульованою автором для себе народною приказкою: «в дурнѣ не пошитись». Коли пригадати сумний контекст поступового нищення решток ґарантованого царями самоврядування України протягом усього XVIII ст., то й Богдан Хмельницький може бути сприйнятий як символ недалекоглядного, хоч і щирого у прагненні до свободи, національного лідера, який не зумів зберегти здобутого.
306 Про свободу (лат.).
Григорій Сковорода вдається до перекладів і переспівів віршів Ові- дія («Похвала астрономія»), Горація («Oda Horatiana (Libri II, XVI) De Animi Tranquilitate»; «Horatii Liber II, oda X»), а також французького гуманіста Марка Антуана Муре (1526-1588): «О delicati blanda etc.» (До Петра Ґерардія), «In natalem Iesn».
Збірка «Богогласник» (1791)
Ориґінальна назва: «Богогласник. Пѣснѣ благовѣйныя праздником Господским, Богородичным и нарочитых святых чрез весь год приключаюгцымся».
Найпопулярніша українська збірка релігійної поезії вперше вийшла друком 1791 р. (на титульній сторінці позначено 1790 рік) у Почаївському василіянському монастирі. Перше видання «Богогласника» містить 249 віршів, у тому числі 213 українською або церковнослов’янською (слов’яноруською) мовою, 33 польською і 3 латинською мовами. Ґрунтовне дослідження цієї поетичної збірки було проведено наприкінці XX ст. відомим літературознавцем із Польщі Олександрою Гнатюк.
Книга ще двічі перевидавалася в монастирській друкарні, доки василіянський чин у Росії не було скасовано, а Почаївський монастир передано 1831 р. «Відомству православного сповідання». Два наступні видання (1805 та 1825 рр.) в основному не відрізняються за своїм складом від першого. Ще двічі (1850 і 1886 рр.) «Богогласник» видавався у Львові. Православна Церква також зважилася перевидавати книгу з кінця XIX ст.: з’явилися київські (1884, 1885), холмські (1894,1900,1903), почаївські (1900, 1902,1908), петербурзькі (1900, 1902, 1905) і варшавські (1934, 1935, 1969) публікації «Богогласника», в яких відобразилася тенденція до русифікації його текстів.
Більшість творів збірки анонімна. Упорядниками було використано готові тексти; лише поодинокі твори написано спеціяльно для збірки. Тільки в деяких випадках імена чи прізвища авторів удалося встановити завдяки акровіршам. Встановлено імена близько 50 авторів. Василь Щурат виявив 33 акровіршових авторів (половина акровіршів ним реконструйована). Під заголовками 23 пісень зазначено, що вони є твором монаха-василіянина, у трьох піснях зазначено, що автор - інок. Дві пісні склали ченці-єзуїти. Тільки про небагатьох поетів маємо, крім імени, хоча б якусь інформацію. Михайло Возняк подає біографічні дані про Дмитра Левковського, Василя Тарнавського, Івана Пашковського. У «Богогласнику» також знайшов собі місце кант, який завершує І дію драми Георгія Кониського «Воскресіння мертвих». Вважається, що авторами пісень «О, горе мнѣ грѣшнику сущу» та «Іисусе прелюбезный, сердцу сладосте» є свт. Димитрій Туптало, а твору «Ах, ушли ж літа мои, як вихор съ круга свѣта» - Григорій Сковорода.
Редактори виправляли стиль, мову, віршовий розмір, видаляли або додавали строфи. Ось як про редакційну роботу говориться в передмові: «Многія в честь Всемогущаго Бога, Пречистыя Богоматери и святых Єго угодников от различных стихотворцев и пѣснопѣвцев искони сочиненія в мір издаша пѣсні та иныя, в правду худо и неискусно составленныя быша, того ради веєма отриновенныя и непотребныя явишася, иныя аще искуснѣ и мудрѣ составишася, но не бѣ мощно увѣдати приличного им гласа, убо и тыя к почтенію токмо, не к пѣнiю послужиша, иныя в конец добpѣ сочиненныя и по своему гласованію увѣданныя бяху, обаче єгда писменам от единаго другому пѣвцy предаватися начати, чрез ненаказанных пѣcцeв тако повредишася, яко не токмо стихи их слогом, тѣ ниже удобна pазyмѣнія своего возымиша. За любовь труда тщаливѣших сих изoбpѣтaтeлeй пѣcней тpeьѣ бяше творенія их изобрати, розсмотривати художество, достигати нaмѣpeнія мыслей, елико можна исправляти, слоги стихом почитати, многая нова ветхим прилагати..». (с. 1 ненум.).
Богогласник поділяється на чотири розділи:
1) пісні до Господських свят;
2) пісні до Богородичних свят;
3) пісні на честь святих;
4) інші пісні (покаянні, про смерть, страшний суд).
На початку першого розділу книги вміщено коляди. Редактори Богогласника розподілили їх на дві групи: «Пѣсни на Рождество Христово» і «Иныя пѣcни на Рождество Христово вмѣсто небогоугодных обычних коляд простшим пѣвцaм служащия». Дослідники пропонують поділ на «догматичні коляди» та «наївні коляди», розуміючи під першими віршовані богословські роздуми над євангельськими подіями, під другими ж - більш вільний опис Різдва Христового. Головні мотиви коляд: сама подія Різдва, привітання ангелів, поклоніння волхвів і пастухів. Набуває популярности образ Рахилі як узагальненого образу матерів, що плачуть за своїми загиблими дітьми.
Слідом за колядами йдуть пісні на Богоявления, Стрітення, на неділі перед Великим постом та постові неділі аж до Входу Господнього в Єрусалим, страсні п’ятницю та суботу. Цілий цикл - дев’ять пісень - присвячено Великодню. Автор першої з них - о. Іван Пашковський, ім’я якого подається в акровірші:
Пасха нам, вѣрніи, дадеся,
Ибо дверь жизни отверзеся.
Возвеселися, яко на небеси,
Когда Царь и Господь наш воскресл єcu.
Небо и земля, ангелов хори
Возрадуйтеся, святых собори
Внидите радостно в вышныя двори (пісня 48).
Далі йдуть пісні на Вознесіння, Зіслання Святого Духа, твори, присвячені Пресвятій Тройці, Євхаристії, після чого знов настає черга неперехідних господських свят: Преображення, Воздвижения Чесного Хреста. Принагідно наводяться твори на шановані образи Спасителя в Боромлі, Зборові, Зарваниці. Розділ завершується «піснею псаломническою», яка справді розробляє мотиви псалмів, та піснею про Боже Провидіння («о промыслt Божіим»).
Другий розділ Богогласника - «Пѣснѣ благоговѣйныя праздником богородичным и некоторым чудотворным ея иконам приличныя». Відлік богородичних свят іде вже за традицією східного церковного календаря: з вересня, від Різдва Богородиці, і до Успення (15 серпня). Поряд із традиційними святами Покрови, Введення до храму, Благовіщення, Покладення ризи Пресвятої Богородиці нагодами для складання пісень виступають свята, взяті із західної традиції: Непорочне зачаття та Співстраждання Пресвятої Богородиці. Слідом за святами богородичного циклу подаються пізні, присвячені чудотворним іконам: Почаївській, Загоровській, Піддубецькій, Кременецькій, Підгорецькій, Білостоцькій, Тригорській, Зимнянській, Пугінській, Бердичівській, Тиврівській, Барській, Тернопільській, Струмилово-Кам’янській, Буцнівській, Новосамбірській, Підкаменецькій. Першими наводяться пісні про ікони з василіянських монастирів. Окремий цикл з 11 пісень присвячений Почаївській іконі Божої Матері, зокрема відомому чуду порятунку монастиря від турецької облоги:
Весело спѣвайте, челом ударяйте
Пред Маткою Хрістовою гласи возвышайте.
Мір весь утѣшайте побѣдою днесь новою,
Єяже дознала Почаєвска скала,
Где Мати Божа стояла...
Щаслива година, Мати Бога Сына
Верх церкви себе являєт,
Омофором ясним, для турков ужасным
Монастырь свой покрываєт (пісня 112).
Серед мотивів цих пісень - заснування монастиря, чудесний порятунок від нападу турків, допомога Богородиці християнам.
До богородичних пісень додаються вірші молитовного змісту, що прославляють Богородицю, просять про заступництво й запевняють у нездоланній силі її допомоги. Причому до особистих прохань долучаються заклики зарадити суспільним проблемам:
Рог возвыси хрістіанскій,
Поѣди полк агарянскій,
Храни от рати,
Плѣнных возврати,
Спаса Христа даждь всѣм знати (пісня 139).
Наприкінці додається молитовна пісня до Богородиці на честь перенесення чудотворної Почаївської ікони до нової церкви 8 вересня 1791 р., паралельно книжною українською та польською мовами.
Третій розділ книги - «Пѣсни благоговѣйныя праздником нарочитых святых». Порядок пісень визначається церковним календарем, а вибір героїв пісень - як церковною традицією, так і народною побожністю. Це богоотці Йоаким і Анна, прп. Параскева П’ятниця, великомученик Димитрій Солунський, безсрібники Косма й Дем’ян, архистратиг Михаїл, святитель Іоан Золотоустий, апостол Андрій Первозваний, великомучениця Варвара, святитель Миколай Мир-Лікійський, первомученик Стефан, святитель Василій Великий, три святителі (Василій Великий, Іоан Золотоустий і Григорій Богослов), преподобний Олексій, чоловік Божий, великомученик Юрій (Георгій) Переможець, апостол Іоан Богослов, преподобний Онуфрій, Іоан Предтеча, апостоли Петро і Павло, пророк Ілля, великомученик Пантелеймон. Останніми подаються три пісні на Усікнення голови Іоана Предтечі.
З-поміж пісень про святих найбільше творів, присвячених свт. Миколаєві. їх десять, причому останні з них пов’язані з місцевим культом святого в Западинцях та в Олексіївці на Поділлі. Серед цих творів ми ще не знайдемо таких популярних згодом пісень «О хто, хто Миколая любить» або «Святителю Миколаю, помагай в потребі». Вірші звертаються до окремих мотивів житія, використовуючи образи з гімнографічних текстів та віддаючи перевагу закликам вшанувати святого та ствердженню його могутности. Пісні до свт. Василія Великого та при. Онуфрія засвідчують їхнє шанування у василіянському середовищі.
Характерні метафоричні описи мученицької смерти святих часом виводяться зі Святого Письма («Георгій процвітаєт, як фінік» із Псалма 91:13). Часом з’являються апокрифічні мотиви, як-от у пісні про архистратига Михаїла, де говориться про те, як Вельзевула вкинено в пекло за гордість, або в мотиві приходу пророка Іллі перед другим пришестям Христовим. Помітний вплив на пісні акафістів святим і житійної літератури. Істотну тематичну групу складають пісні про архиєпископа Йосафата Кунцевича, беатифікованого 1643 р., культ якого плекався монахами-василіянами. Згадуючи про обставини загибелі архиєрея, пісня нагадує про чуда, що сталися в Полоцьку, та інтерпретує загибель Йосафата Кунцевича як смерть за єдність, за подолання розколу:
Жертву принес Творцу небес
За мір первѣє во святині,
По сем жертва єго мертва
Принесена быстъ славно нынѣ,
Да сокрушит и разрушит
Соборы, раздоры (пісня 145).
Четвертий, останній розділ називається «Пѣсни благоговѣйныя, покаянныя и умилительныя, различным нуждам служащыя, в себѣ вмѣщающая». Характерно, що відкривається він латинською піснею «Hymnus de vanitate mundi»307, де домінує барокова ідея «vanitas», марнотности всього видимого світу. За нею йдуть українська та дві польські версії розробки того самого мотиву: «Пѣснь о суєтѣ міра» та «Pieśń о pryżności świata». До цього розділу включені пісні покутнього, есхатологічного та апокаліптичного характеру, твори про останній суд і майбутнє життя.
Пісні з Богогласника написані силабічним віршем. Лише в кількох випадках виявляється несвідомий силаботонізм, коли однакова кількість складів доповнюється співмірною кількістю наголошених складів у рядку. Найбільш вдалим здається Олександрі Гнатюк використання восьмискладового вірша. Поряд із традиційним 13-складовим ще ширше використовується 12-складовий розмір із жіночою цезурою після шостого складу.
Строфіка пісень багата й різноманітна, виявлено навіть сапфічну строфу. Застосовуються приспіви, повтори останніх рядків строфи або останніх слів, закінчення строфи рядком із помітно меншою за попередні кількістю складів.
